Tag Archives: Іван Франко
Збірку споминів про останнього онука Івана Франка презентували у Києві
У Києві презентували збірку споминів про останнього онука українського класика – Роланда-Олександра Франка. Презентація відбулася під час вечора пам’яті, який організував Міжнародний фонд Івана Франка спільно з Державним історико-культурним заповідником «Нагуєвичі» у Музеї видатних діячів української культури.
Книжка містить мемуарні матеріали Франкового онука, де згадуються окремі епізоди його життя, унікальні світлини з родинного архіву Франків, а також спогади людей, життєвий шлях котрих так чи інакше пересікався з Роландом Франком.
«Текст, який був написаний самим Роландом Тарасовичем за життя, закінчується 2008 роком, тому до написання спогадів ми запросили людей, які добре знали пана Роланда у різні періоди, щоб доповнити образ і спробувати зрозуміти, яким же був останній онук величного Івана Франка…» – зазначили у Міжнародному фонді Івана Франка.
Не усі змогли відгукнутися. І напевно, ця праця матиме продовження. Та нам вдалося зібрати важливі спомини про життя Людини-легенди, яка за 89 років свого життя «…не потоком шумних і галасливих фраз, а тихою невтомною працею…» скромно і жертовно робила свою справу.
«Мемуарні спогади про Роланда Франка – це водночас і данина пам’яті онука великого Івана Франка, і своєрідна спроба дати духовний портрет справжнього українця, який, вийшовши зі знаного роду, гідно продовжив його змагання за «будуччину» рідного краю», – написав у післямові до збірника директор Інституту франкознавства ЛНУ ім. Івана Франка Святослав Пилипчук.
Передмову до збірки підготували директор Міжнародного фонду Івана Франка Ігор Курус та співзасновниця Фонду Ольга Нижник. До книги увійшли спогади добрих друзів – Анатолія Волинського та Валерія Донченка, з якими Роланд Франко товаришував понад 50 років. Музейників: Марії Шутко, Ірини Сопотницької, Любові Плюйко та Богдана Лазорака з Нагуєвичів, Ганни Луцюк та Галини Кутащук із Криворівні, Ольги Гураль та Лариси Каневської з Києва. Збірка містить спогади науковців, які добре знали Роланда Франка: Миколи Мушинки зі Словаччини, Міхаеля та Майї Мозерів з Австрії, Ярослава Гарасима зі Львова та Галини Сабат із Дрогобича. Також свої спогади написали акторка театру та кіно Галина Стефанова та режисер Роман Веретельник і фундатори Фонду Франка: народний депутат України Михайло Цимбалюк, голова Львівського товариства у Києві Тамара Смовженко та перший віцепрезидент Асоціації українських банків Віталій Романчукевич. До книги увійшли згадки про подорож Роланда Франка до Канади у 2017 році, якими поділилися Іван Франко, архітектор із Торонто, та племінниця Блаженнішого Любомира Гузара Марія Рипан. І стаття відомого франкознавця Романа Горака, яка була опублікована в газеті “Літературна Україна”.
День пам’яті про Роланда Франка розпочався панахидою митрофорного протоієрея Ігоря Онишкевича у церкві УГКЦ на Аскольдовій Могилі у Києві.
У Музеї видатних діячів української культури відкрито експозицію – «Роланд Франко: онук Каменяра», яка діятиме до 26 серпня 2022 року.
Нагадаємо, Роланд-Олександр Франко помер 11 серпня 2021 року на 90-му році життя. Він був українським ученим-інженером, кандидатом технічних наук, дипломатом, громадським діячем, популяризатором творчості всесвітньовідомого діда, засновником і головою правління Міжнародного фонду Івана Франка та людиною, яка безкоштовно здобула для України науково-дослідну станцію “Фарадей” в Антарктиці (тепер станція “Академік Вернадський”).
15 ЦІКАВИХ ФАКТІВ ПРО АННУ ФРАНКО-КЛЮЧКО
Анна Франко – наймолодша дитина і єдина донька Івана й Ольги Франків – народилася 9 серпня 1892 року у Львові. Українська письменниця, мемуаристка, публіцистка, членкиня Собору святого Володимира та Об’єднання українців Канади. До 130-річчя від дня народження єдиної доньки Івана Франка й Ольги Франко з Хоружинських ми підготували цікаві факти з її біографії.
Доньку назвали Анною, бо з’явилася вона на світ у Львові два дні опісля свята на пошану матері Діви Марії – Успіння праведної Анни. Близькі називали Ганнусею, Гандзею, Гандзунею, а батько кликав Міною. «…Як тато з’являвся між нами, ми старались опанувати його для себе і зараз же влазили йому на коліна. Тато сміявся, приговорюючи: «Міцько й Міна повлазили на коліна»», – згадувала Анна у своїх споминах.
Анну хрестили у віці чотирьох років у домівці Франків. Обряд хрещення 3/15 листопада 1896 року здійснив о. Емануїл-Євгеній Воробкевич– душпастир православної парафії у Львові. Хресними батьками стали дружина гімназійного учителя Валерія Коцовська, член «Старої Громади» і культурний діяч з Києва Ізмаїл Новицький та відсутній Франковий товариш і поет Микола Вороний.
У дитинстві Анна була досить жвавою і веселою дівчинкою. У своїх споминах вона писала: «Ми четверо дітей, як нас називали — «Франчата», були надзвичайно живі, рухливі і збиточні. Повернувшись до наших кімнат, ми заводили нові іграшки, повні гамору, сміху й плачу, так, що й татові, хоч як він був терпеливий, уривався терпець…» Понад усе Анна любила родинні вакації та батькові казки: «Тато оповідав казки дуже цікаво, якраз тоді компонуючи для нас свої байки «Коли ще звірі говорили», що їх ми так дуже любили й бажали все наново слухати. Ми, заслухані й задивлені в чаруюче обличчя тата, хотіли слухати якнайдовше, і мамі була велика морока покласти нас спати».
Вчилася Анна у приватній українській школі для дівчат ім. Т. Шевченка при Руському педагогічному товаристві, яка стала для неї другою родиною. Закінчивши школу та вчительську гімназію при ній, Анна не змогла отримати посаду викладачки, а тому працювала урядником у страхово-кредитному товаристві «Дністер» та відвідувала курси медсестер. «Ми не мали ані знатних «цьоців», ані впливових вуйків. Ми були дітьми поета, правда, визначного й ціненого, і це нам на кожному кроці підкреслювали. Нам говорили «ви великих батьків малі синове», а брат Петро дістав епітет «найгіршого твору Івана Франка»», – писала Анна у спогадах.
Анна була доброю помічницею матері, змалечку була привчена до хатнього господарства. Тому й обід здебільшого готувався тоді, коли 13-літня Анна поверталася зі школи. Зі споминів самої Анни дізнаємося, що вранці, перед школою, діти йшли до пивниці різати і колоти дрова, бігли до склепу (магазину) по молоко і хліб, готували сніданок і лише потім ішли до школи. Іван Франко писав у листі до Єлисея Трегубова, що Анна «у нас не то учениця, не то кухарка, бо мама іноді, зачитавшися або й так засидівшися, не варить обіду, аж поки вона не прийде зі школи».
Для батька Анна була не лише розрадою, вона була його оберегом і помічницею. Він же для неї залишився «заступником і втіленням найвищої справедливості». Анна намагалася допомагати батькові у всьому, адже паралізовані руки робили Франка безпомічним у побуті. У 1913 році саме Анна супроводжувала батька до Чернівців, де він читав свого «Мойсея»: «…Читання скінчилося пізно вночі. Тато був втомлений, але його очі ясніли. Він знав, що хто чув його «Мойсея» з його власних уст, цього ніколи не забуде».
За першу нагоду поїхати з дому Анна вхопилася, як за рятівну соломинку, бо не могла стерпіти агресії матері. У червні 1914 року її тітка, Олександра Хоружинська-Ігнатович, запросила Анну в гості у село Плютинці, що на Київщині. Іван Франко супроводжував доньку, але на кордоні його не пропустили. Тоді відбулося їхнє останнє побачення, їхній останній поцілунок і, по суті, прощання. Через початок Першої світової війни Анна не змогла перетнути кордон із Австро-Угорщиною і повернутися додому. Лише за чотири роки їй випала така можливість, але це вже було по смерті батька.
Перебуваючи у Києві, Анна закінчила курси при місцевій школі сестер милосердя та стала працювати у шпиталі, а у вільний час – у товаристві для допомоги арештантам. Згодом погодилася на пропозицію заступника голови Центральної ради Володимира Винниченка і працювала в Міністерстві внутрішніх справ. Входила до складу ревізійних органів Українського Центрального Галицько-Буковинського Комітету допомоги жертвам війни. Відвідувала вечірні студії у Київському університеті, вчила української мови військових і вела курси для неграмотних. Брала активну участь у громадському та культурному житті.
У січні 1919 р. з місією Червоного Хреста Анна Франко виїхала до Берліна для допомоги українським військовополоненим. Там вийшла заміж за лікаря Петра Ключка (1891–1948). Після закінчення місії у 1921 році молода родина виїхала на Закарпаття, де прожила 20 років у селі Довгому. У подружжя народилося двоє синів: Тарас (1920 – 15.08.1983) і Мирон (26.02.1922 – 12.09.2004). Анна часто приїжджала до Львова навідати маму і була на відкритті пам’ятника на могилі І. Франка на Личаківському цвинтарі у 1933 р.
У 1939 р., коли Закарпаття передали угорцям, Анну із синами за 24 години депортували із села Довгого до Відня, а чоловіка забрали до концтабору поблизу міста Ньїредьгази. Анна згадувала: «Ще впору вдалося мені його видобути з цього табору, де «культурні» мадяри били й катували національно усвідомлену молодь і селянство Карпатської України».
Родина Анни Франко-Ключко оселилася у Відні. Дякуючи колосальному досвіду і фаховості Петра Ключка, йому дають посаду лікаря у віденському шпиталі Ляйнц. Але у 1945 р. Петра Ключка було заарештовано через наклеп сусідки-австрійки про його можливу співпрацю з нацистами, відтак переведено до Львівської пересильної тюрми. У 1946 р. за активної участі Анни Петра Ключка звільнили з радянської в’язниці, але з масою хвороб. Вони виїхали до Зальцбурга, але їхнє сімейне життя тривало недовго – лише до 1948 року.
Після смерті чоловіка Анна вслід за старшим сином емігрувала до Канади й оселилася в Торонто, де прожила останні 40 років. У Канаді Анна працювала медсестрою у «Східному загальному шпиталі» та «Новому шпиталі “Гора Синай”», очолювала допоміжний громадський Комітет Пань в першому Пансіоні ім. Івана Франка, займалася просвітництвом, культурною діяльністю та публікувалась у діаспорних виданнях. Жила разом зі своїм меншим сином Мироном, невісткою Надією та онучкою Галиною, яка й дотепер мешкає в Торонто. Свої останні роки Анна Франко-Ключко провела у другому Пансіоні ім. Івана Франка в Торонто.
Готуючись до 100-річчя від дня народження Івана Франка, Анна доповнила і видала книжку споминів про батька – «Іван Франко і його родина». У листі до автора вступного слова, Романа Малащука, Анна писала: «Я старалася задокументувати факти з життя мого батька і його цілої родини без фальшу і прикрашування, без замовчувань або переіначувань, що не раз приходилося мені робити з великим болем у серці». Через цю книгу в 1956 році радянська влада заборонила їй приїхати на 100-літній ювілей батька.
На батьківщину Анна приїжджала лише двічі: в 1967 та 1971 роках. У перший приїзд 28 квітня 1967 року Анна Франко-Ключко побувала у Києві, Ужгороді, Полтаві, Одесі, Львові, Дрогобичі, Бориславі, Івано-Франківську, Косові, Коломиї, Нагуєвичах, Криворівні та Довгому. «Що таке рідна земля, що таке український вишневий садок коло хати, може зрозуміти той, хто їх довго не бачив…» – писала Анна. У 1971 році Анна приїхала у Київ до хворого брата Тараса. На її руках він і помер. Востаннє тоді вона відвідала рідний Львів.
Померла Анна Франко 24 квітня 1988 року.
Похована на найбільшому українському кладовищі – Цвинтарі Святого Володимира в Оквіллі (Онтаріо, Канада). На цвинтарі височіє скромна світла стела, яка в анфасі схожа на двометровий стовп. Угорі – тризуб у декоративному вінку, під ним – відома фраза «Не пора…» і горельєф Івана Франка у формі ювілейної бронзової медалі.
До 166-річчя від дня народження Івана Франка
27 серпня, у 166-ту річницю від дня народження Івана Франка, у Нагуєвичах та Дрогобичі відбудеться панельна дискусія “Національна приналежність нематеріальної культурної спадщини ХVІІІ-ХХ ст.: теорія і практика”, в ході якої планується виробити методичні рекомендації та критерії зарахування знакових постатей до української культурної та історичної спадщини.
У заході візьмуть участь науковці з Австрії, Великої Британії, Італії, Польщі, Румунії та України. Серед основних спікерів: Джовані Броджі (Мілан), Міхаель Мозер (Відень), Олена Певна (Кембрідж), Вікторія Фейбуа (Страсбург), Стефан Пурічі (Сучава), а також Володимир Бугров (Київ), Владислав Берковський (Київ), Ярослав Гарасим (Львів), Наталія Кривда (Київ), Ігор Сварник (Львів), Тарас Вінцковський (Одеса), Ірина Склокіна (Львів), Ігор Сердюк (Полтава), Андрій Шевченко (Київ) та інші відомі науковці та громадські діячі.
Панельна дискусія відбуватиметься наживо та онлайн.
Співорганізатори та партнери заходу: Міжнародний фонд Івана Франка, Дрогобицька міська рада, Міжнародна асоціація україністів, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Львівський національний університет імені Івана Франка, Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, Державний історико-культурний заповідник «Нагуєвичі», Київський музей видатних діячів української культури, Всеукраїнська асоціація викладачів української мови і літератури.
Інформаційні партнери: Український культурний фонд, Медіацентр Україна, Інформаційна агенція “Гал-інфо”.
Андрій Франко: перший помічник Великого Каменяра
Сьогодні виповнюється 135 років від дня народження первістка Івана Франка та Ольги з Хоружинських. 16 липня 1887 року у Львові народився Андрій Франко. Нарекли Андрієм, бо з’явився на світ напередодні народного свята Андрія Наливи. Вдома його кликали «Андрусь», «Андруньо», «Андрусько», «Андруник».
Міжнародному фонду Івана Франка 7 років!
30 червня 2015 року онук Івана Франка п.Роланд разом з однодумцями створили Міжнародний Фонд Івана Франка.
За цей час ми організували не один десяток заходів, а Міжнародна премія імені Івана Франка та Всеукраїнський учнівський конкурc «Стежками Каменяра» – стали традиційними. Ми створили музей та його 3D версію, віртуального друга для підлітків і заклали пам’ятний знак для повноформатного пам’ятника Іванові Франкові у Києві!
Міжнародний Фонд Івана Франка робить усе можливе для належного поцінування нашого славного минулого заради національного розвитку. «Стіймо на свічнику, тоді світло наше не сховається від очей людських і яснітиме без штучної реклами і самопохвальби», – Др. Іван Франко.
Дякуємо за довіру та партнерство! Мирного неба нам усім! Все буде Україна!
Кому і за що вручали Міжнародну премію імені Івана Франка
Кажуть, що світ не шукає зірок на чужому небі – кожна нація повинна дбати, щоб самій цікаво засвітитися для світу тим чи іншим іменем.
З 2015 року Міжнародна премія імені Івана Франка, яку заснував онук Івана Франка Роланд, відкриває світові нові імена науковців-гуманітаріїв, чиї роботи є вагомим внеском у розвиток соціально-гуманітарних дисциплін та ґрунтуються на засадах наукового осмислення історичних або сучасних процесів у культурі, політиці та суспільному житті України.
Міжнародна премія імені Івана Франка – це нерукотворний пам’ятник великому українцю, який «на цих теренах великою людиною став, заплативши за свою велич важкою ціною своєї страшної біографії, щоденною жертвою свого понадлюдського труду і щоденною боротьбою з оточенням, обставинами і самим собою. Бо особистість – і є, власне, те, що найбільше вражає і вражатиме в нім», – писав Євген Маланюк.
За сім років існування на Міжнародну премію імені Івана Франка претендували 107 науковців і 11 авторських колективів з України, Австрії, Італії, Канади, Великої Британії, Німеччини, США, Фінляндії, Іспанії, Грузії, Ізраїлю, Польщі та Сербії. Очевидно, що життя і науковий доробок кожного з лауреатів цієї премії заслуговує на увагу, тому пропонуємо ближче познайомитися з людьми, які стали обличчям української гуманітаристики у світі.
Ми йдемо стежками Івана Франка за його ж настановами – «за поступ, щастя й волю» – і на цім шляху «стаємо віч-на-віч з Величчю, виявляючи при цьому не лише на словах, а й у справах свою здатність бути освіченим народом».
У кожного з нас своя дорога до Франка, але однозначно: він той, хто єднає покоління, і не лише українців. У цьому проєкті, який реалізовує Фонд, він зміг об’єднати наукове середовище і відкрити світові нові імена.
ЛЮБОМИР ГУЗАР
(Україна)
Першим лауреатом Міжнародної премії імені Івана Франка у 2016 році став Блаженніший Любомир Гузар – Верховний Архієпископ-емерит Української Греко-Католицької церкви, кардинал Католицької церкви, за свою докторську працю, яка присвячена дослідженню екуменічної діяльності митрополита Андрея Шептицького. На широкому та складному тлі родинних, історичних, церковно-релігійних, політичних обставин кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. у праці «Андрей Шептицький Митрополит Галицький (1901-1944) провісник екуменізму» проаналізовано генезу поглядів митрополита на єднання Церков, практичні кроки, які він робив для досягнення цієї шляхетної мети, та їхнє відображення у рішеннях Другого Ватиканського собору.
МІХАЕЛЬ МОЗЕР
(Австрія)
У 2017 році у номінації “За вагомі здобутки (досягнення) у галузі україністики” лауреатом став Міхаель Мозер – австрійський філолог, славіст, дослідник української мови, професор Віденського університету, Українського вільного університету в Мюнхені та Католицького університету ім. Петра Пазманя в Будапешті та Пілішчабі, за монографію «Нові причинки до історії української мови», де охоплено особливо гострі й консервативні проблеми історії української мови від ранньомодерного періоду до нашого сьогодення.
Міхаель Мозер – член видавничих рад та редколегій низки наукових журналів, зокрема Studia Slavica Academiae Scientiarum Hungaricae (Будапешт, Угорщина), Slavia Orientalis (Варшава, Польща), Діалектологічні студії (Львів, Україна), «Україна модерна» (Київ, Україна), Nationalisms Across the Globe (Сент Ендрюс, Шотландія; Варшава, Польща), «Енциклопедія України» (Internet Encyclopaedia of Ukraine, Канада), «Українське мовознавство» (Інститут філології, КНУШ), є видавцем серії видань Slavische Sprachgeschichte. Автор 10 монографій і близько 300 наукових праць із проблем слов’янського мовознавства.
ОЛЕГ ШАБЛІЙ
(Україна)
У 2017 році у номінації “За вагомі досягнення у галузі соціально-гуманітарних наук” лауреатом став Олег Шаблій – доктор географічних наук, академік Академії наук вищої школи України та Української екологічної академії, заслужений професор Львівського національного університету імені Івана Франка та професор-гість Українського вільного університету у Мюнхені, за працю «Суспільна географія» у 2-х томах, де розкрито історичні й сучасні особливості формування географічної науки, її структури і проблеми розвитку нових галузей у постіндустріальному та інформаційному суспільстві.
Олег Шаблій – автор понад 550 наукових праць, зокрема близько 50 монографій, підручників і навчальних посібників, атласів, збірників та матеріалів конференцій тощо. За керівництва і консультацій Олега Шаблія захищено 21 кандидатську та п’ять докторських дисертацій.
ЯРОСЛАВА МЕЛЬНИК
(Україна)
У 2018 році у номінації “За вагомі здобутки (досягнення) у галузі україністики” лауреаткою стала Ярослава Мельник – докторка філологічних наук, професорка Українського католицького університету, завідувачка кафедри філології Українського католицького університету, за монографію «І остатня часть дороги… Іван Франко: 1908-1916 рр.», де на основі джерельного матеріалу, значна частина якого вперше введена в науковий обіг, зроблено спробу висвітлити постать Івана Франка останніх років життя, біографічну зумовленість його творчої спадщини, залежність її від життєвої основи, від особливостей психофізичної структури особистості автора.
Ярослава Мельник — авторка численних наукових праць, зокрема книг: «Іван Франко й biblia apocrypha: До 150-річчя від дня народження І. Франка» (Львів, 2006), «… І остатня часть дороги. І. Франко: 1908-1916» (Дрогобич, 2006), «І остатня часть дороги. Іван Франко в 1908-1916 роках» / Вид. 2-е, вип. і доп. (Дрогобич, 2016), «Апокрифічний код українського письменства» (Львів, 2017), упорядниця вид. «Апокрифи і леґенди з українських рукописів…» у дзеркалі критики» (Львів, 2001), «Апокрифи і леґенди з українських рукописів. Зібрав, упорядкував і пояснив д-р Іван Франко» у 5-ти т. (Львів, 2006), «Іван Франко. Благовіщення. Порівняльний дослід біблійної теми» (Львів, 2009).
ЙОГАННЕС РЕМІ
(Фінляндія – Канада)
У 2018 році лауреатом Міжнародної премії ім. Івана Франка у номінації “За вагомі досягнення у галузі соціально-гуманітарних наук” став Йоганнес Ремі, доцент східноєвропейської історії Гельсінського університету, за працю «Брати чи вороги: Український національний рух та Росія, з 1840-х до 1870-х років», де розглядається українська національна діяльність, ставлення українських діячів до Росії та росіян, політика російського імперського уряду в українському питанні. Дослідження базується на неопублікованих матеріалах із архівів Москви, Санкт-Петербурга та Києва.
Йоганнес Ремі – автор наукових праць: «Brothers or Enemies: the Ukrainian National Movement and Russia from the 1840s to the 1870s». Торонто: Університет Торонто Прес, 2016, «Ukrainan historia. Гельсінкі: Gaudeamus Helsinki University Press, 2015 (Книга); «Higher Education and National Identity. Polish Student Activism in Russia 1832-1863», Гельсінкі: Suomalaisen Kirjallisuuden Seura (Фінський літературний журнал), 2000.
МАРІЯ ҐРАЦІЯ БАРТОЛІНІ
(Італія)
У 2019 році лауреаткою Міжнародної премії ім. Івана Франка стала Марія Ґрація Бартоліні – доцентка кафедри слов’янських мов Міланського університету, членкиня керівного комітету Італійської асоціації україністів (AISU), за монографію «Пізнай самого себе. Неоплатонічні джерела у творчості Г. С. Сковороди», в якій змогла побудувати цілісне та логічно впорядковане розуміння філософії Сковороди та відкрила новий етап у розумінні інтерпретації спадщини Сковороди для України і світу.
Марія Ґрація Бартоліні – авторка монографії “Пізнай самого себе”: неоплатонічні джерела в творчості Г. С. Сковороди (Київ: Академперіодика, 2017), «Nello stretto triangolo della notte…» Jurij Tarnavs’kyj, il gruppo di New York e la poesia della diaspora ucraina negli USA (Рим: Lithos, 2012) та понад тридцяти статей про релігійні, літературні та лінгвістичні аспекти української культури ранньомодерного часу. У 2017 році нагороджена премією Асоціації старослов’янських студій (Early Slavic Studies Association) за статтю “Judging a book by its cover. Meditation, Memory, and Invention in Early Modern Ukrainian Title Pages” (Canadian Slavonic Papers, 59, 2017, pp. 21-55).
ІГОР СЕРДЮК
(Україна)
У 2020 році лауреатом Міжнародної премії ім. Івана Франка став Ігор Сердюк, доктор історичних наук, професор Полтавського національного педагогічного університету ім. В. Г. Короленка, за монографію «Маленький дорослий: Дитина й дитинство в Гетьманщині XVІІІ ст.», де досліджено минуле козацької України не через героїку чи політичні перетворення, а через життя справді «маленької людини». Основними її персонажами є немовлята, учні ремісників і наймити, школярі й сироти, малолітні волоцюги та жебраки, байстрюки і нащадки старшини. У фокусі дослідження – долі окремих дітей, але найперше – збірний образ дитинства й уявлення про нього, котрі побутували в суспільстві Гетьманщини.
Ігор Сердюк – автор наукових та науково-популярних праць (статей, монографій), серед яких: “Маленький дорослий: Дитина й дитинство в Гетьманщині XVІІІ ст.” / науковий редактор Юрій Волошин. Київ: К.І.С., 2018. 456 с.; “Полкових городов обивателі: історико-демографічна характеристика міського населення Гетьманщини другої половини XVIII ст.” Полтава: АСМІ, 2011. 304 с.; “Українська держава другої половини ХVІІ – ХVІІІ ст.: політика, суспільство, культура”. Київ: Інститут історії України НАНУ, 2014 (у співавторстві); “Повсякдення ранньомодерної України. Історичні студії в 2-х томах”. Т.1: Практики, казуси та девіації повсякдення. Київ: Інститут історії України НАН України. 2012 (у співавторстві).
ЛЕОНІД ТИМОШЕНКО
(Україна)
У 2021 році лауреатом Міжнародної премії ім. Івана Франка став Леонід Тимошенко, доктор історичних наук, професор Дрогобицького педагогічного університету імені Івана Франка, за працю «Руська релігійна культура Вільна. Контекст доби. Осередки. Література та книжність (XVI – перша третина XVIІ ст.)», яка присвячена дослідженню руської релігійної культури ранньомодерного Вільна – своєрідного «руського Вавилона». У роботі особливу увагу звернено на історію руських осередків релігійного відродження: православних монастиря і братства Св. Трійці (XVI ст.); унійного монастиря Св. Трійці і православного монастиря та братства Св. Духа (перша третина XVIІ ст.). У центрі дослідження – аналіз руського книговидання як дзеркала руської релігійної культури.
Леонід Тимошенко – автор низки праць з історії церкви та релігійної культури Центрально-Східної Європи (XV–XVIII ст.), волинознавства, історії Дрогобиччини, зокрема: «З історії уніатської церкви на Київщині (XVI – XIX ст.)», «Нариси з історії давнього Дрогобича» , «Берестейська унія 1596 р. Навч. Посібник», «Нариси з історії Потіївки та її околиць в XVII–ХХ ст.»; «На перехресті культур: Монастир і храм Пресвятої Трійці у Вільнюсі», «Відомий і невідомий Бруно Шульц (соціокультурний портрет Дрогобича, Церква Святого Юрія в Дрогобичі. Ілюстрований нарис-проспект історії та мистецтва храму й парафії».
Лауреатом Міжнародної премії імені Івана Франка може стати будь-який вчений, праця якого має міжнародне значення, належить до соціально-гуманітарних дисциплін і ґрунтується на засадах наукового осмислення історичних або сучасних процесів у культурі, політиці та суспільному житті України.
Наразі триває прийом наукових робіт, які Міжнародний фонд Івана Франка прийматиме до 1 березня 2022 року. А вже 27 серпня з нагоди 166-ї річниці від дня народження Івана Франка на його батьківщині – у місті Дрогобичі – відбудеться VIІ церемонія нагородження лауреата Міжнародної премії імені Івана Франка. Урочисті заходи цього дня також відбуваються у Нагуєвичах – рідному селі Каменяра.
До зустрічі серед гідних.
В Україні стартував всеукраїнський учнівський конкурс “Стежками Каменяра”
Вп’яте Міжнародний фонд Івана Франка розпочав прийом робіт на щорічний Всеукраїнський учнівський літературно-мистецький конкурс «Стежками Каменяра».
Прийом конкурсних робіт триватиме з 15 листопада до 15 грудня 2021 року.
Цьогоріч, засновниками конкурсу було внесено деякі зміни до Положення. Відтак переможців конкурсу і дипломантів визначатимуть у трьох номінаціях: «Проза», «Поезія» та «Найкраща ілюстрація до творів Івана Франка». Кожна номінація тепер має три вікові категорії: учні віком 6-9 років, 10-13 років і 14-16 років відповідно.
До участі в конкурсі запрошено дітей з українських діаспорних родин, що навчаються поза межами України.
Обов’язковою вимогою для участі у конкурсі є заповнення електронної форми. Вона доступна лише з електронної адреси Gmail і заповнити її з однієї електронної адреси можна лише один раз.
Конкурсні роботи повинні відповідати таким вимогам: художньо-мистецька цінність, патріотизм, соціальна значущість.
Крім того, організатори конкурсу звертають увагу на вимоги до робіт у номінаціях «Проза» і «Поезія»: обсяг роботи має бути не більше ніж 5 сторінок друкованого тексту на папері формату А4, шрифт – Times New Roman, розмір шрифту – 14, міжрядковий інтервал – 1,5.
Роботи у номінації «Найкраща ілюстрація до творів Івана Франка» виконуються у вигляді зображення, яке супроводжує і доповнює тексти до творів Івана Франка (малюнки, гравюри, графіка), на 1 сторінці формату не більшого за А2 і, крім заповненої електронної форми, оригінал малюнку обов’язково надсилається на поштову адресу Міжнародного фонду Івана Франка (01054, м. Київ, вул. Володимирська, 48 а, оф. 15), з позначкою «На конкурс «Стежками Каменяра».
Оголошення переможців відбудеться наприкінці квітня 2022 року.
Нагадаємо, що конкурс проводить Міднародний фонд Івана Франка у партнерстві з Міністерством освіти і науки України, Львівським національним університетом імені Івана Франка та ГО «Львівське товариство» у м. Києві. Він має на меті посилити творчу мотивацію у вивченні учнями закладів загальної середньої освіти творчості Івана Франка через створення творів у різних жанрах. За чотири роки проведення у ньому взяли участь понад 7000 учнів з усіх областей України та з-за кордону.
Більше інформації про конкурс можна знайти на нашій Facebook-сторінці @stegkamykamenyara
План заходів з нагоди 165-ї річниці від дня народження Івана Франка
27 серпня Дрогобиччина разом із всією Україною відзначатиме 165-ту річницю від дня народження національного генія Івана Франка, який увійшов до світової історії як видатний поет, прозаїк і драматург, перекладач і літературний критик, публіцист і філософ, фольклорист і мовознавець, етнограф і економіст, громадський і політичний діяч.
27 СЕРПНЯ (П’ЯТНИЦЯ)
НАГУЄВИЧІ-ДРОГОБИЧ
VІ урочисту церемонію нагородження лауреата Міжнародної премії імені Івана Франка проводить Міжнародний фонд Івана Франка запідтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду «Відродження» в межах грантового компоненту проєкту EU4USociety та в партнерстві з Дрогобицькою міською радою.
Захід присвячений Світлій пам’яті Роланда Франка
Міжнародну премію імені Івана Франка вручать на Дрогобиччині
Ім’я лавреата Міжнародної премії імені Івана Франка стане відомим під час VІ урочистої церемонії нагородження, яка відбудеться 27 серпня – у 165-ту річницю від дня народження Івана Франка – у Дрогобичі на Львівщині.
Премія вручається щорічно і є почесним визнанням вагомих здобутків та значних заслуг науковців у галузі україністики та соціально-гуманітарних наук. У 2021 році на звання лавреата Міжнародної премії імені Івана Франка претендують троє номінантів:
➢ колективна монографія за ред. АЛЬФРЕДАСА БУМБЛАУСКАСА, САЛЬВІЮСА КУЛЯВІЧЮСА ТА ІГОРЯ СКОЧИЛЯСА – «На перехресті культур: Монастир і храм Пресвятої Трійці у Вільнюсі»;
➢ ОКСАНА КІСЬ з монографією «Українки в ГУЛАГу: Вижити значить перемогти»;
➢ ЛЕОНІД ТИМОШЕНКО з монографією «Руська релігійна культура Вільна. Контекст доби. Осередки. Література та книжність (XVI – перша третина XVIІ ст.)».
У попередні роки премії були удостоєні: кардинал Української Греко-Католицької церкви Любомир Гузар, професор Віденського університету Міхаель Мозер та академік Львівського національного університету імені Івана Франка Олег Шаблій, професорка Українського католицького університету Ярослава Мельник і доцент кафедри Східноєвропейської історії Гельсінського університету Йоганнес Ремі, професорка Міланського університету Марія Грація Бартоліні. професор кафедри історії України Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка Ігор Сердюк.
Нагадаємо, урочистий захід організовує Міжнародний фонд Івана Франка за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження» в межах грантового компоненту проєкту EU4USociety, в партнерстві з Дрогобицькою міською радою, Дрогобицьким державним педагогічним університетом імені Івана Франка та Державним історико-культурним заповідником «Нагуєвичі».
Захід присвячений Світлій пам’яті Роланда Франка