Квартира-музей родини І.Франка
Пані Франкова: подруга страдницького життя, яка завжди була поруч
Ольга Хоружинська – панночка із заможної поміщицької родини Хоружинських iз Харківської губернії. Випускниця Інституту шляхетних дівчат у Харкові та Вищих жіночих курсів. Учителька, яка вільно володіла французькою, німецькою, англійською мовами, прекрасно грала на фортепіано, була “великою ентузіасткою театру, музики і літератури”.
Жінка, яку поступово закохав у себе сам Франко,народилася 10 квітня 1864 року в селі Бірках на Харківщині.
У листі 1886 року І. Франко писав: «По Вашім від’їзді щось таке зо мною сталося, що я й сам не знаю. Немовби мені половину життя взято, такий я почувся слабий, безсильний і безвладний. Як я Вас люблю, Олічка! Як гаряче бажаю я Вас бачити щасливою! Одного тільки боюсь, щоб щастє не вбило мене!»
Жінка, яка сама обрала свою долю. Жінка, якаділила всі радісні й прикрі хвилини його життя. Жінка, яка віддавала себе до останку, щоб слово поета, літературознавця, борця доходило до народу. Жінка, яка стала його порадником та опорою. Жінка, яка була берегинею домашнього вогнища. Жінка, яка народила і виховала чотирьох дітей – Андрія, Тараса, Петра, Анну. Жінка, любові якої вистачило на обох.
І хоча сам І. Франко писав у «Зів’ялому листі», що любов йому являлася тричі, проте Ольга з роду Хоружинських була його неусвідомленим за життя коханням, тихим щастям, домашньою пристанню, де поет знаходив підтримку, пораду, взаєморозуміння.
Їхнє життя було всяким, але воно було їхнім і в горі, і в радості…
Франко до кінця життя шанував свою дружину, був вдячним їй за родинний затишок, щастя батьківства, за підтримку. І свою любов до пані Франкової він демонстрував мовою вчинків, а не почуттів.
«Спасибі тобі, моє Сонечко,
За промінчик твій — щире словечко!
Як промінчика не здобуть притьмом,
Слова щирого не купить сріблом.
… Тож за дар малий, за безцінний твій,
Що, мов цвіт, скрасив шлях осінній мій.
За той усміх твій невдослід журбі
Спасибі тобі! Спасибі тобі!» – ці слова Іван Франко присвятив своїй дружині.
Ольга Франко пережила свого чоловіка на 25 років і зробила все для того, аби ми сьогодні могличути мудре Франкове слово.
Ольга Нижник, спеціально для Фонду Івана Франка.
Тарас Шевченко крізь призму Франків
9 березня всі ми урочисто відзначатимемо День народження генія української нації – Тараса Шевченка.
Свою і народну любов до великого поета Іван Франко справедливо висловив у своїй “Присвяті”:«Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим… Доля переслідувала його в житті скільки могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі в іржу, ані його любові до людей в ненависть і погорду… Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя. Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті — невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйоні людських сердець все наново збуджуватимуть його твори.
Отакий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко» (Франко І. Я. Зібрання творів: В 50-ти т. К., 1983, т. 39, с.255).
Тарас Шевченко та Іван Франко – це дві визначні постаті в історії, які залишили намбезсмертну спадщину, повну перлин мудрості і настанов.
«… коли Шевченко був у поезії явленням – майже демонічної … національної емоції…, то Іван Франко був явленням у ній національного інтелекту”, – писав Євген Маланюк.
Неймовірні життєві історії двох легендарних постатей в історії людства перетворили Тараса Шевченка та Івана Франка на титанів українського духу та пророків України і пов’язали їх не лише спорідненістю думок, але й чимсь вищим, якщо хочете, реінкарнативним, ізотеричним… У родині Івана Франка день 9 березня був подвійним святом: вшановували не лише великого Кобзаря, але йвідзначали день народження другого сина, якого назвали на честь Шевченка – Тарасом.
Очевидно, що в домашньому колі Франки неодноразово говорили про Шевченка, а сам Каменяр постійно осмислював і досліджував спадщину Кобзаря. З-під пера І. Франка вийшло понад 100 праць про Шевченка. Продовжив працюбатька і син Тарас.
У цей неординарний день для усього українства, День народження Тараса Шевченка і Тараса Франка, я пропоную Вам ознайомитися зунікальними машинописами, які досі ще не публікувалися. Це спогади сина Івана Франка проВеликого Батька і Великого Шевченка. Оригінали зберігаються у Міжнародному фонді Івана Франка.
ШЕВЧЕНКО І ФРАНКО
(автор – Тарас Франко; в тексті збережено всі орфографічні, стилістичні та лексичні властивості оригіналу)
Безперечною ознакою великих, геніальних мистців є їх оригінальність, іншими словами небажання, неохота будь кого наслідувати. Зате великі поети чимало черпають з фольклору, але переосмислюють його на свій спосіб. Наприклад, в українській народній усній словесності жило «тройзілля» і було записано кілька варіантів. На основі популярної пісні Шевченко створив баладу-шедевр «У тієї Катерини». Народна пісня «Про шандаря» послужила Франкові поштовхом для незрівнянної драми «Украдене щастя», якої перша назва була «Шандар».
Прямо запозичати високо талановитіписьменники не здатні, але перекладати чи переспівувати інших авторів ще й як здібні. У Шевченка є один переклад частини славного «Слова о полку Ігоревім»; за цю саму річ, далеко не найлегку, брався також Іван Франко…
Цікаво і повчаючо простежити, яким способом геніальні люди справляються з часом, абстрактним і невловимим, а рівночасно повсякденним, усюдисущим, скільки ж разів і окремим людям і народам дошкульним. Старинні греки уявляли собі Час-Хронос як страшну потвору, що пожирає своїх дітей. Для Шевченка і для Франка, час, часи були етапами розвитку українського трудового народу. Обидва вони часто звертаються до історії. Шевченко в своїй найбільшій поемі показав, що і гайдамаки були не «вори», а герої і що в певні історичні періоди, серед спеціальних обставин, жорстокість є і корисна і потрібна... Іван Франко в своїй найкращій історичній повісті «Захар Беркут» проводить думку, що простий народ був більш патріотичний і сильніше любив рідну землю, ніж верхівка і трудящі люди України були творцями історії, – не князі чи бояри. Сучасність ні для Шевченка ні для Франка не уявлялася в рожевих красках. Нестерпний гніт релігійний, соціальний і національний перешкоджав свобідному розвиткові. Правильне схоплення дійсності обом дає змогу заглянути в майбутнє народу. Шевченкові Україна ввижається без холопа і без пана, як сім’я вольна, нова, але він ставить громаді тверді вимоги: обняти найменшого брата, порвати кайдани. Франко тривожить душу майбутнім народу, але передбачає буйний розвиток України у вольнихнародів колі.
Особливі були бажання велетнів слова.Шевченко мріяв мати хатинку під гаєм, але у великім масштабі бажав, щоб усі Слов’яни стали добрими братами. Перше бажання не сповнилося, бо поет перед слушним часом відправився у вічність, друге – здійснилося за час радянської влади. Франко роками мріяв мати власний дах над головою і таки добився своєї хати, та й політична його вимога «одного лану від Кавказу по Сян» стала дійсністю.
Шевченко дуже не хотів, щоб український народ, як слимак, засклеплювався у власну шкаралупу. Раз у раз тягнув земляків на широку світову арену. «І чужому научайтесь!» Сам він крім суто українських сюжетів з великим хистом береться і за чужі теми. За співжиття з іншими народами Франко теж завжди виступав гаряче.
Хоч як багато Франко займався творами геніального Шевченка, написав про нього чимало статей і всього «Кобзаря» замолоду вивчив на пам’ять, але силою величезного свого таланту вберігся від безпосереднього впливу «страшної» книги. І все таки, без наслідування, має Франко щось спільного з Шевченком: це притаманний обидвом дух бунту і протесту проти фальші і кривд, проти пітьми і зла. І ще спільний обом геніальним поетам пафос гніву і боротьби. Шевченко радить миром, громадою обух сталить і перекликається тут з Герценом, що кликав Русь до сокири, в «Заповіті» просто закликає вражою, злою кров’ю волю окропити. І Франко передбачає в майбутньому вибух народного гніву і нераз у своїх творах кличе земляків до боротьби наполегливої і непохитної:
«Треба в бою нам твердо стояти!»
Тарас Франко
Київ-3, Володимирська 48/15
У Чернівцях презентували збірку спогадів Франкового сина
«… любив сперечатися, переконувати, доводити», – так описував Івана Франка його син Тарас у спогадах «Як Франко з синами спорив», збірка яких сьогодні була презентована у Чернівецькому університеті.
На початку презентації упорядниця й авторка передмови Ольга Нижник поділилася своїми враженнями від роботи з оригіналом тексту, який віднайшла у квартирі, де жив Тарас Франко і де наразі розташована меморіальна Квартира-музей родини Івана Франка у Києві.
«Прочитавши ці спомини, ми починаємо по-іншому сприймати Івана Франка, передусім як Батька, який завжди знаходить час на «полемічний банкет» із синами, незважаючи на свою зайнятість. «У збірці спогадів Тарас Франко привідкриває нам домашнє залаштуння, засноване на правді. Ми бачимо манери спілкування в родині, дотепність самого Івана Франка, жартівливі поради Ольги Франко та іронію самого Тараса, Петра та Андрія».
У своєму виступі авторка передмови також зазначила, що ці машинописи були частиною більшої праці. «І хоча ці спогади охоплюють орієнтовно 1905-1908 роки, я припускаю, що Тарас Франко написав їх під час роботи над книгою «Про батька» (1956 р.). Це однозначно частина більшої роботи, про що свідчить нумерація сторінок від 1 до 19, поставлена друкарським способом, і є загальна нумерація від 250 до 268, поставлена олівцем синього кольору рукою Тараса Франка».
Ольга Нижник також зазначила, що у книзі збережено всі лексичні, граматичні, орфографічні, стилістичні особливості оригіналу, а також враховано правки автора, які зроблені його рукою.
На завершення упорядниця й авторка передмови подякувала: Роланду Франку, який дозволив привідкрити невідомий причинок до Франкової біографії; професору ЛНУ ім. Івана Франка Ярославу Гарасиму, який консультував, радив і погодився написати післямову; київській художниці Юстині Якимяк, яка зробила ілюстрації; професорам Святославу Пилипчуку та Роману Голоду, які виступили рецензентами; Дрогобицькому видавництву «Коло, яке надрукувало збірку споминів. Окремі слова вдячності були адресовані Міжнародному фонду Івана Франка і його директору Ігорю Курусу за поштовх, підтримку та сприяння.
У Києві презентували збірку споминів Франкового сина
В меморіальній Квартирі-музеї родини Івана Франка у Києві в середу, 13 листопада, відбулася презентація книги «Як Франко з синами спорив» – збірки спогадів Тараса Франка.
За словами організаторів, це збірка спогадів одного із синів про Тата, які ніколи не оголошувалися у колі друзів чи на широкий загал. Сама збірка є невеликою, містить 12 коротких оповідок, але вона точно заслуговує на увагу читача, бо тут Іван Франко зовсім інший, ніж ми звикли його сприймати: домашній, дуже простий і справжній, який вміло використовує свою мудрість і батьківський авторитет, щоб виховати у синів цікавість до знань, утвердити моральні цінності та сформувати «цілого чоловіка». Описаний у спогадах образ відрізняється від образу суворого реаліста та революціонера-демократа, який у свій час нам насаджувала радянська пропаганда.
«Це сімейне Франкове залаштуння, – розповідає упорядниця збірки Ольга Нижник. – Нашою метою було не лише видати текст, який прийшов з минулого і дозволив нам заглянути за завісу домашніх одкровень родини Франків, але і розвінчати радянський міф про те, що найгіршими творами Каменяра були його рідні діти. Водночас ми спеціально видали ці спомини окремою книжечкою, бо її точно прочитає кожен, хто триматиме в руках. Бо це не черговий фоліант, який пилитиметься на полицях».
Чому ці фрагменти досі не публікувалися, залишається загадкою: або тодішня цензура не дозволила видавати такий фривольний текст про Великого Каменяра, або автор сам не захотів зробити його доступним.
«У мене були сумніви, чи варто було публікувати цей матеріал. Чи когось не образить те, що відбувалося у будинку по вулиці Понінського, 4 у Львові, коли Іван Франко повчав своїх уже дорослих синів? Чи не завдасть цей текст шкоди самому Франкові?.. І чи варто видавати ці спомини окремою брошуркою?.. Проте велич та авторитет Івана Франка є непохитним, і тому ми вирішили оприлюднити ці дуже цікаві й оригінальні одкровення одного із синів Івана Франка», – наголосила О. Нижник.
«Тато був надзвичайно толерантним і простим у розмові, він вражав своєю ерудицією, порядністю, правдивістю, інтелігентністю та почуттям гумору. Ніколи не нав’язував своїх поглядів та переконань, а тільки власним прикладом та працею впливав на наше виховання. Усе своє життя він боровся за українську мову. На жаль, батько так ніколи і не написав спогадів про себе, хоча міг і, можливо, хотів це зробити. Важка недуга обірвала його життя 13 листопада 1971 року», – розповів про Тараса Франка його син Роланд.
Післямову до збірки написав доктор філологічних наук, професор Львівського національного університету ім. Івана Франка Ярослав Гарасим. Рецензентами стали: професор Львівського національного університету ім. І. Франка С. Пилипчук та професор Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Р. Голод.
У презентації взяли участь син Тараса Франка – Роланд, упорядниця та авторка передмови Ольга Нижник, авторка малюнків Юстина Якимяк, директор Фонду І. Франка – Ігор Курус, музейники та поціновувачі творчості українського генія.
25 листопада 2016 року відбулося урочисте відкриття квартири-музею родини Івана Франка у Києві. Музей створений за ініціативою онука і єдиного прямого нащадка Івана Франка – Роланда в будинку, куди радянська влада в 1949 році насильно пересилила зі Львова другого сина Каменяра – Тараса Франка з родиною. Меморіальний музей складається із двох залів, де містяться оригінали документів, фотографії з сімейного архіву. Тут розміщена меморіальна кімната, де частково відображено побут родини Тараса Франка, предмети інтер’єру, документи та праці Тараса, Зіновії, Дарії та Роланда Франків. Також представлено експозицію, присвячену дітям письменника: Андрію, Петру, Тарасу та Анні.
В Україні вперше показали 100-літні документи, пов’язані з родиною Франка
Сьогодні, 5 березня у Квартирі-музеї родини Івана Франка у Києві відкрилася унікальна експозиція «Завзятий Франковий сокіл», приурочена до 130-річчя від дня народження сина І. Франка – Тараса.
130 років тому, а саме 9 березня, в родині Івана Франка народився другий син, якого батьки назвали на честь Шевченка – Тарасом, бо з’явився він на світ у день 75-ї річниці від дня народження Кобзаря.
В експозиції можна побачити унікальні експонати, збережені у квартирі, куди в 50-ті роки родину Тараса Франка насильно переселили зі Львова і де зараз розташована Квартира-музей родини Івана Франка.
Серед них – оригінали документів, зокрема свідоцтво про хрещення Тараса Франка (1893 р.), оригінали свідоцтв про навчання (1900-1909 рр.), залікові книжки Львівського (1909 р.) та Віденського (1910 р.) університетів, оригінали машинописів. Також представлено особисті речі Тараса Франка, книги, листи, світлини, періодичні видання того часу та художні роботи. Багато експонатів на широкий загал виставляються вперше.
Серед іншого – документальні підтвердження, які демонструють боротьбу Франкового сина за збереження української мови у радянському Києві.
Історичні раритети доповнені виставковими вітринами, які розповідають про таланти усіх дітей Івана Франка. Також представлено колекцію листів, які сини Франка адресували своїй матері – Ользі Хоружинській.
Виставку, яку створено з фондових експонатів Міжнародного фонду Івана Франка, відкрив син Тараса Франка – Роланд Франко.
На відкритті оновленої експозиції були присутні керівники Франкових музеїв із Києва, Львова, Дрогобича та Нагуєвичів, а також франкознавці, науковці та шанувальники Франка.
У Києві відкрили квартиру-музей родини Івана Франка
25 листопада 2016 року відбулося урочисте відкриття квартири-музею родини Івана Франка у Києві та презентовано виставку картин Тараса Франка.
Головна мета музею – уславлення сміливості, патріотизму, волелюбності Івана Франка та його родини. Життя Франків – це приклад самовідданого служіння своєму народу у вирі щоденної боротьби за правду і справедливість.
Цей музейний заклад створено в будинку, куди в 1950 році радянська влада насильно переселила родину Тараса Франка зі Львова.
У цій квартирі мешкала вся родина Тараса Івановича. До 2015 року нею опікувалась і в ній жила дочка Тараса і сестра Роланда — Дарія-Любомира.
Музей складається із двох залів, де містяться архівні документи, фотографії з сімейного архіву. Тут розміщена меморіальна кімната, де частково відображено побут родини Тараса Франка, предмети інтер’єру, документи та праці Тараса, Зіновії, Дарії та Роланда Франків. Також представлено експозицію, присвячену дітям Івана Франка: Андрію, Петру, Тарасу та Анні, життя яких пов’язане з Києвом.
Відзначимо, що музей створено за ініціативи онука Івана Франка – Роланда, а організатором заходу виступив Міжнародний фонд Івана Франка.
Неординарні Франки
Діти Франка — визначні особистості. Тарас — кандидат філологічних наук, перекладач. Ентузіаст розвитку спорту в Галичині, педагог, журналіст, винахідник, художник. Петро — педагог, письменник, науковець-хімік, засновник спортивного товариства “Україна”, співзасновник “Пласту”. Анна — активна громадська діячка, активіста Червоного Хреста.
Франки були не тільки хорошими гуманітаристами, вони були ще й спортсменами. Мало хто знає, що діти Франка були засновниками спортивних товариств. Вони перші, хто видав в Україні книжки про “шведську руханку” — фізкультуру, — розповів Ігор Курус.
Онуки Івана Франка, діти Тараса, продовжили славні традиції свого роду. Зиновія-Ростислава — кандидат філологічних наук, громадська діячка, відкрито виступала на підтримку заарештованих шістдесятників, за що була репресована радянською владою. Дарія-Любомира — також кандидат філологічних наук, “хранителька” спадку родини Франків. Роланд -Олександр — кандидат технічних наук, має 50 наукових праць та винаходів.
Завдяки його авторитету Україна безкоштовно отримала від Великої Британії полярну станцію Академіка Вернадського (раніше — ім. Фарадея) на Південному полюсі. Нині пан Роланд — голова правління Міжнародного фонду Івана Франка, ініціатор міжнародної премії імені Івана Франка (яку минулого року, до слова, отримав Любомир Гузар).
Про музей-квартиру
Це звичайна київська квартира. Щоправда, у самому центрі, поряд з Оперним театром. Високі стелі, широкі коридори, просторі кімнати. І — відсутність модного чи навіть просто — свіжого ремонту. Так, це не еклектичні хороми януковичів-пшонок. Але змісту у цих стінах значно більше.
Експозиція розміщена у двох кімнатах. На стінах — картини, зокрема — пензля Тараса Франка. Він багато писав ілюстрацій до батькових творів. Створив також портрет самого Івана Яковича. Всі написи на картинах – оригінальні, написані рукою самого автора.
Уздовж стін — стенди з книгами, документами, фотографіями, друкованими роботами, листами. Є також робочий стіл Тараса Івановича і друкарська машинка “Континенталь”. Не оригінальна, але саме така, яку свого часу він замовив у Польщі, про що упорядники музею дізналися з листів Тараса до сестри.
Серед інших експонатів музею — оригінальна фотографія, де молоді Петро і Тарас Франки серед товариства “Сокіл”, фотографія з одруження Тараса і Катерини Франко-Фалькевич. Виставлені також оригінал книжки “Перша українська практична кухня” Ольги Франко, машинопис твору “Вчителька” Анни Франко, який не був опублікований.
Всі меблі, які є у квартирі-музеї — оригінальні, часів Івана і Тараса Франка. Деякі з них привезені Тарасом зі Львова.
Насправді це далеко не всі цікавинки, що є у музеї. Але доторкнутися до історії краще особисто.
Про майбуття
Квартира-музей відкриється для відвідувачів вже наступного тижня. За словами Ігоря Куруса, пускатимуть невеликі групи, оскільки приміщення належить до житлового фонду міста, тому є свої особливості у відвідуванні.
Але на цьому ідеї і активність франкознавців не зупиняються.
“Сподіваємося, що мрія Роланда Тарасовича про те, що в Києві постане Франко в повноформатному пам’ятнику і з великим музеєм — здійсниться”, — висловив сподівання Ігор Курус.
Зазначимо, що квартиру-музей освятив архієпископ Дрогобицький і Самбірський Яків, якому співслужив секретар єпархіального управління протоієрей Андрій Безушко.
