У 2019 році Міжнародний фонд Івана Франка опублікував добірку спогадів “Як Франко з синами спорив”. У цих белетризованих оповідках середущий син Каменяра не приховував  дотепність Тата і жартівливі поради Мами, свої витівки і доброзичливу іронію братів. Оригінал машинопису цих спогадів зберігається у фондах Квартири-музею родини Івана Франка у Києві.

До 209-ї річниці від дня народження Тараса Шевченка подаємо окремий спогад Тараса Франка про Тата і Шевченків «Кобзар». У тексті збережено усі лексичні, граматичні, орфографічні й стелістичні особливості оригіналу.

***

Велика баталія зчинилася, коли Тато /в 1907-1908/ взявся редагувати Шевченкові поезії, а якась нечиста сила намовила його поставити в тексті на численних словах наголоси.

— Тату, пощо  ті наголоси? Та хіба наша мова підлягає грецькій акцентуації? Може ще й спіртом /придихом/ її напоїти? – накинулися діти на Татові замисли і плани.

— Що ви, діти, знаєте! В нас люди декламують «Кобзаря» і ставлять такі фальшиві наголоси, що прямо вуха ріже, на концерті видержати не можна, на двір тягне якась невидима сила. Треба ж нарешті запобігти цьому знущанню над генієм українського народу.

— Але ж традиція не позволяє опоганювати текст варварськими наголосами! – гарячився син філолог класичний, не україніст.

— І ще більше та сама традиція не позволяє псувати мову перекрученими наголосами,- відгризався батько.

— Адже сам ритм показує, де повинен стояти наголос, – вставив середущий син, що займався між іншим метрикою, поетикою і фонетикою.

— Нічого ритм не показує, бо у Шевченка переважає силабічний вірш із свобідним ритмом.

— Але хто купує екземпляр «Кобзаря» стає його власником і наголошує свобідно, як сам хоче, і хто йому може наказати?- завважив менший син, може й мудро, але не науково.

— Не знаючи правильного акценту, краще не ставити ніякого, – сказав син, що не раз попікся на грецькім акценті, а тепер не будучи філологом і не відповідаючи за мовні потягнення, лиш оливи підливав до полемічного вогню.

Однозгідному блокові синів Батько протиставив силу аргументів /непевних/ і власну волю, в 1907 р. захитану сильною волею Грушевського, і таки поставив на своїм, бо розкидав по віршах Шевченка силу силенну наголосів над словами, від яких текст зарябів, як церковна слов’янщина титлами, єриками і паєриками. Нечуєві Левицькому певно серце краялося від такого «КОБЗАРЯ».

Сини, як легендарний Пилат, тільки руки вмили і скинули з себе всяку відповідальність. Гострий засуд на злощасні наголоси пройшов швидко з боку Доманицького . В київській «РАДІ » він рецензував львівське видання «КОБЗАРЯ» і не пощадив докорів редакторові, доказуючи, що багато з тих наголосів, які подано в тексті, на Звенигородщині не вживаються тай Шевченко ніяк не міг так акцентувати.

— Чи Тато буде відповідати щось на рецензію Доманицького? – запитав Андрій, прочитавши «РАДУ».

Та нащо! – відповів Тато лаконічно.

Ольга Нижник, заступниця директора Міжнародного фонду Івана Франка