Квартира-музей родини І.Франка

10 цікавих фактів про Петра Франка

До 130-річчя від дня народження Петра Франка.

Петро Франко – найменший син в родині Івана Франка та Ольги з роду Хоружинських. Народився 28 червня 1890 року в батьковому селі Нагуєвичі.

Доля подарувала йому лише 51 рік… За своє коротке й передчасно обірване життя Петро Франко зробив неоціненний внесок у становлення української державності, авіаційну, видавничу та дослідницьку справу, розвиток спорту, молодіжного руху та хімічної науки…

Спортовець, пластун, січовий стрілець, сотник УГА, авіатор, учений-хімік,  винахідник, письменник, педагог, депутат, громадський діяч, перший директор меморіального музею Івана Франка у Львові…

  • Петро Франко спортовець

Він був одним із засновників та першим головою Українського спортового гуртка , що діяв при Львівській академічній гімназії. Був гравцем першої дружини копаного мʼяча УСК, грав у складі футбольної команди «Україна», а пізніше виступав футбольним суддею. Був інструктором з лещетарства у СТ «Україна».

З 22 червня 1910 р. Петро Франко – член українського гімнастичного товариства «Сокіл-Батько». Був одним із засновників та заступником голови «Українського Змагового Союзу». Працював викладачем руханки у дівочій учительській семінарії Українського педагогічного товариства у Львові.

29 червня 1914 р. Петро і Тарас Франки здобули 2-ге місце у змаганнях зі сітківки на Других Запорозьких ігрищах, що проходили у рамках Шевченківського здвигу у Львові.

  • Петро Франко співзасновник Пласту

У 1911 році Петро Франко разом з Іваном Чмолою та Олександром Тисовським заснували перший таємний скаутський гурток «Пласт». Він є автором назви «Пласт». Займався організацією пластових осередків у філії Львівської академічної гімназії та жіночого гуртка при учительській семінарії. У 1914 році за його ініціативи був скликаний перший з’їзд пластунів Галичини і Буковини. Він вперше організував і влаштував мандрівний табір на Чорногорі. Петро Франко написав та видав 15 книжок про «Пласт».

  • Петро Франко доброволець легіону Українських січових стрільців

У 1914 вступив до лав УСС. Служив у піхоті четарем сотні Романа Сушка (був розвідником і кулеметником). Учасник боїв на Буковині, Станіславівщині, Тернопільщині та Львівщині. За героїзм, проявлений у бою 1 листопада 1915 р. під селом Семеківка на Тернопільщині, Петро Франко був нагороджений найвищою відзнакою Австро-Угорщини “Срібна медаль За Хоробрість Другої Степени”.

  • Петро Франко фундатор української військової авіації

1 грудня 1918 р. П. Франко був призначений командантом  і референтом летунства при Державному Секретаріаті військових справ (до 10 квітня 1919 р.). Саме завдяки Петрові Франку було облаштовано першу авіаційну базу в м. Красному (під Львовом). Його зусиллями до 1919 року авіазагін УГА налічував 35 старшин та 300 вояків і складався з 3 авіаційних сотень, авіашколи, технічної сотні й сотні обслуги. Сотник армії ЗУНР Петро Франко здійснив понад 50 бойових вильотів за лінію фронту. У 1919 році голова Директорії УНР Симон Петлюра присвоїв Петрові Франку чин полковника армії УНР. У квітні 1919 року Франко за рішенням уряду ЗУНР вирушив до Белграда, щоб у складі Міжнародного Червоного Хреста займатися питаннями звільнення військовополонених.

  • Петро Франко засновник видавничого товариства «Франко син і Спілка»

Після захоплення Галичини Польщею Петро Франко переїхав до Відня. У 1921 р. в організованому ним видавничому товаристві “Франко Син і Спілка” за власний кошт було видано серію книжечок під загальним гаслом “Пластовий книгозбір”. Одну книжку із цієї серії – “Кухня в таборі” – підготувала його дружина – Ольга Франко. Видав також  гумористичний твір батька “Лис Микита”, нотні видання на слова І. Франка та спробував себе як письменник-прозаїк.

  • Петро Франко викладач

11 вересня 1922 р. Петро Франко розпочав свою працю як контрактовий учитель в українській державній гімназії у Коломиї. Своїм основним предметом викладання вважав руханку, а побічними – географію та англійську мову. У 1925-26 та 1926-27 навчальних роках він також викладав фізику, хімію та природу. А у 1924-25 та 1927-28 навчальних роках – математику. 26 жовтня 1929 р. кураторія Львівського шкільного округу визнала його “Постійним учителем середніх загальноосвітніх шкіл”. У 1923-25 рр. Петро Франко періодично викладав хімію в Українському (таємному) Університеті Львова. Якийсь час працював у фаховій доповняючій школі, Педагогічному Інституті та ліцеї, а від 3 грудня 1939 р. став деканом товарознавчого факультету Українського державного інституту радянської торгівлі у Львові і викладачем неорганічної хімії.

  • Петро Франко інженер-хімік

У листопаді 1923 р. він закінчив Львівську політехніку на відділі технічної хімії з відзнакою. Автор підручника з неорганічної хімії та енциклопедичного словника з хімічної термінології, автор 36 винаходів у галузі хімії (з переробки молока за допомогою електрики).

У 1931 р. за порадою професора І. Мосціцького виїхав до Харкова і працював по 1936 р. (включно) як старший науковий співробітник у Науково-дослідному інституті прикладної фізико-хімії та молочної промисловості. Написав низку наукових праць, серед них: “Одержання сульфатної кислоти та цементу з гіпсу в одній фазі”, “Дослідження газової фази термічного розкладу гіпсу”, “Одержання казеїну з молока за допомогою електрики”, “Одержання автомателектроказеїну”, “Історія хімії”, “Дещо про наркотики”, “Боротьба з алкоголізмом”, “Теорія Дарвіна”.

  • Делегат Народних зборів

22 жовтня 1939 був обраний делегатом Народних зборів для підписання акту возз’єднання Західної України з Радянською Україною та членом Уповноваженої комісії Народних зборів до Москви та Києва.

  • Петро Франко перший директор літературно-меморіального музею Івана Франка

10 жовтня 1940 року було урочисто відкрито музей в будинку, де Іван Франко з родиною провів останні 14 років свого життя, на вул. Понінського, 4 (тепер вул. І. Франка, 152). Першим директором меморіального музею Івана Франка у Львові став його син Петро Франко.

  • Петро Франко депутат

24 березня 1940 року був обраний депутатом Верховної Ради УРСР першого скликання від Львівської області на довиборах, які відбувалися в областях, що увійшли до складу УРСР у 1939–1940 роках.

Хочеться нагадати, що у 2008 році указом Президента України іменем Петра Франка було названо 7-му бомбардувальну авіаційну бригаду Повітряних сил Збройних сил України.

65 курінь УПЮ (Улад Пластунів Юнаків та Пластунок Юначок) у станиці Краматорськ має ім’я Петра Франка.

Восени 2020 року в прокат вийде художній фільм про Петра Франка – “Інший Франко” – режисера Ігоря Висневського та продюсера Дмитра Кравченка. Фільм розповідає про останні моменти життя наймолодшого сина Івана Франка, складні стосунки з другом та компроміси із самим собою. Головні ролі зіграли В’ячеслав Довженко й Ахтем Сеітаблаєв.

У відео використані світлини з Квартири-музею родини Івана Франка,  Музею видатних діячів української культури, з сайту Франко: Наживо / Franko: Live та сайту Українського інституту національної пам’яті.

Ольга Нижник

Весняна квітка Івана Франка

Рожі, лілеї, соняшники, фіалки, хризантеми, незабудки, барвінок, лотос… Ці назви квітів досить часто зустрічаються у творчості Івана Франка. Я не знаю, чи був знайомий Іван Якович із книгою “Селам, або Мова квітів” авторства поета і фольклориста Дмитра Ознобішина, яку було перекладено з перської  і в 1830 році  видано у Санкт-Петербурзі. Але у Франка назви квітів теж мають свій еківок – здебільшого передають людські почуття, характер персонажів чи елементи пейзажу.

Вам теж цікаво, що ж це за така весняна квітка?

Дякуючи архівам Тараса Франка, мені стало відомо, що у 1946 році український вчений-селекціонер Йосип Якович Магомет на Сквирському дослідному полі Українського науково-дослідного інституту овочівництва та картоплі Міністерства сільського господарства Української РСР, внаслідок вільного схрещування змішаним пилком трьох сортів Китайської півонії, а саме «Рубра Максіма» х «Суперба» х «Верзікольор», вивів новий сорт – півонія повна (Peonia Chinensis Flore Plena). Вивчення та селекційне оформлення гібридного сіянця було завершено у 1958 році.

За проханням Максима Рильського назвали цей сорт  «ІВАН ФРАНКО».

Мало хто знає, що назва півоній пов’язана з Давньою Грецією, а виникнення самої квітки пов’язують з легендарним лікарем Пеаном (Пеоном). Як розповідається у поетичному міфі, Пеан був учнем Асклепія і міг лікувати не тільки людей, а й богів. Його майстерність викликала заздрість вчителя, і він задумав його позбутися. Але Зевс не допустив цього і перетворив лікаря на квітку. У більшості європейських мов назва квітки походить від імені давньогрецького міфічного персонажа. Існує інша версія, що квітка отримала свою назву від грецького слова «paionios», що в перекладі звучить як зцілювальний.

Лікувальні властивості цих квітів сягають І ст. до н. е. Давньоримський філософ Пліній Старший нарахував з два десятки захворювань, які лікувалися за допомогою кореня лікарської півонії (Paeonia officinalis). Тому у всіх монастирях завжди росли ці квіти.

Наука флорографія розкриває значення квітки, названої на честь Івана Франка, як «веселе життя», «співчуття», «щасливе весілля», «мені нема про що більше мріяти, я подарую тобі весь світ!»

Півонії мають своє сакральне значення. Цікаво те, що в різних куточках світу у них свій символізм. На Заході ця квітка вважається символом сімейного щастя й удачі. У Китаї півонія є національним символом, володіє неймовірною магічною силою, а у східній культурі символізує честь, процвітання і багатство. За цими квітами також закріпилося значення символу весни і жіночої краси.

Щороку 28 травня українська і світова громадськість вшановує пам’ять генія української нації, велета духу людського й титана праці, мислителя та пророка Івана Франка. Тепер я точно знаю, які квіти покладу до підніжжя пам’ятника Великому Франкові у 104-ті роковини від дня його смерті.

Автор зображення Івана Франка – український митець Влад Корнюк.

Ольга Нижник, спеціально для Міжнародного фонду Івана Франка

Ювілейна весна Уляни Кравченко

Сьогодні минає 160 років від дня народження Уляни Кравченко – поетеси, прозаїка, публіцистки, педагогині, перекладачки, подруги і сподвижниці Івана Франка та Михайла Павлика, активістки прогресивних суспільних рухів.

Юлія Юліївна Шнайдер ( літературний псевдонім – Уляна Кравченко) народилася 18 квітня 1860 року у містечку Миколаєві на Львівщині у родині повітового канцеляриста Юліуса Шнайдера, німця за походженням, та  доньки священника УГКЦ Юлії Лопушанської.

Початкову освіту Юлія здобула вдома, закінчила Львівську учительську семінарію, вчителювала у школі повітового містечка Бібрка на Львівщині. Пізніше працювала в сусідньому з Бібркою селі Стоки, Львівській шестикласній українській школі для дівчат, приватною вчителькою в родині місцевого поміщика в селі Руденки на Львівщині, селах Лужок Долішній та Сільці (нині місто Стебник) на Дрогобиччині.

У літературному процесі на західноукраїнських землях ХІХ – початку ХХ ст. Уляна Кравченко відіграла значну роль. Її творча спадщина багата й різнопланова: ліричний вірш, вірш-алегорія, поетичний маніфест, віршовий пейзаж, вірш-присвята, вірш-заклик, вірш-ода, вірш-роздум, вірш у прозі, повість, оповідання, нарис, спогад.

«Чи ж мої думки не сміють вилетіти поза поріг хати, поза межі, коли мій розум рівний розумові братів. Не хочу залишатися тільки в царстві мрій і чуття – хочу розвитку духа, хочу знання, щоб стати свідомою і вповні самостійною людиною. Незважаючи ні на що, не дозволю, щоб хвилі часу мене несли. Піду вперед, випереджу час…» – писала Уляна Кравченко.

Однак вирішальний вплив на формування літературного таланту Юлії Шнайдер відбувся завдяки її тісному спілкуванню з Іваном Франком.

Восени 1883 року Омелян Патрицький, редактор журналу “Зоря”, куди часом дописувала пані Шнайдер, дав її перші твори для оцінки Іванові Франку. Переглядаючи рукописи оповідань і повістей, Франко натрапив на вірш молодої вчительки “Згадай мене, милий.” Вірш Франкові сподобався, він доробив його і надрукував у 21-му номері «Зорі» за 1883 р., а авторці написав листа, щиро заохочуючи її до літературної праці: «У Вас є далеко більша спосібність до поезії, і то до ліричної поезії, ніж до повісті. І я раджу Вам працювати на тім полі».  З цього часу між поетесою і Франком зав’язується листування, яке тривало до самої смерті Франка.

Популярність серед читачів Уляна Кравченко здобула в 1885 році, коли у «Русько-українській бібліотеці» вийшла підготовлена Франком її перша збірка поезій «Primavera» – маленька книжечка, що складалася лише з тридцяти восьми поезій, але це була перша в Галичині збірка поезій, написана жінкою-українкою. Нелегка доля, зумовлена твердістю характеру і життєвими поглядами, сприяли активній праці в літературі. Наступні збірки “На новий шлях” (1891 р.), “В дорогу” (1912 р.), “Проліски” (1921 р.), “Лебедина пісня” (1924 р.), “Шелести нам, барвінку” (1932 р.) з`явилися одна за одною. Окрім поезії, вона писала й поетичну прозу, особливе місце серед якої займає автобіографічна повість “Хризантеми”…

Основним джерелом до вивчення взаємин Уляни Кравченко й Івана Франка є їхні листи, однак із 33-річної переписки збереглася лише половина Франкових одкровень. Відомо про 31 лист Івана Франка та 70 – до нього. З цього приводу Уляна Кравченко на схилку літ писала, що «… не всі ролі, відограні в драмі життєвій, знані біографам. Не всі листи серед нашого листування заховані. Не все припадала Франкові роль вчителя та дорадника в справах письменництва, часом і Він сам потребував ради, потіхи, опіки, зрозуміння… та, на жаль, половина листів Його не задержалася».

Відомо, що Іван Франко був найбільшою любов’ю її життя. Проте до неї він був байдужий. “Правду кажучи, ви мені зовсім не сподобалися, – зізнається письменник після першої зустрічі у Бібрці у грудні 1883-го. – Зріст зависокий, руки замалі, очі не блискучі. Ну, але то правда, що кого пан Біг обдарував гарною, золотою душею, той повинен тим одним вдовольнятися”. На Франкову пропозицію зберегти у стосунках щиру приязнь відповіла: «Я вже приязнь для Вас на все – на все в вінок життя вплела, будьте лиш Ви їй вірні».

У 1886 році Уляна Кравченко вийшла заміж за вчителя-поляка  Яна Нємєнтовського, який був старший за неї на 17 років. Шлюб Юлії Нементовської не викликав у Франка особливої реакції, у листі приблизно від 19 травня 1887 він із запізненням побажав «шановній пані» щастя на новій дорозі життя, а далі, нагадавши про спільну приятельку – руську поезію, яка їх між собою познайомила, перейшов до літературних справ, пов’язаних із виданням альманаху «Перший вінок».

У листі від квітня 1892 року Уляна Кравченко бідкалася Франкові, що “тепер гірко мені і тяжко в подвійній неволі. Одна – людини, зависимої від властей, друга неволя – се ся жіноча неволя. Сумне і пригноблююче вліяння має на мене се, що не можу брати уділу хоч би тілько в з’їзді жінок – бо муж не позволяє, що я віддалена від усього руху об’явів життя духовного і що за кожду дрібницю, от таку, як видання віршів, маю нові неприємності”.

Потайки від чоловіка продовжувала писати і друкувати вірші – під своїм псевдонімом Уляна Кравченко.

Листування із Франком тривало. Він називав її Надбібрянкою, вона його – Мироном. Спілкувалися не лише у листах. На той час Франко працював у польськомовній газеті KurjerLvovski, періодично залишавши своїй добрій знайомій зашифровані послання у рубриці “Кореспонденція”.

Майже все їхнє листування за 1891–95, 1897–98 та 1902 стосується  лише літературних справ. Іван Франко надалі активно залучав поетесу до нових видавничих проектів та із ввічливості писав кілька слів від себе, щоб дати знак, що пам’ятає «о старій приятельці», а подекуди просто присилав вирізки з журналів і газет, де містилися відредаговані ним твори Уляни. Франкові листи того часу зникали, а деякі знищила сама Кравченко.

До 1914-го вони провадили видавничо-організаційні справи, обмінювалися часописами, книжками, ділились думками й планами, висловлювали зауваження і поради, підтримували один одного інтелектуально, матеріально й морально. Приблизно до того ж часу продовжувалось і особисте контактування письменників, Кравченко часто навідувалась до Львова і бачилась із Франком на квартирі свого молодшого брата Маркіяна або ж у будинку Коцовських.

В останньому збереженому листі Франка від 9 січня 1916 зі Львова, написаному на поштовій картці, яку він особисто вручив Уляниним дочкам, мовиться про важку недугу письменника: «Високоповажна Пані Добродійко! … Я отсе вже майже рік окрім каліцтва обох рук хорую на тяжку внутрішню слабість, котра за той час неймовірно ослабила й висушила мене, і бували такі дні й цілі тижні, що я не міг без болю та душности ані лежати, ані сидіти, ані ходити».

Уляна Кравченко пережила Івана Франка на 30 років. У 1920-х роках оселилася в Перемишлі. Незважаючи на свій вік, вона продовжувала виступати в радянській пресі з віршами і статтями, проводити громадську роботу. Була членом Спілки радянських письменників України.

На вісімдесят восьмому році життя, 31 березня 1947 року, Уляна Кравченко померла в Перемишлі. Місце поховання не залишилось забутим – могилою опікується родина п. Лесі Хамуляк.

Остання фаза взаємин письменників розпочалась уже після смерті Франка. На знак глибокої вдячності і шани до літературного наставника поетеса присвятила йому чимало віршів, мемуарів.

 

Пані Франкова: подруга страдницького життя, яка завжди була поруч

Ольга Хоружинська – панночка із заможної поміщицької родини Хоружинських iз Харківської губернії. Випускниця Інституту шляхетних дівчат у Харкові та Вищих жіночих курсів. Учителька, яка вільно володіла французькою, німецькою, англійською мовами, прекрасно грала на фортепіано, була “великою ентузіасткою театру, музики і літератури”.

Жінка, яку поступово закохав у себе сам Франко,народилася 10 квітня 1864 року в селі Бірках на Харківщині.

У листі 1886 року І. Франко писав: «По Вашім від’їзді щось таке зо мною сталося, що я й сам не знаю. Немовби мені половину життя взято, такий я почувся слабий, безсильний і безвладний. Як я Вас люблю, Олічка! Як гаряче бажаю я Вас бачити щасливою! Одного тільки боюсь, щоб щастє не вбило мене!»

Жінка, яка сама обрала свою долю. Жінка, якаділила всі радісні й прикрі хвилини його життя. Жінка, яка віддавала себе до останку, щоб слово поета, літературознавця, борця доходило до народу. Жінка, яка стала його порадником та опорою. Жінка, яка була берегинею домашнього вогнища. Жінка, яка народила і виховала чотирьох дітей – Андрія, Тараса, Петра, Анну. Жінка, любові якої вистачило на обох.

І хоча сам І. Франко писав у «Зів’ялому листі», що любов йому являлася тричі, проте Ольга з роду Хоружинських була його неусвідомленим за життя коханням, тихим щастям, домашньою пристанню, де поет знаходив підтримку,  пораду, взаєморозуміння.

Їхнє життя було всяким, але воно було їхнім і в горі, і в радості…

Франко до кінця життя шанував свою дружину, був вдячним їй за родинний затишок, щастя батьківства, за підтримку. І свою любов до пані Франкової він демонстрував мовою вчинків, а не почуттів.

«Спасибі тобі, моє Сонечко,

За промінчик твій — щире словечко!

Як промінчика не здобуть притьмом,

Слова щирого не купить сріблом.

Тож за дар малий, за безцінний твій,

Що, мов цвіт, скрасив шлях осінній мій.

За той усміх твій невдослід журбі

Спасибі тобі! Спасибі тобі!»ці слова Іван Франко присвятив своїй дружині.

Ольга Франко пережила свого чоловіка на 25 років і зробила все для того, аби ми сьогодні могличути мудре Франкове слово.

Ольга Нижник, спеціально для Фонду Івана Франка.

Тарас Шевченко крізь призму Франків

9 березня всі ми урочисто відзначатимемо День народження генія української нації – Тараса Шевченка.

Свою і народну любов до великого поета Іван Франко справедливо висловив у своїй “Присвяті”:«Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим… Доля переслідувала його в житті скільки могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі в іржу, ані його любові до людей в ненависть і погорду… Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя. Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті — невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйоні людських сердець все наново збуджуватимуть його твори.

Отакий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко» (Франко І. Я. Зібрання творів: В 50-ти т. К., 1983, т. 39, с.255).

Тарас Шевченко та Іван Франко – це дві визначні постаті в історії,  які залишили намбезсмертну спадщину, повну перлин мудрості і настанов.

«… коли Шевченко був у поезії явленням – майже демонічної … національної емоції…, то Іван Франко був явленням у ній національного інтелекту”, – писав Євген Маланюк.

Неймовірні життєві історії двох легендарних постатей в історії людства перетворили Тараса Шевченка та Івана Франка на титанів українського духу та пророків України і повязали їх не лише спорідненістю думок, але й чимсь вищим, якщо хочете, реінкарнативним, ізотеричним… У родині Івана Франка день 9 березня був подвійним святом: вшановували не лише великого Кобзаря, але йвідзначали день народження другого сина, якого назвали на честь Шевченка – Тарасом.

Очевидно, що в домашньому колі Франки неодноразово говорили про Шевченка, а сам Каменяр постійно осмислював і досліджував спадщину Кобзаря. З-під пера І. Франка вийшло понад 100 праць про Шевченка. Продовжив працюбатька і син Тарас.

У цей неординарний день для усього українства, День народження Тараса Шевченка і Тараса Франка, я пропоную Вам ознайомитися зунікальними машинописами, які досі ще не публікувалися. Це спогади сина Івана Франка проВеликого Батька і Великого Шевченка. Оригінали зберігаються у Міжнародному фонді Івана Франка.

ШЕВЧЕНКО І ФРАНКО

(автор Тарас Франко; в тексті збережено всі орфографічні, стилістичні та лексичні властивості оригіналу)

Безперечною ознакою великих, геніальних мистців є їх оригінальність, іншими словами небажання, неохота будь кого наслідувати. Зате великі поети чимало черпають з фольклору, але переосмислюють його на свій спосіб. Наприклад, в українській народній усній словесності жило «тройзілля» і було записано кілька варіантів. На основі популярної пісні Шевченко створив баладу-шедевр «У тієї Катерини». Народна пісня «Про шандаря» послужила Франкові поштовхом для незрівнянної драми «Украдене щастя», якої перша назва була «Шандар».

Прямо запозичати високо талановитіписьменники не здатні, але перекладати чи переспівувати  інших авторів ще й як здібні. У Шевченка є один переклад частини славного «Слова о полку Ігоревім»; за цю саму річ, далеко не найлегку, брався також Іван Франко

Цікаво і повчаючо простежити, яким способом геніальні люди справляються з часом, абстрактним і невловимим, а рівночасно повсякденним, усюдисущим, скільки ж разів і окремим людям і народам дошкульним. Старинні греки уявляли собі Час-Хронос як страшну потвору, що пожирає своїх дітей. Для Шевченка і для Франка, час, часи були етапами розвитку українського трудового народу. Обидва вони часто звертаються до історії. Шевченко в своїй найбільшій поемі показав, що і гайдамаки були не «вори», а герої і що в певні історичні періоди, серед спеціальних обставин, жорстокість є і корисна і потрібна... Іван Франко в своїй найкращій історичній повісті «Захар Беркут» проводить думку, що простий народ був більш патріотичний і сильніше любив рідну землю, ніж верхівка і трудящі люди України  були творцями історії, не князі чи бояри. Сучасність ні для Шевченка ні для Франка не уявлялася в рожевих красках. Нестерпний гніт релігійний, соціальний і національний перешкоджав свобідному розвиткові. Правильне схоплення дійсності обом дає змогу заглянути в майбутнє народу. Шевченкові Україна ввижається без холопа і без пана, як сімя вольна, нова, але він ставить громаді тверді вимоги: обняти найменшого брата, порвати кайдани. Франко тривожить душу майбутнім народу, але передбачає буйний розвиток України у вольнихнародів колі.

Особливі були бажання велетнів слова.Шевченко мріяв мати хатинку під гаєм, але у великім масштабі бажав, щоб усі Слов’яни стали добрими братами. Перше бажання не сповнилося, бо поет перед слушним часом відправився у вічність, друге – здійснилося за час радянської влади. Франко роками мріяв мати власний дах над головою і таки добився своєї хати, та й політична його вимога «одного лану від Кавказу по Сян» стала дійсністю.

Шевченко дуже не хотів, щоб український народ, як слимак, засклеплювався у власну шкаралупу. Раз у раз тягнув земляків на широку світову арену. «І чужому научайтесь!»  Сам він крім суто українських сюжетів з великим хистом береться і за чужі теми. За співжиття з іншими народами  Франко теж завжди виступав гаряче.

Хоч як багато Франко займався творами геніального Шевченка, написав про нього чимало статей і всього «Кобзаря» замолоду вивчив на пам’ять, але силою величезного свого таланту вберігся від безпосереднього впливу «страшної» книги. І все таки, без наслідування, має Франко щось спільного з Шевченком: це притаманний обидвом дух бунту і протесту проти фальші і кривд, проти пітьми і зла. І ще спільний обом геніальним поетам пафос гніву і боротьби. Шевченко радить миром, громадою обух сталить і перекликається тут з Герценом, що кликав Русь до сокири, в «Заповіті» просто закликає вражою, злою кров’ю волю окропити. І Франко передбачає в майбутньому вибух народного гніву і нераз у своїх творах кличе земляків до боротьби наполегливої і непохитної:

«Треба в бою нам твердо стояти!»

Тарас Франко

Київ-3, Володимирська 48/15

У Чернівцях презентували збірку спогадів Франкового сина

«… любив сперечатися, переконувати, доводити», – так описував Івана Франка його син Тарас у спогадах «Як Франко з синами спорив», збірка яких сьогодні була презентована у Чернівецькому університеті.

На початку презентації упорядниця й авторка передмови Ольга Нижник поділилася своїми враженнями від роботи з оригіналом тексту, який віднайшла у квартирі, де жив Тарас Франко і де наразі розташована меморіальна Квартира-музей родини Івана Франка у Києві.

«Прочитавши ці спомини, ми починаємо по-іншому сприймати Івана Франка, передусім як Батька, який завжди знаходить час на «полемічний банкет» із синами, незважаючи на свою зайнятість. «У збірці спогадів Тарас Франко привідкриває нам домашнє залаштуння, засноване на правді. Ми бачимо манери спілкування в родині, дотепність самого Івана Франка, жартівливі поради Ольги Франко та іронію самого Тараса, Петра та Андрія».

У своєму виступі авторка передмови також зазначила, що ці машинописи були частиною більшої праці. «І хоча ці спогади охоплюють орієнтовно 1905-1908 роки, я припускаю, що Тарас Франко написав їх під час роботи над книгою «Про батька» (1956 р.). Це однозначно частина більшої роботи, про що свідчить нумерація сторінок від 1 до 19, поставлена друкарським способом, і є загальна нумерація від 250 до 268, поставлена олівцем синього кольору рукою Тараса Франка».

Ольга Нижник також зазначила, що у книзі збережено всі лексичні, граматичні, орфографічні, стилістичні особливості оригіналу, а також враховано правки автора, які зроблені його рукою.

На завершення упорядниця й авторка передмови подякувала: Роланду Франку, який дозволив привідкрити невідомий причинок до Франкової біографії; професору ЛНУ ім. Івана Франка Ярославу Гарасиму, який консультував, радив і погодився написати післямову; київській художниці Юстині Якимяк, яка зробила ілюстрації; професорам Святославу Пилипчуку та Роману Голоду, які виступили рецензентами; Дрогобицькому видавництву «Коло, яке надрукувало збірку споминів. Окремі слова вдячності були адресовані Міжнародному фонду Івана Франка і його директору Ігорю Курусу за поштовх, підтримку та сприяння.

У Києві презентували збірку споминів Франкового сина

В меморіальній Квартирі-музеї родини Івана Франка у Києві в середу, 13 листопада, відбулася презентація книги «Як Франко з синами спорив» – збірки спогадів Тараса Франка.

За словами організаторів, це збірка спогадів одного із синів про Тата, які ніколи не оголошувалися у колі друзів чи на широкий загал. Сама збірка є невеликою, містить 12 коротких оповідок, але вона точно заслуговує на увагу читача, бо тут Іван Франко  зовсім інший, ніж ми звикли його сприймати: домашній, дуже простий і справжній, який вміло використовує свою мудрість і батьківський авторитет, щоб виховати у синів цікавість до знань, утвердити моральні цінності та сформувати «цілого чоловіка». Описаний у спогадах образ відрізняється від образу суворого реаліста та революціонера-демократа, який у свій час нам насаджувала радянська пропаганда.

«Це сімейне Франкове залаштуння, – розповідає упорядниця збірки Ольга Нижник. – Нашою метою було не лише видати текст, який прийшов з минулого і дозволив нам заглянути за завісу домашніх одкровень родини Франків, але і  розвінчати радянський міф про те, що найгіршими творами Каменяра були його рідні діти. Водночас ми спеціально видали ці спомини окремою книжечкою, бо її точно прочитає кожен, хто триматиме в руках. Бо це не черговий фоліант, який пилитиметься на  полицях».

Чому ці фрагменти досі не публікувалися, залишається загадкою: або тодішня цензура не дозволила видавати такий фривольний текст про Великого Каменяра, або автор сам не захотів зробити його доступним.

«У мене були сумніви, чи варто було публікувати цей матеріал. Чи когось не образить те, що відбувалося у будинку по вулиці Понінського, 4  у Львові, коли Іван Франко повчав своїх уже дорослих синів? Чи не завдасть цей текст шкоди самому Франкові?.. І чи варто видавати ці спомини окремою брошуркою?.. Проте велич та авторитет Івана Франка є непохитним, і тому ми вирішили оприлюднити ці дуже цікаві й оригінальні одкровення одного із синів Івана Франка», – наголосила О. Нижник.

«Тато був надзвичайно толерантним і простим у розмові, він вражав своєю ерудицією, порядністю, правдивістю, інтелігентністю та почуттям гумору. Ніколи не нав’язував своїх поглядів та переконань, а тільки власним прикладом та працею впливав на наше виховання. Усе своє життя він боровся за українську мову. На жаль, батько так ніколи і не написав спогадів про себе, хоча міг і, можливо, хотів це зробити. Важка недуга обірвала його життя 13 листопада 1971 року», – розповів про Тараса Франка його син  Роланд.

Післямову до збірки написав доктор філологічних наук, професор Львівського національного університету ім. Івана Франка Ярослав Гарасим. Рецензентами стали: професор Львівського національного університету ім. І. Франка С. Пилипчук та професор Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Р. Голод.

У презентації взяли участь син Тараса Франка – Роланд,  упорядниця та авторка передмови Ольга Нижник, авторка малюнків Юстина Якимяк,  директор Фонду І. Франка – Ігор Курус, музейники та поціновувачі творчості українського генія.

25 листопада 2016 року відбулося урочисте відкриття квартири-музею родини Івана Франка у Києві. Музей створений за ініціативою онука і єдиного прямого нащадка Івана Франка – Роланда в будинку, куди радянська влада в 1949 році насильно пересилила зі Львова другого сина Каменяра – Тараса Франка з родиною. Меморіальний музей складається із двох залів, де містяться оригінали документів, фотографії з сімейного архіву. Тут розміщена меморіальна кімната, де частково відображено побут родини Тараса Франка, предмети інтер’єру, документи та праці Тараса, Зіновії, Дарії та Роланда Франків. Також представлено експозицію, присвячену дітям письменника: Андрію, Петру, Тарасу та Анні.

В Україні вперше показали 100-літні документи, пов’язані з родиною Франка

Сьогодні, 5 березня у Квартирі-музеї родини Івана Франка у Києві відкрилася унікальна експозиція «Завзятий Франковий сокіл», приурочена до 130-річчя від дня народження сина І. Франка – Тараса.

130 років тому, а саме 9 березня, в родині Івана Франка народився другий син, якого батьки назвали на честь Шевченка – Тарасом, бо з’явився він на світ у день 75-ї річниці від дня народження Кобзаря.

В експозиції можна побачити унікальні експонати, збережені у квартирі, куди в  50-ті  роки родину Тараса Франка насильно переселили зі Львова і де зараз розташована Квартира-музей родини Івана Франка.

Серед них – оригінали документів, зокрема свідоцтво про хрещення Тараса Франка (1893 р.), оригінали свідоцтв про навчання (1900-1909 рр.), залікові книжки Львівського (1909 р.) та Віденського (1910 р.) університетів, оригінали машинописів. Також  представлено особисті речі Тараса Франка, книги, листи,  світлини, періодичні видання того часу та художні роботи. Багато експонатів на широкий загал виставляються вперше.

Серед іншого – документальні підтвердження, які демонструють боротьбу Франкового сина за збереження української мови у радянському Києві.

Історичні раритети доповнені виставковими вітринами, які  розповідають про таланти усіх дітей Івана Франка. Також представлено колекцію листів, які сини Франка адресували своїй матері – Ользі Хоружинській.

Виставку, яку створено з фондових експонатів Міжнародного фонду Івана Франка, відкрив син Тараса Франка – Роланд Франко.

На відкритті оновленої експозиції були присутні керівники Франкових музеїв із Києва, Львова, Дрогобича та Нагуєвичів, а також франкознавці, науковці та шанувальники Франка.


У Києві відкрили квартиру-музей родини Івана Франка

25 листопада 2016 року відбулося урочисте відкриття  квартири-музею родини  Івана Франка у Києві та презентовано виставку картин Тараса Франка.

Головна мета музею – уславлення сміливості, патріотизму, волелюбності Івана Франка та його родини.  Життя Франків – це приклад самовідданого служіння своєму народу у вирі щоденної боротьби за правду і справедливість.

Цей музейний заклад створено в будинку, куди в 1949 році радянська влада насильно переселила родину Тараса Франка зі Львова.

У цій квартирі мешкала вся родина Тараса Івановича. До 2015 року нею опікувалась і в ній жила дочка Тараса і сестра Роланда — Дарія-Любомира.

Музей складається із двох залів, де містяться архівні документи,  фотографії з сімейного архіву. Тут розміщена меморіальна кімната, де частково відображено побут родини Тараса Франка, предмети інтер’єру, документи та праці Тараса, Зіновії, Дарії та Роланда Франків.  Також представлено експозицію, присвячену  дітям Івана Франка: Андрію, Петру, Тарасу та Анні, життя яких пов’язане з Києвом.

Відзначимо, що музей створено за ініціативи онука Івана Франка – Роланда, а організатором заходу виступив Міжнародний фонд Івана Франка.

2121

Неординарні Франки

Діти Франка — визначні особистості. Тарас — кандидат філологічних наук, перекладач. Ентузіаст розвитку спорту в Галичині, педагог, журналіст, винахідник, художник. Петро — педагог, письменник, науковець-хімік, засновник спортивного товариства “Україна”, співзасновник “Пласту”. Анна — активна громадська діячка, активіста Червоного Хреста.

Франки були не тільки хорошими гуманітаристами, вони були ще й спортсменами. Мало хто знає, що діти Франка були засновниками спортивних товариств. Вони перші, хто видав в Україні книжки про “шведську руханку” — фізкультуру, — розповів Ігор Курус.

753193_1565162

Онуки Івана Франка, діти Тараса, продовжили славні традиції свого роду. Зиновія-Ростислава — кандидат філологічних наук, громадська діячка, відкрито виступала на підтримку заарештованих шістдесятників, за що була репресована радянською владою. Дарія-Любомира — також кандидат філологічних наук, “хранителька” спадку родини Франків. Роланд -Олександр — кандидат технічних наук, має 50 наукових праць та винаходів.

Завдяки його авторитету Україна безкоштовно отримала від Великої Британії полярну станцію Академіка Вернадського (раніше — ім. Фарадея) на Південному полюсі. Нині пан Роланд — голова правління Міжнародного фонду Івана Франка, ініціатор міжнародної премії імені Івана Франка (яку минулого року, до слова, отримав Любомир Гузар).

Про музей-квартиру

Це звичайна київська квартира. Щоправда, у самому центрі, поряд з Оперним театром. Високі стелі, широкі коридори, просторі кімнати. І — відсутність модного чи навіть просто — свіжого ремонту. Так, це не еклектичні хороми януковичів-пшонок. Але змісту у цих стінах значно більше.

Експозиція розміщена у двох кімнатах. На стінах — картини, зокрема — пензля Тараса Франка. Він багато писав ілюстрацій до батькових творів. Створив також портрет самого Івана Яковича. Всі написи на картинах – оригінальні, написані рукою самого автора.

Уздовж стін — стенди з книгами, документами, фотографіями, друкованими роботами, листами. Є також робочий стіл Тараса Івановича і друкарська машинка “Континенталь”. Не оригінальна, але саме така, яку свого часу він замовив у Польщі, про що упорядники музею дізналися з листів Тараса до сестри.

15241428_626004254268554_4857810470630011965_n

Серед інших експонатів музею — оригінальна фотографія, де молоді Петро і Тарас Франки серед товариства “Сокіл”, фотографія з одруження Тараса і Катерини Франко-Фалькевич. Виставлені також оригінал книжки “Перша українська практична кухня” Ольги Франко, машинопис твору “Вчителька” Анни Франко, який не був опублікований.

Всі меблі, які є у квартирі-музеї — оригінальні, часів Івана і Тараса Франка. Деякі з них привезені Тарасом зі Львова.

1410783_1448710

Насправді це далеко не всі цікавинки, що є у музеї. Але доторкнутися до історії краще особисто.

Про майбуття

Квартира-музей відкриється для відвідувачів вже наступного тижня. За словами Ігоря Куруса, пускатимуть невеликі групи, оскільки приміщення належить до житлового фонду міста, тому є свої особливості у відвідуванні.

Але на цьому ідеї і активність франкознавців не зупиняються.

“Сподіваємося, що мрія Роланда Тарасовича про те, що в Києві постане Франко в повноформатному пам’ятнику і з великим музеєм — здійсниться”, — висловив сподівання Ігор Курус.

Зазначимо,  що квартиру-музей освятив  архієпископ Дрогобицький і Самбірський Яків, якому співслужив секретар єпархіального управління протоієрей Андрій Безушко.

15181416_626055817596731_8558012589381090494_n



Наші партнери