Квартира-музей родини І.Франка

Петро Франко: рідкісні світлини в кольорі

Сьогодні, 28 червня, виповнюється 132 роки від дня народження наймолодшого сина Івана Франка і Ольги з Хоружинських – Петра.

До цієї події Міжнародний фонд Івана Франка презентував 15 кольорових світлин сина Каменяра.

«Ідея колоризувати світлини родини Франків не нова. Фонд уже представляв на широкий загал деякі архівні знимки у кольорі. У такий спосіб ми намагаємося привернути увагу до Франкового роду і, безпосередньо, зацікавити феноменом самого Івана Франка. На жаль, більшість його знає лише як українського поета і письменника,  та  Іван Франко – багатогранна особистість, невтомний творець, якого сучасники називали «ходячою енциклопедією усякого знання», «академією наук в одній особі» та «великим астральним тілом, що гріє всю Україну, а світить далеко дальше», – зазначила авторка ідеї Ольга Нижник.

Ім’я Петра Франка тривалий час було маловідомим, але ця харизматична постать стала Людиною в житті і першим захисником українського неба.

Важко було усвідомити, що дозвіл на його вбивство дав сам Хрущов. У телеграмі НКВС із запитом на розстріл, яку 6 липня 1941 надіслав із Києва нарком державної безпеки УРСР П. Мешик наркому державної безпеки СРСР В. Меркулову, йдеться: «Указанию тов. ХРУЩЕВА нами арестованы: Студинский, Франко, киевский артист Донец «Националисты». В связи с тем, что вывести их из Киева затруднительно, считаем целесообразным их расстрелять. ЦК КП(б)У такого же мнения. Прошу немедленных указаний». На телеграмі стоїть резолюція «ЗА», яку засвідчили підписами Л. Берія та В. Молотов.

Усе своє життя Петро Франко перебував під пильним оком радянських спецслужб, але його сміливість, чесність, людяність і непохитна відданість Україні не зламала велич його Франкового духу. За роки окупації Західної України Радянським Союзом він врятував від смерті багатьох, але не зміг врятувати себе.

Діяльність Петра Франка була досить багатогранною. Він був фахівцем із тіловиховання, теоретиком і практиком гімнастично-спортивного руху в Галичині, членом товариств «Український спортовий кружок» та «Сокіл-Батько», співзасновником «Пласту», «Змагового союзу» та СТ «Україна».

Петро Франко – один із перших українських летунів та організатор військової авіації на Галичині, учасник національно-визвольних змагань 1917-1920 років, січовий стрілець, сотник УГА, полковник армії УНР.

Він був українським письменником, ученим-хіміком, винахідником, викладачем, першим директором музею Івана Франка у Львові та депутатом Верховної Ради УРСР першого скликання. Це він зачитував у 1939 році Акт про приєднання Західної України до УРСР.

А ще Петро Франко був не лише одним із синів величного Івана Франка, але й достойним чоловіком та чудовим батьком двох доньок.

На жаль, доля подарувала йому лише 51 рік життя…

Детальніше про одного із «франчат» можна дізнатися у матеріалі – «Цікаві факти про Петра Франка».

Тарас Франко – до 132-ої річниці від дня народження

Він був безпосереднім учасником двох світових воєн, усе своє життя перебував під ковпаком радянських спецслужб, але його сміливість, чесність, людяність і непохитна відданість Україні не зламала велич його Франкового духу.

Він був не лише філологом, перекладачем, письменником, а й чудовим батьком, який виховав трьох достойних дітей.

Це він позував художникам для портретів Каменяра, бо був надзвичайно схожий на свого батька.

9 березня виповнюється 132 роки від дня народження сина Івана Франка – Тараса!

Про життя і діяльність Тараса Франка можна більше дізнатися тут

Сьогодні Києвом гуляв «Іван Франко»

У суботу, 19 вересня, у столиці відбувся перформанс  «Іван Франко у Києві». Променад з І.Франком організовував Міжнародний фонд Івана Франка за підтримки Українського культурного фонду в рамках реалізації проєкту «Віртуальний музей «Іван Франко у Києві».

Дійство на Софійській площі розпочалося з театралізованої постановки. Роль Івана Франка виконував актор Станіслав Кирилов, а Гната Житецького – Костянтин Афанасьєв.

Прогулянка з галицьким гостем супроводжувалася розповіддю про його перший візит до Великої України у 1885 році: знайомства І.Франка з видатними діячами Київської громади, відвідини букіністичних лавок та книжкових «толкучок», а також пам’ятних історичних місцевостей.

Зустрітися з «письменником» можна було біля Софійського та Михайлівського Соборів і на Володимирській гірці.

У заході, яким організатори намагалися привернути увагу й актуалізувати важливість постаті Івана Франка, взяв участь і його онук – Роланд, який тепер мешкає у Києві.

Зазначимо, що перформанси «Іван Франко у Києві» відбуватимуться щотижня, у вихідні дні. У прогулянці Києвом Франка супроводжуватимуть різні відомі всім діячі кінця ХІХ ст. – початку ХХ ст., а дійство щоразу відбуватиметься на іншій локації.

Український культурний фонд — державна установа, створена у 2017 р. як нова модель надання на конкурсних засадах державної підтримки та промоції ініціатив у сфері культури та креативних індустрій. Діяльність Фонду, відповідно до чинного законодавства, є невід’ємною частиною політики і визначених пріоритетів діяльності Міністерства культури та інформаційної політики України.

Квартиру-музей родини Івана Франка діджиталізували

У київському музеї родини Івана Франка оцифрували експонати і створили 3D-моделі кімнат у форматі доповненої реальності.

Фонд Франка за підтримки Українського культурного фонду взявся діджиталізувати культурну спадщину родини Франків, щоб забезпечити вільний доступ відвідувачів до музею, розширити музейну авдиторію і перейти від класичного до інноваційного музею з точки зору візуалізації та інформативності.

Віртуальний 3D-тур музеєм створений у форматі 360° і дозволяє погуляти залами музею.

До панорам і цифрових копій експонатів зроблено описи й аудіозаписи. Оцифровані матеріали і 3Dтур з аудіогідом 4 мовами будуть розміщені на загальнодоступному веб-ресурсіwww.frankovi.com.ua, презентація якого відбудеться в жовтні 2020 року.

Нагадаємо, Міжнародний фонд Івана Франка за підтримки Українського культурного фонду реалізовує проєкт «Віртуальний музей Іван Франко у Києві». Проєкт переміг у програмі УКФ «Створюємо інноваційний культурний продукт» і має на меті в інтерактивній формі, з використанням технологій віртуальної та доповненої реальності, популяризувати постать Івана Франка та його родини як в Україні, так і за кордоном.

Онук Франка об’єднав родину

У квартирі-музеї родини Івана Франка у Києві представлено генеалогічне дерево – три покоління славетного роду Франків.

Такий «літопис» роду зроблено за ініціативи онука Каменяра Роланда Франка.

Тепер наочно можна побачити, як виглядали нащадки Івана Франка, які були віддані Україні так само, як їхній всесвітньо відомий предок.

Портрети славетної родини, які зображені на родовому дереві, намалював український художник Влад Корнюк в рамках проєкту «Іван Франко у Києві», який реалізовує Міжнародний фонд Івана Франка за підтримки Українського культурного фонду.

«Я гордий тим, що моє прізвище Франко», — говорить онук Каменяра.

Роланд Франко наголошує, що без спогадів сучасників Івана Франка, його дітей, без світлин та документів родинне дерево «засохло» б уже давно.

Нагадаємо, Роланд Тарасович – єдиний онук Каменяра, який має його прізвище. У 2015 році за його ініціативи було створено Міжнародний фонд Івана Франка, а у 2016 році відкрито квартиру-музей родини Івана Франка у Києві.

На пам’ять нащадкам: Франко і його родина

«Іван Франко у Києві» – таку назву має віртуальний музейний проєкт, який реалізовує Міжнародний фонд Івана Франка за підтримки Українського культурного фонду.

Презентація проекту запланована на жовтень 2020 року.

Новий культурний продукт розкриє не лише знакову постать української та світової культури, але й індивідуальність представників Франкового роду та їхній життєвий шлях.

В діючій квартирі-музеї родини Івана Франка, яка приймає відвідувачів з 2016 року, серед унікальних експонатів – оригінали документів, листів та фотографії, колекція творів мистецтва та персональні речі представників родини Франка, яких доля розкидала по різних куточках світу.

Експозиція віртуального музею буде оновлена і розширена до 5 залів.

Зал №1 «ІВАН ФРАНКО У КИЄВІ»  – розповідатиме про перебування письменника у Києві у 1885,1886 і 1909 роках; зал №2 «НАЩАДКИ ФРАНКА» –  про дітей та онуків Каменяра; зал №3 «ТАРАС ФРАНКО» –  про другого сина І.Франка, який з 1950 по 1971 рік жив у цій квартирі і працював у Києві; зал №4 «ІВАН ФРАНКО У МАЛЯРСЬКИХ ПРАКТИКАХ СИНА» –  про невідому широкому загалу колекцію малярських практик Тараса Франка;  зал №5 «ПРОЕКТИ МІЖНАРОДНОГО ФОНДУ ІВАНА ФРАНКА» –  про діяльність Фонду, реалізовані проекти та ініціативи.

За задумом організаторів, проект матиме свою родзинку і стане не лише культурним столичним надбанням, але й цікавою локацією для відвідин.

Привідкривати таємну завісу Франкового залаштуння Фонд розпочне з рисунків українського художника Влада Корнюка, який оригінально підійшов до завдання і по-своєму зобразив українського генія Івана Франка і його не менш видатну родину.

 

Секретар Каменяра. Спогади Тараса Франка

До  133-річчя від дня народження Андрія Франка

У 1970 році, в Тернопільському тижневику «РОВЕСНИК» (від вівторка 10 листопада 1970 року), було надруковано  спогад Тараса Франка під назвою “Секретар Каменяра”. У цій публікації середущий син Каменяра опублікував матеріал про свого старшого брата Андрія Франка.

Оригінал машинопису цих спогадів зберігається у фондах Квартири-музею родини Івана Франка у Києві.

Публікацію Тараса Франка подаємо оригінальною, із збереженими орфографією, пунктуацією та стилістикою.

Андрій і Тарас Франки. Львів. 1891 р. фотографія з приватного архіву  В. Ігнатовича та його родини.

«У похилому віці Татові потрібен був особистий секретар тримати в порядку рукописи і листи, пагінувати сторінки, комплектувати часописи, вести бібліографію домашньої бібліотеки, давати консультації гостям-читачам. Допомагали йому всі три сини, але найбільше Андрій, який найкраще з-поміж нас орієнтувався в особистому архіві батька, найшвидше міг відшукати потрібну книгу, сторінку,  цитату.

Писав брат борзо, великими читкими літерами, рідко сперечався з Татом і берігся будь де поправляти майстра. Раз оначе виникла дещо серйозна суперечка. А саме Андрію сподобалася з Апулеєвого «Золотого Осла» казка « Амор ет Психе»/ Про Амора і Психею/. Отож він самотужки переклав ту перлину латинської поезії на українську мову. І тоді аж засягнув Татової поради, Батько прочитав главу Андрієвого перекладу і явно був не задоволений. «Ти  не знаєш казкового стилю. Твоя мова засмічена школярською тарабарщиною. Еуфонії у тебе ні сліду. Ану перегортай сторінку начисто, я буду диктувати»! таким робом весь твір був наново перероблений.

Спогад Тараса Франка зі збірки « Як Франко з синами спорив» / Тарас Франко ; [упоряд. і авт. передм. О. Нижник ; авт. післям. Я. Гарасим ; авт. іл. Ю. Якимяк]. – Дрогобич : Коло, 2019. – 40 с.

Подібне сталося і з моїм перекладом Платонового «Симпозіона», переписував батьковий диктант брат Андрій,  а друкований був під іменем Тата. В році 1909 Андрій їздив з батьком на Адріятик до Ловрани і писав цікаві листи знад моря.

Оригінал листа Андрія Франка до Ольги Франко від 17 лютого 1909 р., з Ловрани до Львова, зберігається у фондах Квартири-музею родини Івана Франка у Києві.

В роках 1910-1913 Андрій уже менше помагав татові. Працював над власною дисертацією «Григорій Ількевич як етнограф», що згодом вийшла окремим друком уже по смерті Андрія в 1913 р.

Перша сторінка наукової розвідки Андрія Франка «Григорій Ількевич як етнограф». Опубліковано 1912 р. у Т. 109 – 111 «Записок Наукового товариства імені Тараса Шевченка».

На весні 1913 року Андрій почував себе погано. В нашому садку саме зацвіли   жовтуваті іриси. Дня 21 квітня під вечір ми троє, як звичайно, пішли до СОКОЛА на гімнастику. Вільні, долівкові вправи Андрій робив дуже пильно і старанно, а потім з великим запалом вправлявся ще на бруссях /поруччях/.

– Андрію, – кликали ми з одягальні – чому не перебираєшся? Тож до дому пора йти!

– Знаю! Але ще трохи покручуся!

Немов прочуваючи, що в останнє.

До дому йшов пиняво. Вечеряти не захотів. А ранком його не стало. Раптова смерть Андрія всіх дома приголомшила. Мама гірко ридала. Тато був пригноблений і заломаний душевно. Я нарвав букет квітів з нашого саду на шлях у вічність. Дорогому братові, першому помічникові Великого Каменяра».

Ольга Нижник, спеціально для Міжнародного Фонду Івана Франка

10 цікавих фактів про Петра Франка

Петро Франко – найменший син в родині Івана Франка та Ольги з роду Хоружинських. Народився 28 червня 1890 року в батьковому селі Нагуєвичі.

Доля подарувала йому лише 51 рік… За своє коротке й передчасно обірване життя Петро Франко зробив неоціненний внесок у становлення української державності, авіаційну, видавничу та дослідницьку справу, розвиток спорту, молодіжного руху та хімічної науки…

Спортовець, пластун, січовий стрілець, сотник УГА, авіатор, учений-хімік,  винахідник, письменник, педагог, депутат, громадський діяч, перший директор меморіального музею Івана Франка у Львові…

  • Петро Франко спортовець

Він був одним із засновників та першим головою Українського спортового гуртка , що діяв при Львівській академічній гімназії. Був гравцем першої дружини копаного мʼяча УСК, грав у складі футбольної команди «Україна», а пізніше виступав футбольним суддею. Був інструктором з лещетарства у СТ «Україна».

З 22 червня 1910 р. Петро Франко – член українського гімнастичного товариства «Сокіл-Батько». Був одним із засновників та заступником голови «Українського Змагового Союзу». Працював викладачем руханки у дівочій учительській семінарії Українського педагогічного товариства у Львові.

29 червня 1914 р. Петро і Тарас Франки здобули 2-ге місце у змаганнях зі сітківки на Других Запорозьких ігрищах, що проходили у рамках Шевченківського здвигу у Львові.

  • Петро Франко співзасновник Пласту

У 1911 році Петро Франко разом з Іваном Чмолою та Олександром Тисовським заснували перший таємний скаутський гурток «Пласт». Він є автором назви «Пласт». Займався організацією пластових осередків у філії Львівської академічної гімназії та жіночого гуртка при учительській семінарії. У 1914 році за його ініціативи був скликаний перший з’їзд пластунів Галичини і Буковини. Він вперше організував і влаштував мандрівний табір на Чорногорі. Петро Франко написав та видав 15 книжок про «Пласт».

  • Петро Франко доброволець легіону Українських січових стрільців

У 1914 вступив до лав УСС. Служив у піхоті четарем сотні Романа Сушка (був розвідником і кулеметником). Учасник боїв на Буковині, Станіславівщині, Тернопільщині та Львівщині. За героїзм, проявлений у бою 1 листопада 1915 р. під селом Семеківка на Тернопільщині, Петро Франко був нагороджений найвищою відзнакою Австро-Угорщини “Срібна медаль За Хоробрість Другої Степени”.

  • Петро Франко фундатор української військової авіації

1 грудня 1918 р. П. Франко був призначений командантом  і референтом летунства при Державному Секретаріаті військових справ (до 10 квітня 1919 р.). Саме завдяки Петрові Франку було облаштовано першу авіаційну базу в м. Красному (під Львовом). Його зусиллями до 1919 року авіазагін УГА налічував 35 старшин та 300 вояків і складався з 3 авіаційних сотень, авіашколи, технічної сотні й сотні обслуги. Сотник армії ЗУНР Петро Франко здійснив понад 50 бойових вильотів за лінію фронту. У 1919 році голова Директорії УНР Симон Петлюра присвоїв Петрові Франку чин полковника армії УНР. У квітні 1919 року Франко за рішенням уряду ЗУНР вирушив до Белграда, щоб у складі Міжнародного Червоного Хреста займатися питаннями звільнення військовополонених.

  • Петро Франко засновник видавничого товариства «Франко син і Спілка»

Після захоплення Галичини Польщею Петро Франко переїхав до Відня. У 1921 р. в організованому ним видавничому товаристві “Франко Син і Спілка” за власний кошт було видано серію книжечок під загальним гаслом “Пластовий книгозбір”. Одну книжку із цієї серії – “Кухня в таборі” – підготувала його дружина – Ольга Франко. Видав також  гумористичний твір батька “Лис Микита”, нотні видання на слова І. Франка та спробував себе як письменник-прозаїк.

  • Петро Франко викладач

11 вересня 1922 р. Петро Франко розпочав свою працю як контрактовий учитель в українській державній гімназії у Коломиї. Своїм основним предметом викладання вважав руханку, а побічними – географію та англійську мову. У 1925-26 та 1926-27 навчальних роках він також викладав фізику, хімію та природу. А у 1924-25 та 1927-28 навчальних роках – математику. 26 жовтня 1929 р. кураторія Львівського шкільного округу визнала його “Постійним учителем середніх загальноосвітніх шкіл”. У 1923-25 рр. Петро Франко періодично викладав хімію в Українському (таємному) Університеті Львова. Якийсь час працював у фаховій доповняючій школі, Педагогічному Інституті та ліцеї, а від 3 грудня 1939 р. став деканом товарознавчого факультету Українського державного інституту радянської торгівлі у Львові і викладачем неорганічної хімії.

  • Петро Франко інженер-хімік

У листопаді 1923 р. він закінчив Львівську політехніку на відділі технічної хімії з відзнакою. Автор підручника з неорганічної хімії та енциклопедичного словника з хімічної термінології, автор 36 винаходів у галузі хімії (з переробки молока за допомогою електрики).

У 1931 р. за порадою професора І. Мосціцького виїхав до Харкова і працював по 1936 р. (включно) як старший науковий співробітник у Науково-дослідному інституті прикладної фізико-хімії та молочної промисловості. Написав низку наукових праць, серед них: “Одержання сульфатної кислоти та цементу з гіпсу в одній фазі”, “Дослідження газової фази термічного розкладу гіпсу”, “Одержання казеїну з молока за допомогою електрики”, “Одержання автомателектроказеїну”, “Історія хімії”, “Дещо про наркотики”, “Боротьба з алкоголізмом”, “Теорія Дарвіна”.

  • Делегат Народних зборів

22 жовтня 1939 був обраний делегатом Народних зборів для підписання акту возз’єднання Західної України з Радянською Україною та членом Уповноваженої комісії Народних зборів до Москви та Києва.

  • Петро Франко перший директор літературно-меморіального музею Івана Франка

10 жовтня 1940 року було урочисто відкрито музей в будинку, де Іван Франко з родиною провів останні 14 років свого життя, на вул. Понінського, 4 (тепер вул. І. Франка, 152). Першим директором меморіального музею Івана Франка у Львові став його син Петро Франко.

  • Петро Франко депутат

24 березня 1940 року був обраний депутатом Верховної Ради УРСР першого скликання від Львівської області на довиборах, які відбувалися в областях, що увійшли до складу УРСР у 1939–1940 роках.

Хочеться нагадати, що у 2008 році указом Президента України іменем Петра Франка було названо 7-му бомбардувальну авіаційну бригаду Повітряних сил Збройних сил України.

65 курінь УПЮ (Улад Пластунів Юнаків та Пластунок Юначок) у станиці Краматорськ має ім’я Петра Франка.

Восени 2020 року в прокат вийде художній фільм про Петра Франка – “Інший Франко” – режисера Ігоря Висневського та продюсера Дмитра Кравченка. Фільм розповідає про останні моменти життя наймолодшого сина Івана Франка, складні стосунки з другом та компроміси із самим собою. Головні ролі зіграли В’ячеслав Довженко й Ахтем Сеітаблаєв.

У відео використані світлини з Квартири-музею родини Івана Франка,  Музею видатних діячів української культури, з сайту Франко: Наживо / Franko: Live та сайту Українського інституту національної пам’яті.

Ольга Нижник

Весняна квітка Івана Франка

Рожі, лілеї, соняшники, фіалки, хризантеми, незабудки, барвінок, лотос… Ці назви квітів досить часто зустрічаються у творчості Івана Франка. Я не знаю, чи був знайомий Іван Якович із книгою “Селам, або Мова квітів” авторства поета і фольклориста Дмитра Ознобішина, яку було перекладено з перської  і в 1830 році  видано у Санкт-Петербурзі. Але у Франка назви квітів теж мають свій еківок – здебільшого передають людські почуття, характер персонажів чи елементи пейзажу.

Вам теж цікаво, що ж це за така весняна квітка?

Дякуючи архівам Тараса Франка, мені стало відомо, що у 1946 році український вчений-селекціонер Йосип Якович Магомет на Сквирському дослідному полі Українського науково-дослідного інституту овочівництва та картоплі Міністерства сільського господарства Української РСР, внаслідок вільного схрещування змішаним пилком трьох сортів Китайської півонії, а саме «Рубра Максіма» х «Суперба» х «Верзікольор», вивів новий сорт – півонія повна (Peonia Chinensis Flore Plena). Вивчення та селекційне оформлення гібридного сіянця було завершено у 1958 році.

За проханням Максима Рильського назвали цей сорт  «ІВАН ФРАНКО».

Мало хто знає, що назва півоній пов’язана з Давньою Грецією, а виникнення самої квітки пов’язують з легендарним лікарем Пеаном (Пеоном). Як розповідається у поетичному міфі, Пеан був учнем Асклепія і міг лікувати не тільки людей, а й богів. Його майстерність викликала заздрість вчителя, і він задумав його позбутися. Але Зевс не допустив цього і перетворив лікаря на квітку. У більшості європейських мов назва квітки походить від імені давньогрецького міфічного персонажа. Існує інша версія, що квітка отримала свою назву від грецького слова «paionios», що в перекладі звучить як зцілювальний.

Лікувальні властивості цих квітів сягають І ст. до н. е. Давньоримський філософ Пліній Старший нарахував з два десятки захворювань, які лікувалися за допомогою кореня лікарської півонії (Paeonia officinalis). Тому у всіх монастирях завжди росли ці квіти.

Наука флорографія розкриває значення квітки, названої на честь Івана Франка, як «веселе життя», «співчуття», «щасливе весілля», «мені нема про що більше мріяти, я подарую тобі весь світ!»

Півонії мають своє сакральне значення. Цікаво те, що в різних куточках світу у них свій символізм. На Заході ця квітка вважається символом сімейного щастя й удачі. У Китаї півонія є національним символом, володіє неймовірною магічною силою, а у східній культурі символізує честь, процвітання і багатство. За цими квітами також закріпилося значення символу весни і жіночої краси.

Щороку 28 травня українська і світова громадськість вшановує пам’ять генія української нації, велета духу людського й титана праці, мислителя та пророка Івана Франка. Тепер я точно знаю, які квіти покладу до підніжжя пам’ятника Великому Франкові у 104-ті роковини від дня його смерті.

Автор зображення Івана Франка – український митець Влад Корнюк.

Ольга Нижник, спеціально для Міжнародного фонду Івана Франка

Ювілейна весна Уляни Кравченко

Сьогодні минає 160 років від дня народження Уляни Кравченко – поетеси, прозаїка, публіцистки, педагогині, перекладачки, подруги і сподвижниці Івана Франка та Михайла Павлика, активістки прогресивних суспільних рухів.

Юлія Юліївна Шнайдер ( літературний псевдонім – Уляна Кравченко) народилася 18 квітня 1860 року у містечку Миколаєві на Львівщині у родині повітового канцеляриста Юліуса Шнайдера, німця за походженням, та  доньки священника УГКЦ Юлії Лопушанської.

Початкову освіту Юлія здобула вдома, закінчила Львівську учительську семінарію, вчителювала у школі повітового містечка Бібрка на Львівщині. Пізніше працювала в сусідньому з Бібркою селі Стоки, Львівській шестикласній українській школі для дівчат, приватною вчителькою в родині місцевого поміщика в селі Руденки на Львівщині, селах Лужок Долішній та Сільці (нині місто Стебник) на Дрогобиччині.

У літературному процесі на західноукраїнських землях ХІХ – початку ХХ ст. Уляна Кравченко відіграла значну роль. Її творча спадщина багата й різнопланова: ліричний вірш, вірш-алегорія, поетичний маніфест, віршовий пейзаж, вірш-присвята, вірш-заклик, вірш-ода, вірш-роздум, вірш у прозі, повість, оповідання, нарис, спогад.

«Чи ж мої думки не сміють вилетіти поза поріг хати, поза межі, коли мій розум рівний розумові братів. Не хочу залишатися тільки в царстві мрій і чуття – хочу розвитку духа, хочу знання, щоб стати свідомою і вповні самостійною людиною. Незважаючи ні на що, не дозволю, щоб хвилі часу мене несли. Піду вперед, випереджу час…» – писала Уляна Кравченко.

Однак вирішальний вплив на формування літературного таланту Юлії Шнайдер відбувся завдяки її тісному спілкуванню з Іваном Франком.

Восени 1883 року Омелян Патрицький, редактор журналу “Зоря”, куди часом дописувала пані Шнайдер, дав її перші твори для оцінки Іванові Франку. Переглядаючи рукописи оповідань і повістей, Франко натрапив на вірш молодої вчительки “Згадай мене, милий.” Вірш Франкові сподобався, він доробив його і надрукував у 21-му номері «Зорі» за 1883 р., а авторці написав листа, щиро заохочуючи її до літературної праці: «У Вас є далеко більша спосібність до поезії, і то до ліричної поезії, ніж до повісті. І я раджу Вам працювати на тім полі».  З цього часу між поетесою і Франком зав’язується листування, яке тривало до самої смерті Франка.

Популярність серед читачів Уляна Кравченко здобула в 1885 році, коли у «Русько-українській бібліотеці» вийшла підготовлена Франком її перша збірка поезій «Primavera» – маленька книжечка, що складалася лише з тридцяти восьми поезій, але це була перша в Галичині збірка поезій, написана жінкою-українкою. Нелегка доля, зумовлена твердістю характеру і життєвими поглядами, сприяли активній праці в літературі. Наступні збірки “На новий шлях” (1891 р.), “В дорогу” (1912 р.), “Проліски” (1921 р.), “Лебедина пісня” (1924 р.), “Шелести нам, барвінку” (1932 р.) з`явилися одна за одною. Окрім поезії, вона писала й поетичну прозу, особливе місце серед якої займає автобіографічна повість “Хризантеми”…

Основним джерелом до вивчення взаємин Уляни Кравченко й Івана Франка є їхні листи, однак із 33-річної переписки збереглася лише половина Франкових одкровень. Відомо про 31 лист Івана Франка та 70 – до нього. З цього приводу Уляна Кравченко на схилку літ писала, що «… не всі ролі, відограні в драмі життєвій, знані біографам. Не всі листи серед нашого листування заховані. Не все припадала Франкові роль вчителя та дорадника в справах письменництва, часом і Він сам потребував ради, потіхи, опіки, зрозуміння… та, на жаль, половина листів Його не задержалася».

Відомо, що Іван Франко був найбільшою любов’ю її життя. Проте до неї він був байдужий. “Правду кажучи, ви мені зовсім не сподобалися, – зізнається письменник після першої зустрічі у Бібрці у грудні 1883-го. – Зріст зависокий, руки замалі, очі не блискучі. Ну, але то правда, що кого пан Біг обдарував гарною, золотою душею, той повинен тим одним вдовольнятися”. На Франкову пропозицію зберегти у стосунках щиру приязнь відповіла: «Я вже приязнь для Вас на все – на все в вінок життя вплела, будьте лиш Ви їй вірні».

У 1886 році Уляна Кравченко вийшла заміж за вчителя-поляка  Яна Нємєнтовського, який був старший за неї на 17 років. Шлюб Юлії Нементовської не викликав у Франка особливої реакції, у листі приблизно від 19 травня 1887 він із запізненням побажав «шановній пані» щастя на новій дорозі життя, а далі, нагадавши про спільну приятельку – руську поезію, яка їх між собою познайомила, перейшов до літературних справ, пов’язаних із виданням альманаху «Перший вінок».

У листі від квітня 1892 року Уляна Кравченко бідкалася Франкові, що “тепер гірко мені і тяжко в подвійній неволі. Одна – людини, зависимої від властей, друга неволя – се ся жіноча неволя. Сумне і пригноблююче вліяння має на мене се, що не можу брати уділу хоч би тілько в з’їзді жінок – бо муж не позволяє, що я віддалена від усього руху об’явів життя духовного і що за кожду дрібницю, от таку, як видання віршів, маю нові неприємності”.

Потайки від чоловіка продовжувала писати і друкувати вірші – під своїм псевдонімом Уляна Кравченко.

Листування із Франком тривало. Він називав її Надбібрянкою, вона його – Мироном. Спілкувалися не лише у листах. На той час Франко працював у польськомовній газеті KurjerLvovski, періодично залишавши своїй добрій знайомій зашифровані послання у рубриці “Кореспонденція”.

Майже все їхнє листування за 1891–95, 1897–98 та 1902 стосується  лише літературних справ. Іван Франко надалі активно залучав поетесу до нових видавничих проектів та із ввічливості писав кілька слів від себе, щоб дати знак, що пам’ятає «о старій приятельці», а подекуди просто присилав вирізки з журналів і газет, де містилися відредаговані ним твори Уляни. Франкові листи того часу зникали, а деякі знищила сама Кравченко.

До 1914-го вони провадили видавничо-організаційні справи, обмінювалися часописами, книжками, ділились думками й планами, висловлювали зауваження і поради, підтримували один одного інтелектуально, матеріально й морально. Приблизно до того ж часу продовжувалось і особисте контактування письменників, Кравченко часто навідувалась до Львова і бачилась із Франком на квартирі свого молодшого брата Маркіяна або ж у будинку Коцовських.

В останньому збереженому листі Франка від 9 січня 1916 зі Львова, написаному на поштовій картці, яку він особисто вручив Уляниним дочкам, мовиться про важку недугу письменника: «Високоповажна Пані Добродійко! … Я отсе вже майже рік окрім каліцтва обох рук хорую на тяжку внутрішню слабість, котра за той час неймовірно ослабила й висушила мене, і бували такі дні й цілі тижні, що я не міг без болю та душности ані лежати, ані сидіти, ані ходити».

Уляна Кравченко пережила Івана Франка на 30 років. У 1920-х роках оселилася в Перемишлі. Незважаючи на свій вік, вона продовжувала виступати в радянській пресі з віршами і статтями, проводити громадську роботу. Була членом Спілки радянських письменників України.

На вісімдесят восьмому році життя, 31 березня 1947 року, Уляна Кравченко померла в Перемишлі. Місце поховання не залишилось забутим – могилою опікується родина п. Лесі Хамуляк.

Остання фаза взаємин письменників розпочалась уже після смерті Франка. На знак глибокої вдячності і шани до літературного наставника поетеса присвятила йому чимало віршів, мемуарів.

 



Наші партнери