Ювілейна весна Уляни Кравченко

Сьогодні минає 160 років від дня народження Уляни Кравченко – поетеси, прозаїка, публіцистки, педагогині, перекладачки, подруги і сподвижниці Івана Франка та Михайла Павлика, активістки прогресивних суспільних рухів.

Юлія Юліївна Шнайдер ( літературний псевдонім – Уляна Кравченко) народилася 18 квітня 1860 року у містечку Миколаєві на Львівщині у родині повітового канцеляриста Юліуса Шнайдера, німця за походженням, та  доньки священника УГКЦ Юлії Лопушанської.

Початкову освіту Юлія здобула вдома, закінчила Львівську учительську семінарію, вчителювала у школі повітового містечка Бібрка на Львівщині. Пізніше працювала в сусідньому з Бібркою селі Стоки, Львівській шестикласній українській школі для дівчат, приватною вчителькою в родині місцевого поміщика в селі Руденки на Львівщині, селах Лужок Долішній та Сільці (нині місто Стебник) на Дрогобиччині.

У літературному процесі на західноукраїнських землях ХІХ – початку ХХ ст. Уляна Кравченко відіграла значну роль. Її творча спадщина багата й різнопланова: ліричний вірш, вірш-алегорія, поетичний маніфест, віршовий пейзаж, вірш-присвята, вірш-заклик, вірш-ода, вірш-роздум, вірш у прозі, повість, оповідання, нарис, спогад.

«Чи ж мої думки не сміють вилетіти поза поріг хати, поза межі, коли мій розум рівний розумові братів. Не хочу залишатися тільки в царстві мрій і чуття – хочу розвитку духа, хочу знання, щоб стати свідомою і вповні самостійною людиною. Незважаючи ні на що, не дозволю, щоб хвилі часу мене несли. Піду вперед, випереджу час…» – писала Уляна Кравченко.

Однак вирішальний вплив на формування літературного таланту Юлії Шнайдер відбувся завдяки її тісному спілкуванню з Іваном Франком.

Восени 1883 року Омелян Патрицький, редактор журналу “Зоря”, куди часом дописувала пані Шнайдер, дав її перші твори для оцінки Іванові Франку. Переглядаючи рукописи оповідань і повістей, Франко натрапив на вірш молодої вчительки “Згадай мене, милий.” Вірш Франкові сподобався, він доробив його і надрукував у 21-му номері «Зорі» за 1883 р., а авторці написав листа, щиро заохочуючи її до літературної праці: «У Вас є далеко більша спосібність до поезії, і то до ліричної поезії, ніж до повісті. І я раджу Вам працювати на тім полі».  З цього часу між поетесою і Франком зав’язується листування, яке тривало до самої смерті Франка.

Популярність серед читачів Уляна Кравченко здобула в 1885 році, коли у «Русько-українській бібліотеці» вийшла підготовлена Франком її перша збірка поезій «Primavera» – маленька книжечка, що складалася лише з тридцяти восьми поезій, але це була перша в Галичині збірка поезій, написана жінкою-українкою. Нелегка доля, зумовлена твердістю характеру і життєвими поглядами, сприяли активній праці в літературі. Наступні збірки “На новий шлях” (1891 р.), “В дорогу” (1912 р.), “Проліски” (1921 р.), “Лебедина пісня” (1924 р.), “Шелести нам, барвінку” (1932 р.) з`явилися одна за одною. Окрім поезії, вона писала й поетичну прозу, особливе місце серед якої займає автобіографічна повість “Хризантеми”…

Основним джерелом до вивчення взаємин Уляни Кравченко й Івана Франка є їхні листи, однак із 33-річної переписки збереглася лише половина Франкових одкровень. Відомо про 31 лист Івана Франка та 70 – до нього. З цього приводу Уляна Кравченко на схилку літ писала, що «… не всі ролі, відограні в драмі життєвій, знані біографам. Не всі листи серед нашого листування заховані. Не все припадала Франкові роль вчителя та дорадника в справах письменництва, часом і Він сам потребував ради, потіхи, опіки, зрозуміння… та, на жаль, половина листів Його не задержалася».

Відомо, що Іван Франко був найбільшою любов’ю її життя. Проте до неї він був байдужий. “Правду кажучи, ви мені зовсім не сподобалися, – зізнається письменник після першої зустрічі у Бібрці у грудні 1883-го. – Зріст зависокий, руки замалі, очі не блискучі. Ну, але то правда, що кого пан Біг обдарував гарною, золотою душею, той повинен тим одним вдовольнятися”. На Франкову пропозицію зберегти у стосунках щиру приязнь відповіла: «Я вже приязнь для Вас на все – на все в вінок життя вплела, будьте лиш Ви їй вірні».

У 1886 році Уляна Кравченко вийшла заміж за вчителя-поляка  Яна Нємєнтовського, який був старший за неї на 17 років. Шлюб Юлії Нементовської не викликав у Франка особливої реакції, у листі приблизно від 19 травня 1887 він із запізненням побажав «шановній пані» щастя на новій дорозі життя, а далі, нагадавши про спільну приятельку – руську поезію, яка їх між собою познайомила, перейшов до літературних справ, пов’язаних із виданням альманаху «Перший вінок».

У листі від квітня 1892 року Уляна Кравченко бідкалася Франкові, що “тепер гірко мені і тяжко в подвійній неволі. Одна – людини, зависимої від властей, друга неволя – се ся жіноча неволя. Сумне і пригноблююче вліяння має на мене се, що не можу брати уділу хоч би тілько в з’їзді жінок – бо муж не позволяє, що я віддалена від усього руху об’явів життя духовного і що за кожду дрібницю, от таку, як видання віршів, маю нові неприємності”.

Потайки від чоловіка продовжувала писати і друкувати вірші – під своїм псевдонімом Уляна Кравченко.

Листування із Франком тривало. Він називав її Надбібрянкою, вона його – Мироном. Спілкувалися не лише у листах. На той час Франко працював у польськомовній газеті KurjerLvovski, періодично залишавши своїй добрій знайомій зашифровані послання у рубриці “Кореспонденція”.

Майже все їхнє листування за 1891–95, 1897–98 та 1902 стосується  лише літературних справ. Іван Франко надалі активно залучав поетесу до нових видавничих проектів та із ввічливості писав кілька слів від себе, щоб дати знак, що пам’ятає «о старій приятельці», а подекуди просто присилав вирізки з журналів і газет, де містилися відредаговані ним твори Уляни. Франкові листи того часу зникали, а деякі знищила сама Кравченко.

До 1914-го вони провадили видавничо-організаційні справи, обмінювалися часописами, книжками, ділились думками й планами, висловлювали зауваження і поради, підтримували один одного інтелектуально, матеріально й морально. Приблизно до того ж часу продовжувалось і особисте контактування письменників, Кравченко часто навідувалась до Львова і бачилась із Франком на квартирі свого молодшого брата Маркіяна або ж у будинку Коцовських.

В останньому збереженому листі Франка від 9 січня 1916 зі Львова, написаному на поштовій картці, яку він особисто вручив Уляниним дочкам, мовиться про важку недугу письменника: «Високоповажна Пані Добродійко! … Я отсе вже майже рік окрім каліцтва обох рук хорую на тяжку внутрішню слабість, котра за той час неймовірно ослабила й висушила мене, і бували такі дні й цілі тижні, що я не міг без болю та душности ані лежати, ані сидіти, ані ходити».

Уляна Кравченко пережила Івана Франка на 30 років. У 1920-х роках оселилася в Перемишлі. Незважаючи на свій вік, вона продовжувала виступати в радянській пресі з віршами і статтями, проводити громадську роботу. Була членом Спілки радянських письменників України.

На вісімдесят восьмому році життя, 31 березня 1947 року, Уляна Кравченко померла в Перемишлі. Місце поховання не залишилось забутим – могилою опікується родина п. Лесі Хамуляк.

Остання фаза взаємин письменників розпочалась уже після смерті Франка. На знак глибокої вдячності і шани до літературного наставника поетеса присвятила йому чимало віршів, мемуарів.

 



Наші партнери