Лауреати

2021 рік

Лауреат

Міжнародної премії імені Івана Франка 2021 року

Леонід Тимошенко  народився 1 червня 1955 року в с. Потіївка Радомишльського району Житомирської області. Доктор історичних наук, професор Дрогобицького педагогічного університету імені Івана Франка. Член Українського геральдичного товариства (від 2001), Наукового товариства імені Шевченка у Львові, Українського історичного товариства, Товариства дослідників Волині, Науково-культурологічного товариства Бойківщина. 

Член редколегії наукових видань: Острозька давнина. Науковий збірник [Остріг: Видавництво Національного університету «Острозька академія»]; Res Historyka. Czasopismo Instytutu Historii Uniwersytetu Marii Curie-Skłodowskiej w Lublinie; Saeculum Christianum. Pismo historyczne / Wydawca Wydział Nauk Historycznych i Społecznych Uniwersytetu Kardynała Stefana Wyszyńskiego w Warszawie.

Учасник міжнародних проектів «Місце зустрічі двох культур: церква і монастир Св. Трійці у Вільні (XIV-XIX ст.)», «Портал літопису життя та діяльності Бруно Шульца» на 2016-2025 рр. (Гданський університет, Польща).

Нагороджений відзнаками Міністерства освіти України: «Відмінник освіти України» (2000 р.) і «За наукові досягнення» (2005 р.), премією обласної ради та адміністрації за наукові досягнення 2013 р., грамотою обласної ради 2015 р. та ін. У 2010 р. – візит-професор відділу дослідження модерної історії університету Париж-1 Сорбонна-Пантеон, у 2008-2013 рр. – професор-консультант міжнародного проекту «Історія релігійних традицій Європи» (С.-Петербург, Іваново, Москва, Суздаль, Пльос).

Сфера наукових інтересів – історія церкви та релігійної культури Центрально-Східної Європи (XV–XVIII ст.), литуаністика (білорусистика), волинознавство, історія Дрогобиччини, історичне краєзнавство Київського Полісся, спеціальні історичні дисципліни (джерелознавство, археографія, архівознавство, символіка, родоводи).

Найважливіші праці:

Книги: “З історії уніатської церкви на Київщині (XVI – XIX ст.)” (Київ, 1997); “Потіївка та її околиці в XVI–XIX ст.” (Дрогобич, 2000); „Бібліографія Дрогобича” (Дрогобич, 2002); „Нариси з історії давнього Дрогобича (Праці НДЛАК. Вип.2.)” (Дрогобич, 2003); „Берестейська унія 1596 р. Навч. посібник” (Дрогобич, 2004); „Нариси з історії Потіївки та її околиць в XVII–ХХ ст.” (Дрогобич, 2005); Нариси з історії Східниці / ДДПУ ім. І. Франка, істор. факультет / Наук. ред. Л. Тимошенко. – Дрогобич: Коло, 2013; Іпатій Потій / ред. кол.; упор.: Л. Моравська, І. Паславський. – Львів: Логос, 2013 (серія: Духовні діячі України). Сны о Византии ? Место цивилизационного и культурного наследия Византии в регионе Пограничья Центрально-Восточной Европы. – Вильнюс: Европейский гуманитарный университет, 2014. – 332 с. (Спіавтори О. Дзярнович, В. Бырледяну); На перехресті культур: Монастир і храм Пресвятої Трійці у Вільнюсі. Колективна монографія за редакцією Альфредаса Бумблаускаса, Сальвіюса Кулявічюса та Ігоря Скочиляса. Vilnius: Vilnius universitety press, 2017. 472 p.; Kultūrų kryžkelė: Vilniaus Švč. Trejybės šventovė ir vienuolynas. Kolektyvinė monografija / Mokslinai redaktorai: A. Bumblauskas, S. Kulevičus, I. Skočilasas. Vilniaus universiteto leidykla, 2017. 408 p.; На перехресті культур: Монастир і храм Пресвятої Трійці у Вільнюсі: Колективна монографія за ред. Альфредаса Бумблаускаса, Сальвіюса Кулевічюса та Ігоря Скочиляса / 2-ге, виправл. й доповнене видання.  Львів: УКУ, 2019 (Серія «Київське християнство». Т. 16).  912 с.; Відомий і невідомий Бруно Шульц (соціокультурний портрет Дрогобича) / Наук. ред. Л. Тимошенка. – Дрогобич: Коло, 2016. – 374 с. (32,5 д.а.) (співавтори Б. Лазорак, Л. Хомич, І. Чава); Церква Святого Юрія в Дрогобичі. Ілюстрований нарис-проспект історії та мистецтва храму й парафії / Автор тексту, упорядник: Леонід Тимошенко. – Дрогобич: «Трек-ЛТД», 2016. – 84 с.

Статті: 

Радомишльський архів уніатських митрополитів // Записки Наукового Товариства Шевченка / Комісія спеціальних історичних дисциплін. – Т. 240. – Львів, 2000. – С.72-85; Василіянські життєписи митрополитів Михайла Рагози, Іпатія Потія та Йосифа Рутського з Віленського монастиря Святої Трійці // Дрогобицький краєзнавчий збірник. – Вип.V. – Дрогобич, 2001. – С.97-109; Осецька шляхта: причинки до історії давнього поліського роду // Генеалогічні записки Українського геральдичного товариства. – Ч.2. – Біла Церква, 2001. – С.89-98; Архів уніатських митрополитів: до історії вивезення з України // Київська Церква. Альманах християнської думки/ Видання ЧСВВ. – Львів, 2001. – № 2-3 (13-14). – С.157-159; Архіви уніатської церкви – джерельна база дослідження краєзнавства Правобережжя XVI-XVIII ст. // Студії з архівної справи та документознавства / Держкомархівів України. – К., 2003. – Т.10. – С.12-16; Життєпис та діяльність Перемишльського єпископа Михайла Копистенського // Київська старовина. Науковий історико-філологічний журнал. – К., 2003. – № 1. – С.132-156; Нові джерельні свідчення про герб Дрогобича // ДКЗ. – Вип.VIII. – Дрогобич, 2004. – С.414-423; Єпископ Кирило Терлецький: родовід і початок духовної кар’єри // ДКЗ. – Вип.ІХ. – Дрогобич, 2005. – С.202-213; Іван Франко – знавець історії ранньомодерної церкви // ЗНТШ. – Т. 250. – Львів, 2005. – С.338-355; „Жаль намъ души и сумненья вашей милости” (київський митрополит Онисифор Дівочка перед викликами часу) // ДКЗ. – Вип. Х. – Дрогобич, 2006. – С. 149-165; Духовенство дрогобицьких церков XV–XVIII ст.: особовий склад, душ пастирська та мистецька праця // ДКЗ. – Вип. Х. – Дрогобич, 2006. – С.221-240; Інвентар Дрогобицького староства 1568 р. // ДКЗ. – Вип. Х. – Дрогобич, 2006. – С.519-570 (у співавторстві з І. Смутком); Iwan Franko (1856–1916) // Złota księga historiografii lwowskiej XIX i XX wieku / Pod red. J.Maternickiego przy współpracy L.Zaszkilniaka. – Rzeszów: Wydawnictwo Uniwersytetu Rzeszowskiego, 2007. – S.241-252; Anton Petruszewicz (1821–1913) // Złota księga historiografii lwowskiej XIX i XX wieku / Pod red. J.Maternickiego przy współpracy L.Zaszkilniaka. – Rzeszów: Wydawnictwo Uniwersytetu Rzeszowskiego, 2007. – S.121- 130; Stauropigija bractw cerkiewnych i geneza unii brzeskiej // Kościoły wschodnie w Rzeczypospolitej XVI–XVIII wieku. Zbiуr studiоw / Red. Andrzej Gil. Lublin: Instytut Ewropy Srodkowo-Wschodniej, 2005. – S.237-250; Учитель Івана Франка, бургомістр Дрогобича Ксенофонт Охримович  // Scripta manent. Ювілейний збірник на пошану Богдана Якимовича (Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Збірник наукових праць / Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України. – Вип.  21). – Львів, 2012. –  С. 732-737; Єпископська альтернатива ставропігійній реформі церкви (неставропігійні братства Київської митрополії кінця XVI – початку XVII століття) // Theatrum Humanae Vitae. Студії на пошану Наталії Яковенко. – Київ: Laurus, 2012. – С. 277-287; Генеза церковних братств та початковий етап мирянського руху в Київській митрополії у XVI ст.: історіографічна традиція й спроби переосмислення проблеми // Крізь століття. Студії на пошану Миколи Крикуна з нагоди 80-річчя.  – Львів: Наукове Товариство ім. Шевченка, 2012. – С. 174-191; Руське (українсько-білоруське) православ’я і «єдиновірна» Московська Русь в останній третині XVI – на початку XVIІ ст. (до проблеми взаємовідносин релігійних культур Східної Європи) // ДКЗ. – Вип. XVI. – Дрогобич, 2012. – С. 103-132;  Старий Самбір за інвентарем Самбірського староства 1585 р. // ДКЗ. – Вип. XVI. – Дрогобич, 2012. – С. 431-446 (співавтор І. Смуток); Predgovor // Galyk V. Ivan Franko i hrvatska kulturna baština. S ukrainskog preveo Domagoj Kliček. Uvod J. Paščenko. – Zagreb, 2012. – S. 27-33; Кризис православия в Речи Посполитой и Московском государстве второй половины ХVI – начала XVII вв.: сравнительный анализ // Смутное время в России: конфликт и диалог культур. Материалы научной конференции, Санкт-Петербург, 12-14 октября 2012 года. – Санкт-Петербург, 2012. – С. 241-243;  Князь В.-К. Острожский и «единоверная» Московская Русь (к проблеме взаимоотношений православных религиозных культур Восточной Европы) // Православие Украины и Московской Руси в XV – XVII веках: общее и различное / Под ред. М. В. Дмитриева. – Москва, 2012. – С. 82-109; Скільки церковних братств заснували патріархи в XVI – першій половині XVII ст. ? (Малодосліджені аспекти генези та масштабів ставропігійської форми організації мирянського руху в Київській митрополії) // Записки НТШ. – 2013. – Т. 264: Праці Історично-філософської секції. – С. 234-256; Полемічний твір Клірика Острозького «Исторіа о листрикійскомъ синоде»: історіографічні традиції і «флорентійсько-берестейські» контексти відповіді православних на виклики часу // Острозька давнина. Науковий збірник / Ред. кол. Ігор Пасічник (гол. ред.), Ігор Тесленко (відпов. ред.) та ін. – Вип. 2. – Остріг: Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2013.  – С. 73-91; Берестейська (Радзивилівська) Біблія 1563 р. та її вплив на релігійні культури Східної Європи (до 450-річчя видання пам’ятки) // Український археографічний щорічник. – Т. 18. – Київ, 2013. – С. 196-218; Братський «епізод» в історії Берестейського собору 1594 р. // ДКЗ. – Вип. XVII-XVIII. – Дрогобич, 2014. – С. 101-113; Документи до історії церкви та братства Св. Юра в Дрогобичі (друга половина XVII – початок XVIII ст.) // ДКЗ. – Вип. XVII-XVIII. – Дрогобич, 2014. – С. 467-476; Historia ecclesiastica institutionalis contemporalis (огляд найновішої літератури з історії Київської православної і унійної митрополій ранньомодерної доби) // ДКЗ. – Вип. XVII-XVIII. – Дрогобич, 2014. – С. 607-620; Генеза та ідея Острозької академії у світлі історіографії // SPHERES OF KULTURE / Jornal of Philologi, History, Social and Media Communication, Political Science, and Cultural Studies / Editor-in-Chief I. Nabytovych. – Vol. VII. – Lublin, 2014. – S. 394-413; Генеза та ідея Острозької академії у світлі історіографії та нових гіпотез // Острозька давнина. – Вип. 3. – Остріг, 2014. – С. 148-191; Ustawy bractw kościelnych i cerkiewnych w Rzeczypospolitej w XVI wieku: analiza porównawcza // Bractwa religijne w średniowieczu i w okresie nowożytnym (do końca XVIII wieku) / Red. D. Burdzy, B. Wojciechowska. – Kielce: Wydawnictwo Uniwersytetu Jana Kochanowskiego, 2014. – S. 283-293; Східні церкви ранньомодерної доби на польсько-українському пограниччі в сучасній історіографії // Zagadnienia społeczno-ekonomiczne, polityczne, kulturalne i religijne w badaniach polskich, słowackich oraz ukraińskich. – T. I: Historia – religia / Pod red. W. Wierzbieńca / Państwowa Wyższa Szkloła Techniczno-Ekonomiczna im. ks. Bronisława Markiewicza w Jarosławiu. – Jarosław, 2014. – S. 37 – 50; Спрэчныя пытанні з гісторыі Берасцейскай уніі // Палитычная сфера. Часопіс палітычных даследаванняŷ. – Мінск, 2014-2015. – № 22-23: Гісторыя: літаратура, права, палітыка. – С. 161 – 172; Tajemnice symboliki miejskiej Drohobycza z XVIII wieku // Biuletyn Stowarzyszenia Przyjaciół Ziemi Drohobyckiej. – Nr 16. – Wrocław, 2015, maj. – S. 14-18; Інтриги і конфлікти в історії укладення Берестейської унії у світлі документальних джерел та полемічної латератури // СОЦІУМ. Альманах соціальної історії / Інститут історії України НАН України; ред кол. В. Смолій, В. Горобець, Н. Старченко, Н. Білоус. – Вип. 11-12. – Київ, 2015. – С. 185-209; Wspomnienie zmarłych w prawosławnych bractwach cerkiewnych metropolii kijowskiej w XVI-XVII wieku // Cywilizacja prowincji Rzeczypospolitej szlacheckiej. Cykl II: Nie wszystek umrę. Pamięć o zmarłych w kulturze staropolskiej / Stidia pod red. A. Jankowskiego i A. Klondera. – Baydgoszcz, 2015. – S. 149-157; Wizje Drohobycza w retrospektywie historycznej (kształtowanie i ewolucja koncepcji miasta wśród jego mieszkańców i obserwatorów) // O Drohobyczu, trójmieście i zaglębiu. Polsko-ukraińskie studia z sociologii historycznej / Red. J. Kurczewski, D. Wojakowski, L. Tymoszenko. – Rzeszów: Wydawnictwo UR, 2016. – S. 36-54; Археологічні дослідження вежі-дзвіниці костьолу Святого Бартоломея в Дрогобичі 2015 р. // ДКЗ. – Вип. ХІХ-ХХ. – Дрогобич, 2017. – С. 9-54 (співавтори Ю. Лукомський, Р. Миська); Книга протоколів дрогобицького кравецького цеху (XVI – початок ХІХ ст.) ДКЗ. – Спецвипуск ІІІ. – Дрогобич, 2017. – С. 21-30; Мирянські організації Перемишльської єпархії в XVI – на початку XVII ст.: ставропігійні чи єпископські братства  ? // Unia Brzeska i jej konsekwencje. W 420 rocznice synodu unіjnego / Pod. red. A. Krochmal i A. Nowak. – Warszawa, 2017. – S. 21-34; Програма реформування церкви у фундаційних та статутних документах і релігійних практиках мирянських організацій Київської митрополії доби Берестейської унії (друга половина XVI – початок XVII ст.) // Львівська Ставропігія: історія, персоналії, взаємини / наук. ред. І. В. Орлевич; Ін­ститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України; Інститут релігієзнавства – філія Львівського музею історії релігії. – Львів: Логос, 2017. – С. 7-43; Крилоси єпископських кафедр Київської митрополії у XVI – на початку XVII століть: місце в системі церковно-адміністративної організації, повноваження та особливості функціонування // ЗНТШ. – Т. CCLXX: Праці Історично-філософської секції. – Львів, 2017. – С. 135-164; Організаційна структура Київської митрополії в другій половині XVI ст.: становище та функціонування інституцій // Дрогобицький краєзнавчий збірник / Ред. кол. Л. Тимошенко (голов. ред.), В. Александрович, Л. Винар, Л. Войтович та ін. – Вип. ХІХ-ХХ. – Дрогобич: Коло, 2017. – С. 149 – 187; Луцьке Хрестовоздвиженське братство в XVII ст.: типологічні риси мирянської організації та її інституційний розвиток // Луцьке Хрестовоздвиженське братство – інституційний розвиток та місце в суспільному русі України та Білорусі: матеріали Міжнародної наукової конференції, присвяченої 400-літтю Луцького Хрестовоздвиженського братства, м. Луцьк, 28-29 вересня 2017 р.: наук. зб. / упоряд. О. Бірюліна, О. Карліна. – Луцьк: Вежа-Друк, 2017. – С. 9-30; Історія давнього Трускавця (XV – початок ХІХ ст.): підсумки і перспективи дослідження // Східноєвропейський історичний вісник [головний редактор В. Ільницький]. – Дрогобич : Посвіт, 2017. – Спеціальний випуск. – С. 6 – 18Берестейський собор Київської митрополії у червні 1590 р. у світлі маловідомих та віднайдених джерел // Studia z dziejów Europy Šrodkowo-Wschodniej / Red. naukowa W. Bondyra, D. Kupisz, J. Ternes, L. Wierzbicki [Profesorowi Henrykowi Gmiterkowi w czterdziestopięciolecie Jego pracy naukowej – uczniowie, współpracownicy, przyjaciele]. – Lublin, 2018. – S. 467-483; Митрополит Михайло (Рагоза) і підготовка собору Київської митрополії в Бересті 1596 року в контексті документальних джерел // ЗНТШ. – Т. CCLXXI: Праці Комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін. – Львів, 2018. – С. 16-38.; Сакралізація міст Перемишльської і Холмської єпархій унаслідок поширення топоса Богоспасаємого града (XVI – перша половина XVII ст.) // ДКЗ. – Вип. ХХІ. – Дрогобич, 2019. – С. 221-230; Полемічний твір Бенедикта Гербеста «Wypisanie drogi» (1566) та відповідь на нього православних // ДКЗ. – Вип. ХХІ. – Дрогобич, 2019. – С. 388-410 (співавтор М. Тимошенко); Справа про трагічну загибель дівчинки-християнки в Дрогобичі та спробу обвинувачення в злочині місцевого кагалу (1687 р.) // ДКЗ. – Вип. ХХІ. – Дрогобич, 2019. – С. 466-477 (співавтор І. Смуток); Сакралізація Луцька і Острога внаслідок поширення топосу «Богоспасаємого граду» (XVI – перша половина XVII ст.) // Острозька давнина. Науковий журнал / Ред. кол. Ігор Пасічник (гол. ред.), Ігор Тесленко (відпов. ред.) та ін. – Острог: Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2019. – Вип. 6. – С. 97-112; Єзуїтська і православна програми релігійних перетворень на Сході Європи: проблема взаємовідносин і впливів (доба Берестейської унії) // Orientalia et Occidentalia. Analecta Instituti studiis spiritalitatis orientalium occidentaliumque provenenedis nomine P. Michaelis Lacko Apellati. – Volumen 24: NATIO ERUDITA. Školstvo v konfesionálnom prostredí na slovensku v minulosti. – Košice, 2019. – S. 139-162.

Рецензії:

Перше поунійне півстоліття в Україні (Волинь та Київщина) мовою документальних джерел // Архіви України. Науково-практичний журнал / Держкомархівів України. – К., 2002. – № 1-3. – С.34-45; Міське право України на тлі жанрово-стилістичного „безправ’я”: Тетяна Гошко. Нариси з історії магдебурзького права в Україні. XIV – початок XVII ст. Львів: Афіша, 2002 // Український гуманітарний огляд / Національний університет „Києво-Могилянська Академія”. – К., 2003. – Вип.9. – С.151-163; Lorens B. Bractwa cerkiewne w eparchii przemyskiej w XVII – XVIII wieku. – Rzeszуw: Wydawnictwo Uniwersytetu Rzeszowskiego, 2005. – 336 s. // ДКЗ. – Вип.ІХ. – 2005. – С.572-580; Тетяна Шевченко. Єзуїтське шкільництво на українських землях останньої чверти XVI – середини XVII ст. – Львів: Свічадо, 2005. – Серія: Studia rationis 1. – 340 c. // Записки НТШ. – Львів, 2006. – Т.251. – С.663-670; М.В.Дмитриев, Л.В.Заборовский, А.А.Турилов, Б.Н.Флоря. Брестская уния 1596 г. и общ.-полит. борьба… Ч.2. М., 1999 // Український історичний журнал. Науковий журнал / НАН України. – К., 2004. – № 1. – С.133-136; Aurea mediocritas російського унієзнавства: зміна парадигми чи реанімація старих концепцій? // Український гуманітарний огляд. – Вип.11. – 2005. – С.104-120; Historiografia unii brzeskiej na przełomie stulieci: prуba porуwnawczej recenzji monografii o. Borysa Gudziaka i Michaiła Dmitriewa // Rocznik Instytutu Europy Srodkowo-Wschodniej. – Lublin: Instytut Ewropy Srodkowo- Wschodniej, 2005. – R.3. – S.206-221; Криза ідентичності історика [Рецензія] // ДКЗ. – Вип. XVI. – Дрогобич, 2012. – С. 585-604; A. Gil, I. Skoczylas. Kościoły wschodnie w państwie polsko-litewskim w procesie przemian i adaptacji: metropolia kijowska w latach 1458-1795. – Lublin-Lwów, 2014, 684 s. // Наукові записки УКУ. – Львів, 2014. – Число VI. – Серія «Історія». – Вип. 2. – С. 214-218.

Література про вченого: Галів М. Полудень віку у професора Тимошенка // Франківець. – 2005. – 3 червня; Пастух Р. Потіївські старожитності (Щоб «накопати» фактів про своє рідне село, вченому довелося добряче попотіти) // Мій Дрогобич. – 2005. – 19 травня; Стратонович С. Дослідження минувшини Потіївщини // Зоря Полісся. – 2006. – 2 вересня; Гольберг Л. Задля збереження унікальних пам’яток історії в Дрогобичі необхідний історико-культурний заповідник [Розмова з Леонідом Тимошенком] // Львівська газета. – 2006. – 5 жовтня.

 

2020 рік

Лауреат

Міжнародної премії імені Івана Франка 2020 року

Ігор Сердюк народився 30 квітня 1983 року в місті Хорол на Полтавщині. Доктор історичних наук, науковець, викладач. З 2009 року працює у Полтавському національному педагогічному університеті ім. В.Г. Короленка, співредактор історичного порталу historians.in.ua

Є одним із провідним науковців в Україні, що розробляють ряд тем у галузі історичної демографії та історії дитинства. Неодноразово давав відкриті лекції та презентації з історичної демографії у вишах та наукових закладах України. Стипендіат Міжнародної Асоціації Гуманітаріїв (2010—2011 рр.), Наукового товариства імені Шевченка в Америці (2014, 2016), Верховної Ради України (2020 р.). Був учасником освітнього та наукового стажування при факультеті «Artes Liberales» Варшавського університету (2014, 2016), ряду літніх шкіл та конференцій.

Сфера наукових інтересів: історична демографія та урбаністика Гетьманщини, соціальна історія, останнім часом працює над вивченням дитини і дитинства в української традиційному суспільстві.

Автор наукових та науково-популярних праць (статей, монографій), серед яких:

Книги

  • Маленький дорослий: Дитина й дитинство в Гетьманщині XVІІІ ст. / науковий редактор Юрій Волошин. Київ: К.І.С., 2018. 456 с.
  • Полкових городов обивателі: історико-демографічна характеристика міського населення Гетьманщини другої половини XVIII ст. Полтава: АСМІ, 2011. 304 с.
  • Українська держава другої половини ХVІІ – ХVІІІ ст.: політика, суспільство, культура. Київ: Інститут історії України НАНУ, 2014. (у співавторстві).
  • Повсякдення ранньомодерної України. Історичні студії в 2-х томах. Т.1: Практики, казуси та девіації повсякдення. Київ: Інститут історії України НАН України. 2012. (у співавторстві).

Статті

  • Serdiuk I., Voloshyn Yu. Historical Demography in Ukraine: From “Political Arithmetic” to Non-Political Histor Poland’s Demographic Past. 2019. 41. P. 9–32.
  • Сердюк І. Образ дитини в судовій документації Гетьманщини: інформаційний потенціал і пастки документальних джерел // Записки товариства імені Шевченка. Т. CCLXХI: Праці Комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін. Львів, 2018. С. 199–208.
  • Сердюк І. Древо без плоду: бездітність і безпліддя в суспільстві Гетьманщини // Соціум. Вип. 13–14. Київ. 2017. С. 162–181.
  • Сердюк І. «Для проискания себѣ к житие мѣста пришел в город»: дитина і наймитування в міському суспільстві Гетьманщини ХVІІІ ст. // Місто: історія, культура, суспільство. Е-журнал урбаністичних студій. Київ, 2017. № 1(4). С. 55–75.
  • Сердюк І. Ставлення до хворих дітей і сиріт в суспільстві Гетьманщини (на прикладі долі Романа Краснощоченка та його племінників) // Соціум. Альманах соціальної історії. Київ. 2015. Вип.11–12. С. 61–70.
  • Сердюк І. Населення літнього віку у містах Гетьманщини (за даними Румянцевського опису 1765—1769 рр.) // Соціум. Альманах соціальної історії. Вип.9. Київ. С. 56–66.

Науково-популярні тексти та авторські колонки:

2019 рік

Лауреат

Міжнародної премії імені Івана Франка 2019 року

У номінації  “За вагомі здобутки (досягнення) у галузі україністики”  лауреатом стала Марія Ґрація Бартоліні.

 

Марія Ґрація Бартоліні народилася 1980 року в місті Чезена, що в Італії. Зараз вона працює доцентом на кафедрі слов’янських мов Міланського університету, де з 2014-го року викладає старослов’янську мову і культуру, а також українську літературу. Марія Ґрація Бартоліні є членом керівного комітету Італійської асоціації україністів (AISU).

Сфера наукових зацікавлень: давнє українське письменство, українська література XVII-XVIII ст., проповіді, релігіозна та візуальна культура українського бароко.

Закінчила факультет іноземних мов Міланського університету (2007). 2010 року захистила кандидатську дисертацію в галузі української літератури. У 2013-му році була стипендіаткою ім. родини Шклярів у Гарвардському університеті.

Автор монографії “Пізнай самого себе”: неоплатонічні джерела в творчості Г. С. Сковороди (Київ: Академперіодика, 2017), «Nello stretto triangolo della notte…» Jurij Tarnavs’kyj, il gruppo di New York e la poesia della diaspora ucraina negli USA (Рим: Lithos, 2012) та понад тридцяти статей про релігійні, літературні та лінгвістичні аспекти української культури ранньомодерного часу. У 2017 році нагороджена премією Асоціації старослов’янських студій (Early Slavic Studies Association) за статтю “Judging a book by its cover. Meditation, Memory, and Invention in Early Modern Ukrainian Title Pages” (Canadian Slavonic Papers, 59, 2017, pp. 21-55).

 

2018 рік

Лауреати

Міжнародної премії імені Івана Франка 2018 року

У номінації  “За вагомі здобутки (досягнення) у галузі україністики”  лауреатом стала Ярослава Мельник.

Доктор філологічних наук, дійсний член Наукового товариства імені Шевченка, професор Українського католицького університету (Львів) і Українського вільного університету (Мюнхен), завідувач кафедри філології Українського католицького університету.

У номінації “За вагомі досягнення у галузі соціально-гуманітарних наук” лауреатом став Йоганнес Ремі.

Доцент східноєвропейської історії Гельсінського університету, кафедра філософії, історії, культури та мистецтвознавства.

Біографічні відомості лауреатів 2018 року:

ЯРОСЛАВА МЕЛЬНИК

    Народилася 1954 року в селі Годвишня Городоцького району Львівської обл. Професор Українського католицького університету (Львів) і Українського вільного університету (Мюнхен), дійсний член Наукового товариства імені Шевченка.

Сфера наукових зацікавлень: історія української літератури ХІХ – поч. ХХ ст, зокрема франкознавство, давнє українське письменство, апокрифи, порівняльне літературознавство.

Закінчила українське відділення Львівського національного університету імені Івана Франка (1976). У 1993 році захистила кандидатську дисертацію, у 2006 році — докторську. Працювала у Львівському літературно-меморіальному музеї І. Франка (1976–1990), відтак (із 1990 року) в Інституті українознавства ім. І.Крип’якевича Національної академії наук України (молодшим науковим співробітником, старшим науковим співробітником, завідувачем відділу української літератури). Одночасно викладала в Українському католицькому унітерситеті (Львів), а також працювала в Інституті франкознавства Львівського національного університету імені Івана Франка. Декан факультету україністики Українського вільного університету у Мюнхені (2008–2011), ректор Українського вільного університету 2012–2015 рр. Із 2016 р. — дотепер завідувач кафедри філології Українського католицького університету.

Ярослава Мельник — авторка численних наукових праць, зокрема книг: «Іван Франко й biblia apocrypha: До 150-річчя від дня народження І. Франка» (Львів, 2006), «… І остання часть дороги. І. Франко: 1908–1916» (Дрогобич, 2006), «І остатня часть дороги. Іван Франко в 1908–1916 роках» / Вид. 2-е, вип. і доп. (Дрогобич, 2016), «Апокрифічний код українського письменства» (Львів, 2017), упорядниця вид. «Апокрифи і леґенди з українських рукописів…» у дзеркалі критики» (Львів, 2001), «Апокрифи і леґенди з українських рукописів. Зібрав, упорядкував і пояснив д-р Іван Франко» у 5-ти т. (Львів, 2006), «Іван Франко. Благовіщення. Порвівняльний дослід біблійної теми» (Львів, 2009).

 

 ЙОГАННЕС РЕМІ

Йоханнес Ремі (Фінляндія, Канада) – народився 28 квітня 1962 року. Доцент східноєвропейської історії Гельсінського університету, кафедра філософії, історії, культури та мистецтвознавства.

Сфера наукових зацікавлень: всесвітня історія, історія Польщі, історія Росії та  СРСР, історія України ХІХ ст.

Ph.D .: Всесвітня історія, Університет Хельсінкі, 14 вересня 2000 р.

Ліценціат у галузі філософії: всесвітня історія, Університет Хельсінкі, 3 червня 1997 р.

М.А. Майор-всесвітня історія; Теоретична філософія, російська мова та література, Університет Хельсінкі, 27 жовтня 1992 р.

Основні наукові праці: «Brothers or Enemies: the Ukrainian National Movement and Russia from the 1840s to the 1870s». Торонто: Університет Торонто Прес, 2016., «Ukrainan historia. Гельсінкі: Gaudeamus Helsinki University Press, 2015.(Книга); «Higher Education and National Identity. Polish Student Activism in Russia 1832-1863», Гельсінкі: Suomalaisen Kirjallisuuden Seura (Фінський літературний журнал), 2000.

2017 рік

Лауреати

Міжнародної премії імені Івана Франка 2017 року

У номінації  “За вагомі здобутки (досягнення) у галузі україністики” – лауреатом став Міхаель Мозер.

Michael_Moser_03

Професор мовознавства Інституту славістики Віденського університету, дослідник української мови. Професор Українського Вільного Університету в Мюнхені та Католицького університету ім. Петра Пазманя в Будапешті та Пілішчабі.

У номінації “За вагомі досягнення у галузі соціально-гуманітарних наук” лауреатом став Олег Шаблій.

Шаблій_Олег_Іванович

Доктор географічних наук (1978), Заслужений професор Львівського національного університету імені Івана Франка – завідувач кафедри економічної і соціальної географії, Заслужений діяч науки і техніки України (2016),. Академік Академії Вищої Школи України та Української Екологічної академії, Голова Географічної комісії Наукового Товариства ім. Шевченка, Почесний член Українського Географічного Товариства, професор – гість Українського Вільного Університету у Мюнхені (Німеччина).

Біографічні відомості:

МІХАЕЛЬ МОЗЕР 

Народився 1969 року в м. Лінц, Австрія. Професор мовознавства Інституту славістики Віденського університету, Українського Вільного Університету в Мюнхені та Католицького університету ім. Петра Пазманя в Будапешті та Пілішчабі. Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка у Львові та Президент Міжнародної Асоціації Україністів (з 2013 року), Почесний доктор Київського національного університету імені Тараса Шевченка (з 2017 року). Автор низки наукових праць в галузі слов’янського мовознавства та історичної граматики української мови.

Коло наукових інтересів: внутрішня й зовнішня історія слов´янських мов від початків до сьогоднішнього дня.

Навчався у Віденському університеті, який закінчив у 1991 і став науковим співробітником кафедри славістики цього університету.

У 1994 завершив докторат, а у 1998 габілітацію, з 1998 – професор Віденського університету.

2005-2006-го рр. був стипендіатом Гарвардського університету.

У 2009 став професором Українського Вільного Університету в Мюнхені, у 2011-2013 займав посаду декана філософського факультету цього закладу.

З 2013 працює на посаді професора Католицького університету імені Петра Пазманя в Будапешті та Пілішчабі.

Від 2011 дійсний член НТШ у Львові.

Від 2013 року обраний президентом Міжнародної Асоціації Україністів.

З 2014 до 2016-го року посідав посаду Директора Інституту славістики Віденського університету.

У 2017-му визнаний Почесним доктором Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Найважливішими серед його попередніх премій та нагород є Премія ФІҐДОР Австрійської академії наук (2004р.) та Премія СТАРТ Міжнародної журі СТАРТ і Вітґенштайна.

Міхаель Мозер – член видавничих рад та редколегій низки наукових журналів, зокрема Studia Slavica Academiae Scientiarum Hungaricae (Будапешт, Угорщина), Slavia Orientalis (Варшава, Польща), Діалектологічні студії (Львів, Україна), Україна модерна (Київ, Україна), Nationalisms Across the Globe (Сент Ендрюс, Шотландія; Варшава, Польща), «Енциклопедія України» (Internet Encyclopaedia of Ukraine, Канада), Українське мовознавство (Інститут філології, КНУШ), є видавцем серії видань Slavische Sprachgeschichte.

Міхаель Мозер – автор 10 монографій і близько 300 наукових праць із проблем слов’янського мовознавства.

ОЛЕГ ШАБЛІЙ

Народився 14 листопада 1935 р. у с. Курівці Зборівського району Тернопільської області. Закінчив Бережанське педагогічне училище (1954), а через п’ять років (1959)географічний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка. Захистив кандидатську (1966) та докторську (1978) дисертації. Тема кандидатської“Лісопромисловий комплекс Українських Карпат: тенденції розвитку і структура”, тема докторської“Міжгалузеві територіальні комплекси: проблеми теорії і методики дослідження”.

Напрямки наукової діяльності: теорія, історія, методологія та методика суспільної географії та картографії; географічне українознавство і реґіоналістика; комплексне атласне картографування; географо-математичне моделювання.

Опублікував понад 550 наукових праць, в т. ч. близько 50 монографій, підручників і навчальних посібників, атласів, збірників та матеріалів конференцій тощо.

Висунув і обґрунтував ідею гнучкої територіальної організації виробництва, принцип нестрогого входження територіальних систем у їхні суперсистеми і геопросторової організації розселення, концепцію міжгалузевих територіальних комплексів, створив оригінальні схеми класифікації суспільно-географічних та екологічних наукових дисциплін, природно-ресурсного потенціалу, висунув гіпотезу аридизації Західного регіону України, обґрунтував шестичленну суспільно-географічну реґіоналізацію України та ін. Організував підготовку та видання шкільно-краєзнавчих та географічних атласів Львівської, Івано-Франківської і Закарпатської областей України.

За керівництва і консультацій Олега Шаблія захищено 21 кандидатську та п’ять докторських дисертацій.

 

2016 рік

Лауреат

Міжнародної премії імені Івана Франка 2016 року,

Блаженніший Любомир Гузар, Верховний Архиєпископ-емерит

 guzar1

Народився 26 лютого 1933 року в м. Львові. Тут закінчив народну школу та перший клас гімназії.

Середню освіту майбутній владика здобув у Малій духовній семінарії в Стемфорді (штат Коннектикут, США).

У 1954 році одержав ступінь бакалавра в Колегії святого Василія, де студіював філософію

Богословські студії відбув у Вашингтонському католицькому університеті в Америці.

У 1958 році, як вихованець Великої духовної семінарії святого Йосафата, одержав ліценціат богослов’я. Тридцятого березня того ж року владика Амврозій Сенишин висвятив Любомира Гузара на священика для служіння в Стемфордській єпархії.

У 1958-1959 роках працював вчителем і префектом у Стемфордській духовній семінарії святого Василія (США)

З 1965 року – настоятель парафії Пресвятої Трійці в Кергонксоні.

У 1967 році здобув ступінь магістра у Фордгамському університеті Нью-Йорка.

В 1969 році переїхав до Рима для продовженим богословських студій, які завершив доктором богослов’я в 1972 році.

У 1972 році вступив до монастиря Святого Теодора (монахів Студійського уставу) в Гроттаферрата (Італія).

У 1973-1984 роках викладав у Папському місійному університеті “Урбаніана” в Римі.

2 квітня 1977 року в монастирі Студійського уставу в Кастель-Гандольфо поблизу Рима був висвячений Патріархом Йосифом на єпископа.

У 1978 році Патріарх Йосиф призначив єпископа Гузара архимандритом монастиря Святого Теодора.

З 1984 до 1991 року – протосинкел Львівської архиєпархії в Римі.

У 1993 році разом зі всією спільнотою з Гроттаферрата повернувся в Україну.

У 1993-1994 роках служив духівником у Львівській духовній семінарії Святого Духа.

У листопаді 1996 року владика Любомир призначений Єпископом-помічником Глави Української Греко-Католицької Церкви.

26 січня 2001 році на Надзвичайному Синоді Єпископів УГКЦ вибраний Верховним Архиєпископом УГКЦ.

21 лютого призначений Папою Іваном Павлом ІІ кардиналом Католицької Церкви.

10 лютого 2005 року Папа Венедикт XVI прийняв зречення Блаженнішого Любомира Гузара з уряду Верховного Архиєпископа УГКЦ.

Монографія Блаженнішого Любомира Гузара, архієпископа емерита та Української греко-католицької церкви, кардинала Католицької церкви під назвою  «Андрей Шептицький Митрополит Галицький (1901-1944) провісник екуменізму» у номінації “за визначний особистий внесок у розвиток суспільно-гуманітарних наук” була визнана найкращою .

 



Наші партнери