Публікації

Ольга Нижник: конкурс «Стежками Каменяра» – на фінішній прямій.

У 2017 році Міжнародний фонд Івана Франка разом із Міністерством освіти і науки України та ГО «Львівське товариство» у м. Києві започаткували Всеукраїнський учнівський літературно-мистецький конкурс «Стежками Каменяра». Цьогоріч конкурс проводиться вдруге, а імена переможців оголосять 25 квітня. Про проблеми, успіхи та перемоги ми розпитали у координатора проекту Ольги Нижник.

–  Учнівський конкурс «Стежками Каменяра»  ще дуже молодий, але разом з тим він має чималу популярність серед школярів. З чим це пов’язано?

Варто відзначити декілька моментів. Щодо популярності, то це – чи не єдиний конкурс у системі Міністерства освіти, який не передбачає районні й обласні відбори. Я думаю, що оцінювання, яке було нами запроваджено, викликає більше довіри в учасників конкурсу. Разом з тим такою популярністю ми завдячуємо Міністерству освіти і науки України, яке є співзасновником  конкурсу, і завдяки спільним зусиллям нам вдалося донести інформацію про започаткування такого конкурсу до усіх загальноосвітніх закладів України. По-друге, було вирішено, що номінацій конкурсу буде чотири, щоб школярі, які мають талант не лише у прозі чи поезії, а й у драматургії, змогли себе проявити. Ну і, звісно, куди ж без ілюстрацій до творів Івана Франка.

  • Тобто учні змагаються у чотирьох номінаціях – «Проза», «Поезія», «Драматургія» та «Найкраща ілюстрація до творів Івана Франка»?

Саме так. Крім того, ми запровадили дві вікові категорії: 6-11 років та 12-16 років відповідно. Хоча цього року була пропозиція від батьків зробити ще одну вікову категорію, щоб розділити учнів на початківців, середню школу та старшокласників. Але це поки що на рівні пропозиції.

  • Які Ваші очікування, наскільки збільшується обсяг роботи, кількість заявок?

Порівняно з минулим роком, де участь взяли 1811 школярів з усіх регіонів України, ми у 2019 році отримали більшу кількість робіт, понад 2000, але допустили до змагання лише 1756 робіт.

  • А чому так?

Головною причиною недопущення робіт до конкурсу стала неуважність конкурсантів під час заповнення документів: хтось щось недочитав, хтось щось недодав.

Щоб прискорити обмін інформацією й облегшити, як нам здавалося, процес заповнення заявок, ми запровадили електронну форму. Це своєрідна анкета, яка персоніфікує учасника, дає змогу онлайн побачити його роботу та зберігає усі дані, до яких мають доступ лише організатори. Особливість у тому, що з однієї електронної адреси можна заповнити цю форму лише один раз. Так от, перша проблема полягала в тому, що у багатьох сільських навчальних закладах є лише одна електронна адреса, а бажаючих взяти участь у конкурсі, наприклад, 10 учнів, і вони не могли зрозуміти, що їм робити, коли система їх вдруге не пускала заповнити онлайн-форму. Ми змушені були допомагати вчителям у телефонному режимі створювати електронні адреси.

Інша проблема, що багато вчителів взяли на себе відповідальність заповнювати заявки всіх бажаючих і не мали стільки окремих електронних адрес, і тут починалася паніка. Роботи надсилали на поштову адресу без заповнення електронних форм. Такі роботи ми не могли допускати до конкурсу. Приблизно 10% робіт автоматично було відхилено через недотримання правил.

Були випадки, коли на поштову адресу Фонду приходили роботи, які взагалі не мали ні контактів, ні прізвища автора…

  • Тобто роботи на конкурс потрібно було надсилати й електронною формою, і на поштову адресу?

Відповідно до Положення, лише оригінали малюнків потрібно було надсилати на поштову адресу Міжнародного фонду Івана Франка, роботи в інших номінаціях подавалися лише через заповнення електронної заявки. Мені дуже шкода, що багато робіт було не допущено до конкурсу з формальних причин, через неуважність заявників.

  • У таких заходах, як конкурси, великого значення набуває питання «А судді хто?»

Після оголошення переможців, а це відбудеться 25 квітня, ми опублікуємо прізвища членів журі. Але повірте, що усі члени журі – це досвідчені фахівці у своїй сфері: художники, викладачі ВНЗУ, письменники, актори, журналісти. До речі, цього року до засновників конкурсу доєднався Львівський національний університет ім. Івана Франка, викладачі якого також беруть участь в оцінюванні робіт.

  • Зрозуміло. А можете нагадати мету конкурсу?

Засновники одноголосно підтримали ідею, що  потрібно посилити творчу мотивацію у вивченні учнями Івана Франка та спонукати досліджувати його літературну спадщину, наукову, культурологічну та громадську діяльність через створення літературно-мистецьких творів. Це спонукатиме до набуття життєвих компетенцій. І це є основною метою нашого конкурсу.

  • Ви сказали, що імена переможців стануть відомі вже 25 квітня, а коли відбудеться нагородження і які будуть призи?

Нагородження відбудеться 26 травня під час проведення фестивалю «Країна Франкіана» у місті Києві, біля пам’ятника Івану Франку. До речі, принагідно запрошую всіх на фестиваль.

Щодо подарунків, то минулого року переможці отримали планшети, які було придбано завдяки спонсорській підтримці Львівського товариства у м. Києві, першого заступника голови правління «Індустріал Банку» Віталія Романчукевича та голови «Фонду 3000» Катерини Ющенко. Цього року призи будуть не менш цінними та цікавими. Крім того, цьогоріч нагороди дістануть не лише переможці. Відзначено буде також і призерів конкурсу (учнів, які посіли 2-ге і 3-тє місця). А найкращі ілюстрації до творів Франка буде представлено на широкий загал під час дводенного фестивалю «Країна Франкіана».

  • Хочу згадати про Роланда Франка. Він бере участь у відборі конкурсних робіт?

Роланду Франку нещодавно виповнилося 87 років. Він є головою правління Міжнародного фонду Івана Франка і нашим моральним наставником. Ви ж розумієте, що у такому віці важко прочитати сотні сторінок текстів, але він цікавиться конкурсом, читає роботи, які набрали найвищі бали, і планує взяти участь у нагородженні переможців.

Інтерв’ю з координатором проекту “Стежками Каменяра” для видання “Конфлікти і закони”. 

Роланду Франку – 87!

Усі нащадки великих так чи інакше відчувають, як на їхній долі позначається відоме прізвище.

Роланд Франко, онук українського класика, в літературу не пішов. Обставини змусили його обрати іншу життєву стежку. Роланд Тарасович понад 30 років життя присвятив праці в Київському інституті автоматики, де захистив кандидатську і пройшов шлях від наукового співробітника до заступника генерального директора. Пізніше кілька років очолював Всесоюзний науково-дослідний інститут аналітичного приладобудування. Став автором понад 50 наукових робіт у галузі автоматичного регулювання та приладобудування. А в 90-х роках, на запрошення МЗС України, перебував на дипломатичній службі у Великобританії. Мало хто знає, що саме Роланд Франко став «хрещеним батьком» антарктичної станції «Фарадей» (нині – «Академіка Вернадського»), яку 1994 року Великобританія передала Україні безкоштовно.

Участь Роланда Тарасовича у заходах, присвячених пам’яті Івана Франка, інтерв’ю в ЗМІ, допомога у формуванні музейних експозицій, участь у редакційних радах видань мають на меті донести до найширшого загалу правдивий образ велета духу й літератури. І, звісно, популяризацію Франкової творчої спадщини.

Він — духовний і вірний продовжувач дідової справи.

Народився Роланд Франко у 1932 році у Львові в будинку, де багато років жив Іван Франко (нині тут розташований музей). У 50-х роках родина змушена була виїхати до Києва. Адже в ті часи на Галичині активно переслідували ідеологічно «неправильну» молодь, і нащадки письменника викликали прискіпливу увагу радянських спецслужб. Саме тут, у столиці, Роланд Франко здобув вищу освіту. Проте, на вмовляння матері, професію обрав «приземлену» – інженера.

У свої 87 років Роланд Тарасович має доволі гарну фізичну форму і продовжує працювати. Очолює Міжнародний фонд Івана Франка, відвідує літературні та мистецькі заходи, присвячені пам’яті свого видатного діда.

Вечорами Роланд Тарасович здебільшого читає.Тепер вільного часу в нього вдосталь, хоче перечитати все 50-томне зібрання творів Івана Франка. Має й улюблені, деякі з них залюбки цитує. Найбільше, зізнається, йому до душі патріотичні твори діда Івана. Запевняє, що в більшості з них приховано передбачення для українського народу.

Онук Великого Українця є останнім продовжувачем роду, хто носить його прізвище в Україні. Адже в чотирьох дітей Івана Яковича Франка – синів Петра, Андрія та Тараса й доньки Ганни – народився лише один нащадок чоловічої статі – Роланд. Решта – дівчата. Дітей письменника й більшість онучок вже немає в живих, а правнуки роз’їхалися світом. І тепер, через багато років після смерті свого відомого діда, Роланд Франко докладає максимум зусиль, аби ім’я Івана Франка не забули.

Сьогодні Роландові Франку – 87.

Увесь колектив Міжнародного фонду Івана Франка щиро вітає свого наставника і бажає многая і благая літа!

Оголошено імена претендентів на Міжнародну премію ім. Івана Франка 2019

На здобуття Міжнародної премії ім. Івана Франка, якою відзначають науковців у галузі соціально-гуманітарних наук та україністики, у 2019 році було подано 27 наукових робіт. За перемогу змагатимуться вчені з України, Канади, Італії, Польщі та Сербії. В умовах російської агресії до участі у конкурсі не допускалися наукові роботи з РФ.

У номінації «За вагомі здобутки (досягнення) у галузі соціально-гуманітарних наук» представлено 10 наукових досліджень:

1.  Вадим Ададуров, монографія «Война цивилизаций: Социокультурная история русского похода Наполеона» Т.1, (Україна).
2.  Віктор Гаркавко, «Про хліб наш насущний наука» (Україна).
3.  Іоанна Ґетка, монографія «На зорі модерності. Руськомовне василіянське книгодрукування XVIII століття (Польща).
4.  Богдан Гудь, монографія «Українці і поляки на Наддніпрянщині, Волині й у Східній Галичині в ХІХ-першій половині ХХ ст.» (Україна).
5.  Богдан М. Пунько, посібник «Міжнародний бізнес» (Україна).
6.  Богдан М. Пунько, монографія «Антифілософія політики» (Україна).
7.  Володимир Сергійчук, монографія «Голодомор 1932-1933 років як геноцид українства» (Україна).
8.  Ірина Чугаєва, монографія «Чернігівське літописання ХІ–ХІІІ ст.: історіографічний міф чи історичне джерело?» (Україна).
9.  Авторський колектив під керівництвом Володимира Голіни, монографія «Громадськість у запобіганні і протидії злочинності: вітчизняний та міжнародний досвід» (Україна).

У номінації «За вагомі здобутки (досягнення) у галузі україністики» представлено 17 наукових досліджень:

1.  Вадим Ададуров, монографія «Наполеоніда” на Сході Європи: Уявлення, проекти та діяльність уряду Франції щодо південно-західних окраїн Російської імперії на початку XIX століття» (Україна). 2.Марія Грація Бартоліні, монографія «Пізнай самого себе». Неоплатонічні джерела у творчості Г. С. Сковороди (Італія).
3.  Сергій Біленький, монографія «Imperial Urbanism in the Borderlands» (Канада).
4.  Галина Волощук, монографія «Художнє мислення Уляни Кравченко» (Україна).
5.  Світлана Гірняк, монографія «Соціолект галицької інтелігенції у формуванні норм української літературної мови (кінець ХІХ – початок ХХ століття)» (Україна).
6.  Віктор Давидюк, монографія «Зачароване Полісся» (Україна).
7.  Степан Давимука та Лариса Купчинська, «Український книжковий знак ХІХ-ХХ століть: каталог колекції Степана Давимуки: у 3-х т.» (Україна).
8.  Ганна Дидик-Меуш, монографія «Комбінаторика в українській мові XVI-XVII ст. Теорія. Практика. Словник» (Україна).
9.  Олександр Панченко, монографія «Український демократичний націоналізм в минулому, дії, персоналіях та історичній перспективі. – Постаті і портрети: ЗП (Середовище) УГВР – ОУН за кордоном. Нариси, статті, рефлексії, есе» (Україна).
10.  Роман Радович, монографія «Поліське житло: культурно-генетичні витоки та еволюційні процеси» (Україна).
11.  Юліян Тамаш, «Гармонія ідентичностей» (Сербія).
12.  Костянтин Тищенко, монографія «Долітописна мовна історія українців» (Україна).
13.  Костянтин Тищенко, монографія «Іншомовна історія українців: 2300 запозичених реалій античності й середньовіччя у мові, топонімах і прізвищах» (Україна).
14.  Ольга Царик, монографія «Формування культури писемного мовлення особистості в системі вітчизняної шкільної освіти ХХ ст.», у 2-х т. (Україна).
15.  Алла Швець, монографія «Жінка з хистом Аріадни: Життєвий світ Наталії Кобринської в генераційному, світоглядному і творчому вимірах» (Україна).
16.  Микола Шульський, монографія «Іван Вишенський в оцінці Івана Франка» (Україна).
17.  Микола Шульський, «Іван Франко про життя і діяльність Маркіяна Шашкевича» (Україна).
18.  Авторський колектив М. Чабайовська, Н. Омельченко, В. Синільник, курс українознавства для 1-4 класів «Я люблю Україну» (Україна).

Наукові роботи, які було подано на здобуття премії, охоплюють 13 наукових дисциплін: історія, україністика, мовознавство, філософія, літературознавство, етнографія, ономастика, мистецтвознавство, фольклористика, культурологія, педагогіка, політична економіка, право. Монографії написано п’ятьма мовами: українською, англійською, польською, сербською та російською.

Комітет премії розпочав формування номінаційних комітетів, які мають підтвердити відповідність поданих на конкурс монографій визначеним науковим дисциплінам. Вибрані роботи буде передано до Міжнародної експертної ради, яка відбере три найкращі монографії у кожній з номінацій і передасть на розгляд до Міжнародного журі. Імена лауреатів Міжнародної премії ім. Івана Франка буде оголошено 23 червня у Відні (Австрія). Нагородження відбуватиметься на батьківщині Каменяра – у Дрогобичі – 27 серпня, у день народження Івана Франка.

Нагадаємо, Міжнародна премія імені Івана Франка присуджується у двох номінаціях: «За вагомі здобутки (досягнення) у галузі україністики» та «За вагомі здобутки (досягнення) у галузі соціально-гуманітарних наук». Премія є щорічною і вручається 27 серпня – у день народження Івана Франка. Лауреати премії нагороджуються грошовою винагородою та золотим знаком.

Лауреати премії попередніх років:
У 2016 році першим лауреатом Міжнародної премії імені Івана Франка став Верховний Архієпископ-емерит Української Греко-Католицької церкви, кардинал Католицької церкви – Любомир Гузар.
У 2017 році у номінації “За вагомі здобутки (досягнення) у галузі україністики” лауреатом став професор Віденського університету, президент Міжнародної асоціації україністів – Міхаель Мозер, а в номінації “За вагомі здобутки (досягнення) у галузі соціально-гуманітарних наук” нагороду здобув академік, почесний професор Львівського національного університету імені Івана Франка – Олег Шаблій.
У 2018 році у номінації “За вагомі здобутки (досягнення) у галузі україністики” лауреатом стала професор Українського католицького університету (Львів) та Українського вільного університету (Мюнхен) Ярослава Мельник, а в номінації “За вагомі здобутки (досягнення) у галузі соціально-гуманітарних наук” переміг доцент кафедри Східноєвропейської історії Гельсінського університету Йоганнес Ремі.

В Україні вперше показали 100-літні документи, пов’язані з родиною Франка

Сьогодні, 5 березня у Квартирі-музеї родини Івана Франка у Києві відкрилася унікальна експозиція «Завзятий Франковий сокіл», приурочена до 130-річчя від дня народження сина І. Франка – Тараса.

130 років тому, а саме 9 березня, в родині Івана Франка народився другий син, якого батьки назвали на честь Шевченка – Тарасом, бо з’явився він на світ у день 75-ї річниці від дня народження Кобзаря.

В експозиції можна побачити унікальні експонати, збережені у квартирі, куди в  50-ті  роки родину Тараса Франка насильно переселили зі Львова і де зараз розташована Квартира-музей родини Івана Франка.

Серед них – оригінали документів, зокрема свідоцтво про хрещення Тараса Франка (1893 р.), оригінали свідоцтв про навчання (1900-1909 рр.), залікові книжки Львівського (1909 р.) та Віденського (1910 р.) університетів, оригінали машинописів. Також  представлено особисті речі Тараса Франка, книги, листи,  світлини, періодичні видання того часу та художні роботи. Багато експонатів на широкий загал виставляються вперше.

Серед іншого – документальні підтвердження, які демонструють боротьбу Франкового сина за збереження української мови у радянському Києві.

Історичні раритети доповнені виставковими вітринами, які  розповідають про таланти усіх дітей Івана Франка. Також представлено колекцію листів, які сини Франка адресували своїй матері – Ользі Хоружинській.

Виставку, яку створено з фондових експонатів Міжнародного фонду Івана Франка, відкрив син Тараса Франка – Роланд Франко.

На відкритті оновленої експозиції були присутні керівники Франкових музеїв із Києва, Львова, Дрогобича та Нагуєвичів, а також франкознавці, науковці та шанувальники Франка.


«Колесо історії»: в КНУ відкрили виставку картин сина Франка

Сьогодні, 4 березня 2019 року, в Київському національному університеті ім. Т. Шевченка відкрилася виставка картин «Колесо історії Тараса Франка», яка приурочена до 130-річчя від дня народження сина Івана Франка – Тараса.

Виставка налічує понад 20 картин різних жанрів, написаних Тарасом Франком у період з 1932-го по 1950-й рік. Вона дає можливість зазирнути у міжвоєнний період України й очами сина Івана Франка – Тараса – побачити частину України у різних ракурсах: від гумористичних сюжетів, міського пейзажу, портретів і аж до соціально-політичних рефлексій автора!
Виставку підготовлено Міжнародним фондом Івана Франка за ініціативи ректора Київського національного університету ім. Шевченка Леоніда Губерського.

Нагадаємо, що 5 березня у Квартирі-музеї родини Івана Франка у Києві (вул. Володимирська, 48а, кв.15) буде відкрито нову музейну експозицію, присвячену Тарасу Франку. Початок о 12:00.

Прийом робіт на здобуття Міжнародної премії ім.Івана Франка – завершено

Комітет премії завершив прийом наукових робіт і супровідних документів на здобуття Міжнародної премії ім.Івана Франка у 2019 році за визначні здобутки у галузі україністики та соціально-гуманітарних наук.

Логотип Міжнародної премії імені Івана Франка

Наразі триває перевірка документів і формування номінаційних комітетів, до яких увійдуть по троє вчених з різних університетів світу відповідно до наукових дисциплін.

15 березня Комітет премії оголосить імена претендентів на здобуття Міжнародної премії імені Івана Франка у 2019 році.

Нагадаємо, Міжнародну премію імені Івана Франка присуджують щорічно. Лауреати Премії отримують грошову винагороду (у 2016 і 2017 роках преміальний фонд становив 500 тисяч гривень, у 2018 році – 400 тисяч гривень) та золотий знак лауреата. Урочиста церемонія нагородження лауреатів відбувається щороку 27 серпня – у День народження Івана Франка.

Лауреатами Премії були: у 2016 році – Верховний Архієпископ-емерит Української Греко-Католицької церкви, кардинал Католицької церкви – Любомир Гузар. У 2017 році у номінації “За вагомі здобутки (досягнення) у галузі україністики” лауреатом став професор Віденського університету, президент Міжнародної асоціації україністів – Міхаель Мозер, а в номінації “За вагомі здобутки (досягнення) у галузі соціально-гуманітарних наук” нагороду здобув академік, почесний професор Львівського національного університету імені Івана Франка – Олег Шаблій. У 2018 році у номінації “За вагомі здобутки (досягнення) у галузі україністики” лауреатом стала професор Українського католицького університету (Львів) та Українського вільного університету (Мюнхен) Ярослава Мельник, а у номінації “За вагомі досягнення у галузі соціально-гуманітарних наук” переміг Йоганнес Ремі – помічник професора Колумбійського університету (США).

Міжнародний фонд Івана Франка набирає обертів

Іван Франко все частіше стає для нас постаттю, завдяки якій ми можемо вдало репрезентувати свою багатоетнічну культуру не лише в українському, а й у європейському середовищі.

Івана Франка щоденно треба популяризувати і пізнавати. Всі ми чули про Франка, знаємо, що він був талановитим письменником, поетом, публіцистом, громадським діячем і перекладачем, який володів 14-ма мовами. На цьому, мабуть, все. Але більшість навіть не уявляють сутність його творчого феномена, таємницю його величі. Сьогодення потребує новацій, молодь треба постійно зацікавлювати й заохочувати, над чим ми у Фонді активно працюємо. Пізнавати Франка для нас, українців, означає пізнавати себе, своє минуле і своє майбутнє. Адже Франко — за його власною поетичною формулою — „пролог, не епілог“.

Фонд має чимало планів на цей рік. Повірте, вони воістину грандіозні. І завдяки спільним зусиллям ми зможемо їх реалізувати, бо всі наші проекти є важливими для України.

Наразі Фонд Івана Франка веде п`ять напрямів. Найважливішим проектом, який забирає найбільше часу, сил і підготовки, є, звісно, Міжнародна премія ім. Івана Франка — це безперервний процес, який триває цілий рік. Окрім престижності та фінансової нагороди, Міжнародна премія ім. Івана Франка має важливе значення  для світової гуманітаристики, вона відкриває нові імена в сучасній гуманітарній науці. У серпні ми вчетверте дістанемо можливість спостерігати за урочистим дійством — церемонією нагородження лауреатів Міжнародної премії ім. Івана Франка 2019. Премія Франка — це не лише нагорода чи відзнака, це важливий інструмент, завдяки якому ми пропагуємо Україну в світі. Науковці пізнають нашу країну з іншого боку, відмінного від того, про який говорить «жовта» преса.  Водночас Премія очищує українську гуманітарну науку від «совковості» та вмонтовує її у світовий контекст.

Інший напрям, який було відкрито у 2016-му, – Квартира-музей родини Івана Франка у Києві. Це приватний музей, в якому здебільшого експонуються речі родини Тараса Франка. Екскурсії ми проводимо безкоштовно. Наразі ми готуКвартира-музей родини Івана Франка у Києві. Це приватний музей, в якому здебільшого експонуються речі родини Тараса Франка. Екскурсії  ми проводимо безкоштовно. Наразі ми готуємо експозицію до дня народження Тараса Франка, яку буде урочисто відкрито 5 березня.

Організація виставок художніх картин Тараса Франка, батька голови правління Фонду пана Роланда. Наша експозиція налічує 200 картин. Постійна експозиція перебуває в музеї, а частину вже було презентовано у Львівському національному університеті ім. І. Франка, у Трускавецькому музеї та в українському парламенті. Наразі Фонд готує відкриття виставки в Київському національному університеті Т. Шевченка, урочисте відкриття відбудеться 4 березня 2019 р.

Крім того, Фонд консультує творчу групу, яка знімає художній фільм «Захар Беркут». Як відомо, прем’єра фільму запланована на 10 жовтня цього року. Також працівники Фонду консультують знімальну групу фільму “Петро Франко”.

Фонд долучає до вивчення творчої спадщини Франка і школярів. Так, у 2017 році було започатковано всеукраїнський учнівський літературно-мистецький конкурс «Стежками Каменяра», за підтримки Міністерства освіти, ГО «Львівське товариство» у м. Києві та Львівського національного університету ім. Івана Франка. У 2018 ми отримали 1811 учнівських робіт, а у 2019 –  1756 робіт у чотирьох номінаціях – «Проза», «Поезія», «Драматургія» та «Найкраща ілюстрація до творів Івана Франка» – у двох вікових категоріях: 6-11 років та 12-16 років відповідно.

Ми рухаємося тільки вперед, розвиваємося, працюємо, креативимо, вдосконалюємося. Всі наші проекти стають важливими не лише для Франка, а й для України та наступних поколінь.

Ігор Курус: Ми хочемо, щоб через постать Івана Франка світ пізнав пізнав Україну

Це лише коротка розмова з неординарною особистістю, тому її продовження неодмінно буде ще. Адже Ігорю Курусу – українському журналістові, відомому громадському діячеві, є про що розповісти. Його життя – це цікаві ідеї, значимі проекти, частину яких він великими власними зусиллями та зусиллями багатьох людей, патріотів своєї країни, що йому довіряють і підтримують, вже втілив у життя. Але про все, як кажуть, за порядком.

— Ці лютневі дні вже ось п’ятий рік поспіль повертають нас до подій трагічних – загибелі понад сотні патріотів… Ви були  координатором Громадської ради Майдану, бачили все, що відбувалося на власні очі. Які думки щодо минулих подій тепер? Чи змінив нас Євромайдан? Чи щось дав? Чому нині, навіть серед тих українців, які були в епіцентрі подій, так багато розчарованих і зневірених?

— Важко сказати що я бачив все, бо охопити всі ті події, які відбувалися на Майдані – неможливо. Знаю напевне, те, що ми пережили тоді – це була гордість за народ, який міг вибудувати  громаду, де всі один одного поважали і виконували всі завдання дуже завзято. А також – великий смуток за Небесною сотнею.

Шкода, що політики використали нас для захоплення влади, але ідеї змінити радянську систему управління, які виникли на Майдані, мають бути реалізовані, незважаючи ні на що. І саме реалізація цих ідей на практиці і є нашим шляхом в Європу.

Щодо розчарувань, то ніколи не варто зачаровуватися, як в нас це часто буває. Ті хто знає, як працює державна машина, розуміє, що змінити систему влади на Майдані за кілька місяців – нереально. Це важка повсякденна праця, але за умови, коли цю працю виконують люди, які щиро хочуть таких змін. На жаль, реальні зміни в України замінили гаслами і псевдореформами, які в кінцевому результаті й призвели до розчарування.

— А яке Ваше власне бачення змін на краще? Хто винен в тому, що ми рухаємося в напрямку реформ такими повільними кроками: влада чи народ?

 Я прихильник ідей французького філософа П’єра Розалвалона, який говорить, що в умовах повної недовіри в суспільстві, найкращими ліками є пряма демократія. Думаю, що у нас в Україні якраз так і є – ніхто нікому не довіряє. І це є найгірше. Щодо вини, я думаю що обидві сторони винні. Влада – бо навмисно дурить народ, а суспільство – бо дає себе дурити.

— Сфера культури – це Ваш фах. Колись Галина Яблонська, Народна артистка  України, сказала, що якби від початку своєї незалежності (понад двадцять років тому) держава вкладала кошти в культуру, то б і війни нині не було. Що з цього приводу думає Ви?

 Частково погоджуюся. Жодна влада, за роки Незалежності не змогла сформувати україноцентричну ідею, яка б була прийнятною на Донбасі, в Криму, на Галичині і в Києві. Усі ці роки, та й зараз, ми живемо в умовах квазіунітарної держави, коли в Галичині є свої герої і своя історія, а на Слобожанщині і Донбасі – своя. Влада з дня проголошення Незалежності мала б зшивати Україну, і в першу чергу, ідеологічно і культурно. Натомість нас постійно роз’єднували, як не на мовному, то на релігійному ґрунті.

Щодо грошей, то їх можна вкладати куди завгодно, а потім успішно розкрадати. Подивіться на українські дороги – грошей вкладають багато, а доріг немає. Подивіться на реформи – грошей виділяють як ніколи, але вони не працюють. Тому гроші, звичайно, потрібні, але насамперед потрібні ефективні виконавці, які б раціонально їх використовували, а не розкрадали.

— Питання мови мають бути ключовими на шляху державної розбудови? Чому в нас  всюди так багато російської, і якогось прогресу, особливого в цьому питанні, не відбувається?

— Досі на державному рівні ніхто українською мовою не займався. Були спроби в телебаченні, радіо і кінематографі, але в інших сферах, наприклад в освіті, армії, сфері послуг, навіть в державному секторі українська мова використовувалася формально і лише тоді, коли треба показати що вона там існує. Для прикладу, в столиці важко знайти школу, де б викладачі розмовляли виключно українською мовою не лише на уроках, але й під час перерви. Важко знайти магазин, де б касир обслуговував державною мовою. Усі ці роки потуги влади щодо української мови були ширмою і зводилися до внесення змін у законодавство, які на практиці не діяли.

— Ви директор Міжнародного фонду Івана Франка. Фонд опікується якось мовними питаннями? Які взагалі на сьогодні організація ставить завдання перед собою. Що є у її діяльності ключовим?

— Опосередковано так. Фонд пропагує ідеї Івана Франка, а він в свою чергу був натхненним борцем за права української мови. Для прикладу, на церемонії нагородження лауреатів Міжнародної премії імені Івана Франка іноземні вчені намагаються виступати українською мовою. І це приємно.

Основним завданням Фонду є популяризація творчої і наукової спадщини Івана Франка. Ми хочемо, щоб  через постать Івана Франка світ пізнав Україну. Ми залучаємо іноземних вчених, які б відкрили справжню Україну: критичну, толерантну, інтелектуальну, дружелюбну. А не країну війни, революцій, корупції, як її намагаються презентувати наші вороги. Міжнародна премія Івана Франка – це ефективний інструмент в реалізації цих завдань. Тому Фонд просуває Премію, щоб Премія просувала Україну в світі.

Щодо ключових завдань, то Міжнародний фонд Івана Франка дотримується двох основних критеріїв: прозорість і об’єктивність. Дирекція робить усе для того, щоб усі проекти Фонду були відкритими, процедури доступними, а рішення – об’єктивними. Тому в нашій діяльності найважливішим завданням є досягнення довіри.

— А давайте детальніше зупинимося на конкурсах ініційованих Фондом. Яка їх основна мета?

— Фонд Франка на сьогодні реалізовує наступні проекти – Міжнародна премія імені Івана Франка, яка спрямована на наукове середовище і популяризує Україну на міжнародному рівні. Ми рухаємося до створення української «премії Нобеля» в гуманітаристиці, яка  б стала бажаною нагородою для всіх науковців світу. Всеукраїнський учнівський конкурс «Стежками Каменяра» стимулює розвиток критичного мислення у школярів, заглиблює дітей в творчість Івана Франка і мотивує до вивчення української мови, бо конкурс є виключно україномовним. Крім того ми відкрили  Квартиру-музей родини Івана Франка у Києві, де також можна дізнатися багато цікавого про життя нащадків Великого Каменяра, який мотивує громадян до розуміння і пізнання своєї країни.

— Ви командний гравець? Як формуєте своє оточення?

— Звичайно, командний гравець. Без команди і однодумців стільки масштабних проектів вести нереально. Фонд не є бюджетною установою. Ми не маємо державного фінансування, тому команда формується на  волонтерських засадах. Тут я хочу висловити вдячність усім людям, які присвячують свій час, щоб розвивати і реалізовувати проекти Фонду. Як Ви розумієте, за таких обставин  команду формують виключно віддані ідеям Франка та українству люди. З такою командою приємно і працювати і здобувати нові перемоги.

— Які плани, наприклад, на найближчі 10 років?

— Я намагаюся бути активним і тому роблю усе від мене можливе, щоб ідеї Франка і ідеї прямої демократії в Україні перемогли. «І прийде час, і ти огнистим видом засяєш у народі вольних колі…» – це можливо найважливіший мій план, крім звичайно суто особистих.

— Ви оптиміст чи песиміст? Що зазвичай говорите людям, які з певних причин втратили віру в завтрашній день?

— Без сумніву – оптиміст. Хоча інколи «накриває». Що кажу друзям-песимістам? По різному буває. Але за звичай щось таке: Добре, що не гірше. Усе що є – усе на краще.

— У Вас багато цікавих проектів. Один з них – «Позитивіська концепція влади»,  яка покликана змінити мотивації посадовців і змінити діючу систему влади. Що є в основі цієї концепції і скільки ще чекати, коли в нашій країні стануть іншими посадовці й іншою влада?

— Основна ідея «Позитивіської концепції влади»,  полягає у наступних тезах: держава, якою управляють низькооплачувані чиновники завжди буде бідною; статки чиновників мають рости в залежності від збагачення держави, а не за рахунок держави, як це відбувається зараз. Іншими словами, чиновники повинні отримувати високу зарплатню за рахунок ефективної праці на державу, а не за рахунок хабарів, відкатів чи перерозподілу державного майна. І я думаю, що ці постулати мають бути наріжними у зміні системи влади. А ще професіоналізм і патріотизм. Це те, про що ми говорили раніше.

Не можна давати багато грошей самодуру, брехуну і україноненависнику, бо він їх вкраде. Але вони потрібні висококваліфікованому, патріотичному і мотивованому фахівцеві, який вміє не тільки гарно говорити, але й правильно планувати, моделювати і реалізовувати проекти розбудови України. Ось тоді ми і змінимо систему влади, коли обиратимемо не тих, хто красивий і гарно обіцяє – патентованих патріотів, – як колись писав Іван Франко. А тих, хто своєю роботою показав ефективність, прозорість і чесність. І не за півроку до виборів, а протягом усього життя!

А щоб влада не розбещувала, в Україні мусить бути створений ефективний інструмент контролю з боку суспільства – просте право громадян відкликати чиновників з посади у випадку, коли той втратив довіру, без корумпованих прокурорів, суддів і т.д. Ось тоді, на мою думку, в нашій країні стануть іншими і посадовці і влада.

— Дякую за розмову і справді невичерпний оптимізм.

Інтерв’ю для сайту “ЕЛІТА”, розмову вела Тетяна Череп-Пероганич.

Стартував прийом робіт на здобуття Міжнародної премії ім. І.Франка у 2019 році

З 15 січня Міжнародний фонд Івана Франка розпочав приймати наукові роботи на здобуття Міжнародної премії ім. Івана Франка у 2019 році.

Премія, як і в попередні роки, вручатиметься у двох номінаціях: за вагомі здобутки (досягнення) у галузі україністики та за вагомі здобутки (досягнення) у галузі соціально-гуманітарних наук.

Комітет Премії приймає наукові праці з 15 січня до 1 березня 2019 року.  Подання на здобуття Премії прийматимуть від академічних установ, вищих навчальних закладів України та країн світу, з якими Україна має дипломатичні відносини, а також від лауреатів премії попередніх років. На здобуття Премії приймаються лише наукові праці, які були опубліковані у 2016-2018 роках і які мають ISBN.

З умовами участі у конкурсі на здобуття Премії можна ознайомитися тут. Друковані екземпляри наукових праць слід надсилати на поштову адресу: 01030, м. Київ, вул. Володимирська, 48а, оф. 15; супровідні документи – на електронну адресу: frankoprize@ukr.net

Міжнародну премію імені Івана Франка присуджують щорічно. Лауреати Премії отримують грошову винагороду (у 2016 і 2017 роках преміальний фонд становив 500 тисяч гривень, у 2018 році – 400 тисяч гривень) та золотий знак лауреата.

Урочиста церемонія нагородження лауреатів відбувається щороку 27 серпня – у День народження Івана Франка.

Нагадаємо, що Міжнародну премію імені Івана Франка започаткував Міжнародний фонд Івана Франка в 2015 році. Щорічна  Премія є почесним визнанням наукових відкриттів, вагомих здобутків і значних заслуг науковців світу в галузі україністики та соціально-гуманітарних наук. Ініціатором створення фонду став онук Івана Франка – Роланд Франко.

Лауреатами Премії були: у 2016 році – Верховний Архієпископ-емерит Української Греко-Католицької церкви, кардинал Католицької церкви – Любомир Гузар. У 2017 році у номінації “За вагомі здобутки (досягнення) у галузі україністики” лауреатом став професор Віденського університету, президент Міжнародної асоціації україністів – Міхаель Мозер, а в номінації “За вагомі здобутки (досягнення) у галузі соціально-гуманітарних наук” нагороду здобув академік, почесний професор Львівського національного університету імені Івана Франка – Олег Шаблій. У 2018 році у номінації  “За вагомі здобутки (досягнення) у галузі україністики” лауреатом стала професор Українського католицького університету (Львів) та Українського вільного університету (Мюнхен) Ярослава Мельник, а у номінації “За вагомі досягнення у галузі соціально-гуманітарних наук” переміг  Йоганнес Ремі – помічник професора Колумбійського університету (США).

Міжнародна премія імені Івана Франка 2019

Міжнародний фонд Івана Франка розпочне прийом наукових робіт на здобуття Міжнародної премії імені Івана Франка у січні 2019.

Наукові роботи (монографії) та усі супровідні документи прийматимуться з 15 січня до 1 березня.

З переліком документів та з положенням про Міжнародну премію ім. Івана Франка можна ознайомитися тут.

Оригінали робіт, які претендують на здобуття Премії, слід надсилати на поштову адресу: 01034, м. Київ, вул. Володимирська, 48а, оф. 15 або на електронну адресу: frankofund@ukr.net.

Наші партнери