Згідно оновленого плану заходів, протягом 2022-2023 років планується провести усі процедури для визначення і нагородження лауреата Премії, які були призупинені у зв’язку з повномасштабним військовим вторгненням росії в Україну.

Найближчими днями Комітет Премії надішле наукові роботи – претенденти на Премію членам Міжнародної експертної ради. Експертами буде обрано 3 наукові праці – номінанти серед 15 претендентів.

Улітку 2023 року пройде засідання Міжнародного журі, в ході якого буде обрано 9 лауреата Міжнародної премії імені Івана Франка.

Урочиста церемонія нагородження  традиційно відбудеться 27 серпня – у 167 річницю від дня народження Івана Франка – на його батьківщині.

У 2022 році на Міжнародну премію імені Івана Франка було подано 15 наукових робіт з України та Японії.

Нагадаємо, Премію присуджують щорічно з 2016 року. Лауреат Премії отримує  грошову винагороду та золотий знак. У попередні роки премії були удостоєні кардинал Української Греко-Католицької церкви Любомир Гузар, професор Віденського університету Міхаель Мозер та академік Львівського національного університету імені Івана Франка Олег Шаблій, професорка Українського католицького університету Ярослава Мельник і доцент кафедри Східноєвропейської історії Гельсінського університету Йоганнес Ремі, професорка Міланського університету Марія Грація Бартоліні, професор кафедри історії України Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка Ігор Сердюк, професор Дрогобицького педагогічного університету імені Івана Франка Леонід Тимошенко.

У Дрогобичі, на Львівщині, відбулася панельна дискусія “Національна приналежність нематеріальної культурної спадщини ХVІІІ-ХХ ст.: теорія і практика”. Науковці з 7 країн Європи обговорювали проблеми повернення до української культурної спадщини знакових постатей минулого, які народилися і працювали на території сучасної України, а також дискутували про очищення громадських просторів міст і сіл від нав’язаних героїв московсько-радянської імперії.

На прикладах Австрії, Італії, Польщі, Румунії, України та Франції було розглянуто практики формування національних спадщин, а також те, як Україні позбавитися і чи потрібно вилучати чужі імена зі своєї культурної спадщини та громадських просторів. Учасники дискусії погодилися, що існування в містах і селах «чужих імен» досі є ідеологічними маркерами минулого і вони впливають на формування національної самоідентифікації українців.

Під час виступу професор Ягеллонського університету з Польщі Лешик Корпорович розглянув культурну спадщину як елемент прав людини і наголосив на важливості міжкультурних зв’язків.

Своєю чергою професорка Міланського університету з Італії Джованна Броджі з розумінням поставилася до того, що українці хочуть знищити всі символи минулого гніту, проте закликала до конструктивного підходу. Адже вважає, що минулих імен не потрібно позбуватися, їх треба опрацювати. «Суспільство має зрозуміти, що ці пам’ятники втратили свою цінність на теперішній час і їх можна перемістити в інші місця громадського простору», – наголосила пані професорка.

Доцентка Страсбурзького університету Вікторія Фейбуа закликала проаналізувати всі аспекти минулих практик і вивчити генеалогію культурної спадщини. На її думку, це допоможе нам уникнути культурних обмежень у вивченні культурної спадщини. «Ми повинні вивчати минуле, але ми мусимо жити теперішнім часом»,– вважає пані Фейбуа.

Доктор мистецтвознавства, проректор Сучавського університету імені Штефана челМаре Стефан Пурічі поділився досвідом подолання наслідків засилля радянськими символами в Румунії, а професор італійського університету в Удіне Еміліано Раноккі розповів про досвід поводження зі спадщиною Муссоліні. Ірина Склокіна, дослідниця Центру міської історії Центрально-Східної Європи, поділилася австрійськими музейними практиками упорядкування культурної спадщини. А професор Університету імені Марії Кюрі-Склодовської у Любліні Ігор Набитович на прикладі Александера Фредро проілюстрував проблеми ідентифікації на так званих порубіжних землях.

Розглядаючи українські практики, народний депутат України Михайло Цимбалюк навів приклади з Миколою Гоголем, який у суспільній свідомості постає як російський письменник, хоча народився і працював в Україні і писав багато творів українською. Та про це мало кому відомо, вважає політик. А виконавчий директор Українського культурного фонду Владислав Берковський поділився досвідом підтримки знакових постатей у програмах УКФ і запевнив, що Фонд і надалі продовжуватиме цей тренд.

Професорка Київського Національного університету імені Тараса Шевченка Наталія Кривда повідомила учасників панелі про діяльність експертної ради при Міністерстві культури та інформаційної політики України з подолання наслідків русифікаціі. На її думку, універсального минулого немає. «Ми його реконструюємо відповідно до сучасного, проте цю роботу потрібно активізувати, щоб не пропустити «вікно можливостей»».

У рамках дискусії було розглянуто критерії, за якими були спроби ідентифікувати приналежність відомих постатей до різних культур. Зокрема, професор Києво–Могилянської академії Володимир Маслійчук звернувся до етнічного походження “будителів” та національної сепарації, а докторка історичних наук, старша наукова співробітниця Інституту української археографії та джерелознавства імені Михайла Грушевського НАН України Наталія Старченко звернула увагу на шкільну програму. Разом з тим пані Старченко вважає, що ми фактично самі відмовилися від цілого періоду української історії – Великого Литовського князівства та Речі Посполитої, де є безліч руських (українських) культурних маркерів: Гедеміновичі, Ян Кисіль, Лаврин Древлинський, Євстафій Гізель. Вона запропонувала вибрати критерії формування пантеону і вважає, що вони повинні бути різними для різних історичних періодів, особливо для імперського.

Лауреат Міжнародної премії імені Івана Франка 2020 року, професор Полтавського національного педагогічного університету Ігор Сердюк вважає, що ми повинні повертати невідомі імена, які відіграли важливу роль у збереженні культури в минулому, бо вони «зшивають» Україну попри їхній локальний характер. З іншого боку, на думку пана Сердюка,нам потрібно повертати довіру до експертів, щоб їх чуло суспільство.

Професор Одеського національного університету імені І.І. Мечникова Тарас Вінцковський розповів про українські політичні мезоеліти періоду революції 1917-1921 рр. та про дискусії й комеморативні практики, що відбуваються у публічному просторі сучасної Одеси. Кандидат історичних наук, доцент Київського університету імені Бориса Грінченка, секретар Українського комітету славістів Ігор Стамбол звернув увагу на важливість створення біографічного словника.

Науковці–франкознавці Святослав Пилипчук, директор Інституту франкознавства Львівського національного університету імені Івана Франка та професори Дрогобицького педагогічного університету імені Івана Франка Микола Зимомрята Галина Сабат проілюстрували позицію Івана Франка щодо різних проблем, які обговорювалисяв ході дискусії.

Під час заходу Валентина Кирилова презентувала книжку Nomina та розповіла про свої критерії відбору діячів, короткі біографії яких увійшли у збірник.

На початку панельної дискусії до учасників із привітальним словом звернулися міський голова м. Дрогобича Тарас Кучма, ректор Київського національного університету імені Тараса Шевченка Володимир Бугров, президент Міжнародної асоціації україністів Міхаель Мозер, голова Львівської обласної ради Ірина Гримак, проректор Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка Микола Пантюк та директор Державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі» Богдан Лазорак.

Усі учасники погодилися, що закон про декомунізацію є важливим, проте він не виконав своєї місії до кінця. Також учасники дійшли згоди, що найближчим часом слід обговорити критеріально– рамкові методи, які презентував під час заходу директор Міжнародного фонду Івана Франка Ігор Курус.

Панельна дискусія складалася із трьох частин. Модератором дискусії «Український досвід декомунізації і деколонізації національного пантеону (практичні кейси)» був директор Міжнародного фонду Івана Франка Ігор Курус. Другу панель «Культура памʼяті, імперська спадщина та дискусійні постаті (досвід інших країн – Республіки Польща, Австрії, Італії, Румунії, Великої Британії та Франції) модерував Посол України в Канаді (2015-2021), співзасновник Медіацентру Україна Андрій Шевченко. І третю панельну дискусію «Історичні постаті та їх ідентифікація в сучасній і майбутній Україні» модерував доктор філологічних наук, професор Львівського національного університету імені І. Франка Ярослав Гарасим.

Захід відбувався в пам’ять про Івана Франка, у 166-ту річницю від дня його народження. Участь у панельній дискусії наживо й онлайн взяли 107 науковців та громадсько-політичних діячів. Серед учасників також були присутні правнуки Каменяра – пані Люба і пан Петро Галущаки.

Співорганізаторами заходу та партнерами є Міжнародний фонд Івана Франка, Дрогобицька міська рада, Міжнародна асоціація україністів, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Львівська обласна військова адміністрація, Львівський національний університет імені Івана Франка, Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, Державний історико-культурний заповідник «Нагуєвичі», Київський музей видатних діячів української культури, Всеукраїнська асоціація викладачів української мови і літератури, Медіацентр Україна, Український культурний фонд, інформаційна агенція «Гал –інфо», інформаційне видання «Фотографії старого Львова».

Правлінням Міжнародного фонду Івана Франка прийнято рішення про перенесення усіх процедур із визначення та нагородження лауреата Міжнародної премії імені Івана Франка 2022 року на наступний рік. У зв’язку з тим, що 24 лютого 2022 року росія здійснила збройний напад на територію України і почалася війна, виконати всі заплановані календарним планом заходи – неможливо.

У 2022 році на адресу Комітету Премії надійшло 15 наукових праць з України, Австрії та Японії. Усі праці претендентів на премію 2022 року будуть передані на розгляд номінаційних комітетів та експертних рад після припинення бойових дій на території  України.

Після завершення війни у традиційний період – з 15 січня по 1 березня 2023 року – відбудеться прийом наукових робіт та супровідних документів на здобуття Міжнародної премії імені Івана Франка у 2023 році.

Визначати лауреатів Міжнародної премії імені Івана Франка будуть члени міжнародного журі окремо за 2022 і 2023 роки. Церемонія нагородження  традиційно відбудеться 27 серпня – у День народження Івана Франка – на його батьківщині.

Нагадаємо, Міжнародну премію імені Івана Франка присуджують щорічно з 2016 року. Лауреат Премії отримує  грошову винагороду та золотий знак.

У попередні роки премії були удостоєні кардинал Української Греко-Католицької церкви Любомир Гузар, професор Віденського університету Міхаель Мозер та академік Львівського національного університету імені Івана Франка Олег Шаблій, професорка Українського католицького університету Ярослава Мельник і доцент кафедри Східноєвропейської історії Гельсінського університету Йоганнес Ремі, професорка Міланського університету Марія Грація Бартоліні, професор кафедри історії України Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка Ігор Сердюк, професор Дрогобицького педагогічного університету імені Івана Франка Леонід Тимошенко.