Роланд Франко: світ має пізнати Україну!

Він народився у Львові, навчався у Києві, працював у Великій Британії. Змінив місце проживання (через примусове виселення зі Львова його родини), був змушений стати технарем  – та не перестав бути українцем  і прославляти велич свого діда. Роланд Франко  не лише зміг опанувати нове для себе середовище, але й створив Міжнародний фонд Івана Франка. Про проекти фонду та виклики, що стоять перед популяризатором творчої спадщини Івана Франка, журналісти Укрінформ і поговорили з онуком Івана Франка.

– Ідея створення Фонду – як вона виникла і скільки часу та ресурсів пішло на запуск?

-Я все життя працював над тим, щоб українці пізнали велич Івана Франка, щоб  не вважали його лише Великим Каменярем, бо він був  розумом  і серцем нашого народу, він і сьогодні попереду нас і розкриває нам очі на теперішнє наше життя. Я мріяв, щоб у Києві було споруджено повноформатний пам’ятник Іванові Франкові, але це, як виявилося, не так легко. Мої колеги переконали мене, що в пам’ять про діда я маю зробити щось більше і фундаментальніше, ніж пам’ятник, так і виникла ідея створити Міжнародний фонд Івана Франка.  У червні 2015 року  ми  заснували такий фонд, основна діяльність якого спрямована на поширення позитивної інформації про Україну у світі та створення позитивного іміджу України за її кордонами, а також просування та популяризацію наукового і творчого доробку Івана Франка.

Наразі наш фонд Івана Франка веде чотири проекти. Минулого року ми започаткували для дітей всеукраїнський учнівський літературно-мистецький конкурс «Стежками Каменяра», у 2016 було відкрито Квартиру-музей родини Івана Франка у Києві, проводимо виставку картин Тараса Франка (мого батька),  та найважливіший проект – Міжнародна премія ім. Івана Франка. Крім того, фонд консультує творчу групу, яка знімає художній фільм «Захар Беркут»!

– Тобто Ви почали цей проект зі своїми друзями, однодумцями, з тими, з ким, власне, спільні інтереси вас і об’єднували…

– Фактично так. Я є співзасновником і головою правління фонду. Ви знаєте, що я маю вже 86 років, тому усю поточну роботу виконує дирекція фонду. Мої друзі, з якими ми і прийняли рішення про створення цієї організації, Ігор Курус та Ольга Нижник, взяли на себе відповідальність і ведуть більшу частину роботи. Інші проекти ведуть окремі люди. Але ми всі натхнені однією ідеєю і робимо все це заради Франка і заради України.

– Розкажіть, будь ласка,  детальніше про премію.

– Міжнародну премію ім. Івана Франка було засновано за зразком Нобелівської. Річ у тім, що у 1916 році мого діда подавали на здобуття цієї почесної наукової нагороди, та смерть не дозволила йому її отримати. Тому ми, щоб віддати данину Іванові Франкові, рівняємося на Нобеля. Проте, як і сам Франко, премія його імені спрямована на гуманітаристику. Премія І. Франка вручається у двох номінаціях: «За вагомі здобутки (досягнення) у галузі україністики» та «За вагомі здобутки (досягнення) у галузі соціально-гуманітарних наук».

– Вже є переможці?

– Так, ми вже маємо 5 лауреатів премії. У 2016 році першим нашим лауреатом був Блаженніший Любомир Гузар. Його працю «Андрей Шептицький Митрополит Галицький (1901-1944) провісник екуменізму» було визнано найкращою у номінації «За визначний особистий внесок у розвиток суспільно-гуманітарних наук». У 2017 році було два лауреати. В україністиці перемогла монографія відомого мовознавця, професора Інституту славістики Віденського університету Міхаеля Мозера  «Нові причинки до історії української мови», а у номінації «За вагомі досягнення у галузі соціально-гуманітарних наук» лауреатом  було визнано почесного професора Львівського національного університету імені Івана Франка Олега Шаблія з його науковою роботою «Суспільна географія». Цього року, 22 червня,  під час засідання міжнародного журі у Віденському університеті (Австрія) ми дізналися імена цьогорічних лауреатів. Це: фінський професор Йоганнес Ремі, із Гельсінського університету, за працю «Брати чи вороги: Український національний рух та Росія, з 1840-х до 1870-х років» та  у номінації «За вагомі досягнення у галузі україністики» перемогу здобула монографія «…І остання часть дороги. Іван Франко в 1908-1916 роках» авторства докторки філологічних наук Ярослави Мельник, яка працює в Українському католицькому університеті.

– Це дійсно міжнародна премія, бо лауреатами є іноземці. А яка винагорода за їхню працю?

– Ця премія є міжнародною  не лише через те, що лауреатами є професори з інших країн. З кожним роком ми отримуємо наукові роботи з різних країн. І це означає, що премія, названа на честь мого діда, набирає визнання у світі, а науковий світ пізнає Україну з позитивного боку. Крім того, міжнародне журі, яке щороку засідає у Віденському університеті (саме там Іван Франко захистив докторську дисертацію),  складається з 12 членів. Щороку 12 докторів наук з різних країн світу обирають лауреатів. Географія представництва експертів теж широка, наприклад в експертній раді цього року було представлено 49 вчених з 11 країн світу, зокрема з Колумбійського університету в США, Канади, Великої Британії, Німеччини, Австрії, Ізраїлю, Хорватії, Італії, Польщі та Словаччини.

Щодо винагороди, то урочисті церемонії вручення Міжнародної премії ім. Івана Франка проводяться щороку в місті Дрогобичі 27 серпня, у день народження Івана Франка. Лауреати у кожній з номінацій отримують грошову винагороду та золотий знак. У 2016 та 2017 роках призовий фонд премії становив 500 тисяч гривень.

–  Чи допомагає Вам держава реалізовувати такий грандіозний проект?

Міжнародний фонд Івана Франка і премія імені Івана Франка є. Жодної  державної підтримки ми  не маємо. Добре, що не заважають ( сміється – Ред.).  Усі витрати та наповнення преміального фонду ми покриваємо здебільшого власним коштом, але також  маємо  фінансову підтримку від меценатів та «друзів»  Фонду.  Ми можемо сміло заявити, що премія є абсолютно незалежною і критерії відбору є повністю об’єктивними, а лауреати  премії – беззаперечні.

– Чому ви рівняєтеся саме на премію Нобеля?

– По-перше, Іван Франко був першим українським претендентом на Нобелівську премію. Я про це вже говорив. По-друге, премія А. Нобеля є найбажанішою нагородою науковців світу. Ми хочемо, щоб Міжнародна премія імені Івана Франка набула такої ж популярності серед вчених-гуманітаріїв. По-третє, ми усе робимо, щоб оцінювання праць вчених, які подаються на здобуття Премії, відбувалося об’єктивно! Ми за чесніть і прозорість у відборі лауреатів. Звісно, що до грошової винагороди Нобеля нам ще треба рости, але я сподіваюся, що у швидкому майбутньому усі разом ми зможемо підвищити преміальний фонд і заохотити ще більше науковців України і світу брати участь у премії. На сьогодні ми робимо усе, щоб показати світу інтелектуальну і розумну Україну.

 

– Які у Вас плани до кінця року? Можливо, є певні точкові моменти, які важливо втілити?

– Наразі ми працюємо над організацією проведення  ІІІ урочистої церемонії нагородження лауреатів премії. Вона відбудеться у Дрогобичі 27 серпня. Разом із Дрогобицькою міською радою, Львівською облдержадміністрацію та Дрогобицьким державним педагогічним університетом ім. І.Франка ми працюємо над тим, щоб вшанування лауреатів премії відбулося на найвищому рівні. На цьому діяльність Фонду Івана Франка не зупиняється. Ми продовжуємо проводити екскурсії по квартирі-музею родини І. Франка у Києві, де містяться архівні документи,  фотографії з сімейного архіву. У грудні ми знову плануємо оголосити про проведення всеукраїнського конкурсу для школярів «Стежками Каменяра» та працюємо над випуском каталогу картин мого батька.

– Які поради Ви могли б дати тим, хто хоче долучитися до вашої ініціативи?

– Іван Франко  потрібен нам сьогодні, бо його мудре слово здатне впливати на людину, робити її кращою й зрозуміти своє призначення через століття.  Іван Франко був, є і назавжди залишиться генієм українського національно-культурного самоусвідомлення. Не забувайте його слова: «Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіційних кордонів» – бо вони досі актуальні. Ми запрошуємо усіх долучатися до нашої роботи.

Наші партнери