9 березня виповнюється 209 років від дня народження пророка, митця слова і пензля, апостола свободи і сподвижника справедливості – Тараса Григоровича Шевченка.

Його земне життя тривало всього 47 років, з яких лише 12 років він був вільною людиною. 24 роки він був кріпаком і 11 років перебував на військовій службі, у засланні та під слідством за вільнодумство і любов до України.

Він не став прислужником російського царату, проте став відомим на увесь світ, хоча закінчив лише 2 класи церковноприходської школи.

Найвідомішу його книгу – “Кобзар” – було перекладено більш ніж 100 мовами і видано понад 8 мільйонів копій. Він написав 237 віршованих, 11 прозових та 2 драматичні твори; збереглося 835 художніх творів у різних стилях і напрямах. За власні кошти видав перший в Україні “БУКВАР”, який вийшов друком у 1861 році накладом у 10 тис. примірників і був призначений для вивчення грамоти у безкоштовних школах.

Був невисоким на зріст (2 аршини і 5 вершків, що дорівнює 164,46 см), мав незворушну хохлацьку впертість, вважався «душею компанії» і затятим романтиком, любив музику і сам грав на гармоніці.

Очевидно, що в домашньому колі Франки неодноразово говорили про Шевченка, а сам Каменяр постійно осмислював і досліджував спадщину Кобзаря. Син Франка Тарас залишив по собі цікаві тексти про Шевченка, які написані у притаманному йому гумористичному тоні.

Подаємо оригінал машинопису Тараса Франка про Тараса Шевченка, який зберігається у фондах Квартири-музею родини Івана Франка у Києві, зі збереженою стилістикою й орфографією.

 

БЕЗСМЕРТНИЙ ШЕВЧЕНКО

Шевченко – справжній

Не буває такого, щоб при заліку чи при іспиті ні один студент і ні одна студентка не провалились. Отож виходять раз з іспитового залу два студенти, крайно схвильовані, один перебільшено блідий, другий червоний, злі як собаки, дивляться вовком, шкода питати – не повезло.

А третій студент збоку, певно здав добре, бо веселий, з пафосом цитує «Кобзаря»:

«Як би ви вчились так як треба,

То і мудрість би була своя!»

 

Шевченко – парафразований

Радянська людина рідко обходиться без розваги, хоч би картової. Грають на селі і в місті,  в клубах і на приватних квартирах, сидячи і лежачи, грають в транспорті, луплять і в лісі. Переважно грають в «дурня» підкидного за бездурно, часом цупають і щось грішного. Не заборонений і «брідж», ще хитріший від преферанса, повний проблем.

Тих, що програють, потішають:

«Як би ви грали так як треба,

То й робер¹ швидко був би свій!»

¹ РОБЕ́Р, а, чол. У деяких картярських іграх — коло гри, що складається з трьох окремих партій.

Доповнення тексту

На західній Україні улюблені були актуальні пародії до слів Шевченка. Один «дослідник» доповнив слова відомої сентенції, як ніби цензурну куп’юру:

«Обніміте, брати мої, найменшого брата,

/Та сестер не обнімайте, бо вони – дівчата!/»

Садок вишневий.

/Пародія/

Панок дрантивий коло хати,

Хруні¹ під корчмою гудуть…

Пан-отчик хоче научати,

Так жандарм кольбов не дає.

¹Хруні – підлабузники з багатших селян, панські попихачі, що продавали свій «голос» /бюлетень/ при виборах.

 

Шевченко – віруючий

Був точно 1907-ий рік. Як абітурієнт / випускник 8-го класу класичної ґімназії я одержав від М. Пачовського/ учителя української мови завдання  – написати Вступне слово про Шевченка і виголосити його на учнівськім концерті в дні 9 березня. Відчит, не довгий, я виготовив швидко, не приховуючи революційності поета. Учитель схвалив мою працю, але захотів її провірити ще й директор. Незабаром я був покликаний до канцелярії.

— Реферат про Шевченка треба грунтовно переробити! – сказав директор дуже поважно. Шевченко був не тільки патріот, але й глибоко віруючий чоловік.

— Так! – кажу я – Шевченко вірив у прихід революції!

— Нехай абітурієнт не прикидається дурником! Нам революційний Шевченко не потрібний! Зрозумів? Нехай абітурієнт це собі добре затямить!

— Нехай хтось інший затямить! Я ні!

З тим я і пішов. – Реферат написав і прочитав інший восьмак.

 

Шевченко – генерал

До мене часто приходили на квартиру товариші поляки. Раз у розмові згаданий був Шевченко Тарас.

«Давай – думаю – випробую, чи багато знають сусіди про геніального сина українського народу!»

Я намалював Шевченка в мундирі генерала, одягнув у гарні рами, повісив на стіну. Жду.

Прийшли колеги. Звернули увагу.

— Чи справді Шевченко був генералом? – питає один з легким сумнівом у голосі.

— Треба знати його біографію – палко встряв другий. За 20 років військової служби.

— 10 років – поправляю я.

— Хай буде десять. При його феноменальних здібностях він міг дослужитися не знати як високого ступіня – випалив другий з великим переконанням.

Тарас Франко

 

Ольга Нижник, заступниця директора Міжнародного фонду Івана Франка