ВИСНОВКИ ПАНЕЛЬНОЇ ДИСКУСІЇ: “Національна приналежність нематеріальної культурної спадщини ХVІІІ-ХХ ст.: теорія і практика”
1. Ідентичність в усі часи є множинною, що особливо характерно для представників домодерних націй, а чи мешканців домодерних (ненаціональних) держав. Людина усвідомлює себе через належність одразу до кількох спільнот, тому декларація певної ідентичності зазвичай залежить від місця та контексту.
2. Про належність людини минулого до української історії свідчить її самоідентифікація з тими спільнотами, які сьогодні пов’язують з творенням української нації.
3. Постаті минулого необхідно розглядати з урахуванням особливостей періоду, в якому вони жили, особливо це стосується домодерного періоду української історії – перебування українських земель у складі Великого князівстві Литовського та Речі Посполитої.
4. Українська історія довгий час формувалася під впливом російського імперського наративу, модифікованого у радянську версію української історії, що потребує на сьогодні наукових зусиль по деколонізації українського ґранднаративу. Паралельно наукові дослідження мають широко популяризуватися, аби забезпечити стійкі зміни історії пам’яті пересічних українців.
5. Необхідно активізувати суспільний дискурс та підняти рівень експертності в процесі деколонізації символічного простору України (зокрема в практиках зміни топонімів), а водночас залучати до просування експертної думки лідерів громадської думки (сучасних відомих артистів, співаків, волонтерів тощо);
6. Необхідне критичне переосмислення діючих практик у створенні канону культурної спадщини.
7. Культурна спадщина України має включати в себе досвід інших народів, що упродовж століть жили поруч із українцями. Це співжиття суттєво позначилося на формуванні світогляду, системи цінностей та політичної культури сучасних громадян України.
8. Підходи до визначення “свій-чужий” в історії та укладання пантеону героїв сучасної України мають враховувати галузеву та часову особливості; для домодерних періодів важливим є маркування з допомогою історичних постатей символічної української території, відповідно, внесення до пантеону тих постатей, які відстоювали на різний спосіб окремішність своєї спільноти або сприяли її розбудові в різний спосіб (Русь/руськість у Великому князівстві Литовському та Речі Посполитій).
9. У формуванні уявлень про “героїчність” варто враховувати не лише військові заслуги, а й працю задля загалу.
10. Варто формувати уявлення про українську націю як спільноту, що об’єднується на фундаменті спільних цінностей.
11. Усі історичні постаті, пов’язані з Україною, варто оцінювати за їх значенням у формуванні українського символічного простору.
12. Не варто глорифікувати знакові постаті, які мають відношення до України, але за життя виступали проти української культури і заперечували її існування. Ці факти мають ставати предметом експертного обговорення і надбанням громадськості.
