Публікації

В Україні стартував учнівський конкурс “Стежками Каменяра”

З 15 листопада 2019 року розпочався прийом конкурсних робіт на третій Всеукраїнський учнівський літературно-мистецький конкурс «Стежками Каменяра».

Роботи прийматимуть до 15 грудня 2019 року. Брати участь у конкурсі можуть учні шкіл віком від 6 до 16 років (включно). Переможців визначатимуться у 4 номінаціях: «Проза», «Поезія», «Драматургія» та «Краща ілюстрація до творів Івана Франка» у двох вікових категоріях: 6-11 років і 12-16 років. Обов’язковою вимогою для участі у конкурсі є заповнення електронної форми за посиланням: https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSfDl8uP84xe3Ota6FpTdjejzHZbvaf8E5cGWb0U9m47iFTNJQ/viewform?usp=sf_link

Увага! З однієї електронної адреси можна заповнити лише одну заявку на конкурс. На поштову адресу Міжнародного Фонду І.Франка надсилаються лише ілюстрації.

Докладніше про вимоги до робіт у кожній з номінацій, перебіг конкурсу, нагородження переможців читайте в Положенні про конкурс.

Змагання проводитиметься вдруге за підтримки Міністерства освіти і науки України, спільно з Міжнародним фондом Івана Франка, ГО «Львівське товариство» у м. Києві та Львівським національним університетом імені Івана Франка. Нагадаємо, що торік у конкурсі взяли участь 1756 школярів з усіх областей України. Конкурс проводиться для того, щоб посилити мотивацію у вивченні учнями шкіл творчості Івана Франка через створення літературно-мистецьких творів у різних жанрах, у яких працював Іван Франко, та дослідити його літературну спадщину, наукову, культурологічну та громадську діяльність.

У Києві презентували збірку споминів Франкового сина

В меморіальній Квартирі-музеї родини Івана Франка у Києві в середу, 13 листопада, відбулася презентація книги «Як Франко з синами спорив» – збірки спогадів Тараса Франка.

За словами організаторів, це збірка спогадів одного із синів про Тата, які ніколи не оголошувалися у колі друзів чи на широкий загал. Сама збірка є невеликою, містить 12 коротких оповідок, але вона точно заслуговує на увагу читача, бо тут Іван Франко  зовсім інший, ніж ми звикли його сприймати: домашній, дуже простий і справжній, який вміло використовує свою мудрість і батьківський авторитет, щоб виховати у синів цікавість до знань, утвердити моральні цінності та сформувати «цілого чоловіка». Описаний у спогадах образ відрізняється від образу суворого реаліста та революціонера-демократа, який у свій час нам насаджувала радянська пропаганда.

«Це сімейне Франкове залаштуння, – розповідає упорядниця збірки Ольга Нижник. – Нашою метою було не лише видати текст, який прийшов з минулого і дозволив нам заглянути за завісу домашніх одкровень родини Франків, але і  розвінчати радянський міф про те, що найгіршими творами Каменяра були його рідні діти. Водночас ми спеціально видали ці спомини окремою книжечкою, бо її точно прочитає кожен, хто триматиме в руках. Бо це не черговий фоліант, який пилитиметься на  полицях».

Чому ці фрагменти досі не публікувалися, залишається загадкою: або тодішня цензура не дозволила видавати такий фривольний текст про Великого Каменяра, або автор сам не захотів зробити його доступним.

«У мене були сумніви, чи варто було публікувати цей матеріал. Чи когось не образить те, що відбувалося у будинку по вулиці Понінського, 4  у Львові, коли Іван Франко повчав своїх уже дорослих синів? Чи не завдасть цей текст шкоди самому Франкові?.. І чи варто видавати ці спомини окремою брошуркою?.. Проте велич та авторитет Івана Франка є непохитним, і тому ми вирішили оприлюднити ці дуже цікаві й оригінальні одкровення одного із синів Івана Франка», – наголосила О. Нижник.

«Тато був надзвичайно толерантним і простим у розмові, він вражав своєю ерудицією, порядністю, правдивістю, інтелігентністю та почуттям гумору. Ніколи не нав’язував своїх поглядів та переконань, а тільки власним прикладом та працею впливав на наше виховання. Усе своє життя він боровся за українську мову. На жаль, батько так ніколи і не написав спогадів про себе, хоча міг і, можливо, хотів це зробити. Важка недуга обірвала його життя 13 листопада 1971 року», – розповів про Тараса Франка його син  Роланд.

Післямову до збірки написав доктор філологічних наук, професор Львівського національного університету ім. Івана Франка Ярослав Гарасим. Рецензентами стали: професор Львівського національного університету ім. І. Франка С. Пилипчук та професор Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Р. Голод.

У презентації взяли участь син Тараса Франка – Роланд,  упорядниця та авторка передмови Ольга Нижник, авторка малюнків Юстина Якимяк,  директор Фонду І. Франка – Ігор Курус, музейники та поціновувачі творчості українського генія.

З 15 листопада стартує Всеукраїнський учнівський конкурс «Стежками Каменяра»

За підтримки Міністерства освіти і науки України, Львівського національного університету імені Івана Франка та ГО «Львівське товариство» у м. Києві Міжнародний Фонд Івана Франка втретє проводить Всеукраїнський учнівський літературно-мистецький конкурс «Стежками Каменяра».

Прийом конкурсних робіт розпочнеться з 15 листопада і триватиме до 15 грудня 2019 року.

Переможців Конкурсу і дипломанти визначатимуть у чотирьох номінаціях: «Проза», «Поезія», «Драматургія» та «Краща ілюстрація до творів Івана Франка». Кожна номінація має дві вікові категорії: учні віком 6-11 років і 12-16 років відповідно.

Обов’язковою вимогою для  участі у конкурсі є заповнення електронної форми

З однієї електронної адреси можна заповнити лише одну електронну форму і лише один раз.

Крім того, організатори конкурсу звертають увагу на вимоги до робіт у номінаціях  «Проза», «Поезія», «Драматургія»: обсяг роботи  має бути не більше 5 сторінок друкованого тексту на папері формату  А4, шрифт – Times New Roman, розмір шрифту  – 14, міжрядковий інтервал  – 1,5.

Конкурсна робота, яка подається на конкурс у номінацію «Краща ілюстрація до творів Івана Франка» виконується у вигляді зображення, яке супроводжує і доповнює тексти до творів Івана Франка (малюнки, гравюри, графіка), на 1 сторінці формату не більшого за «А2» і, крім заповненої електронної форми, оригінал малюнку надсилається на поштову адресу Міжнародного фонду Івана Франка (01030, м. Київ, вул. Володимирська, 48 а, оф.15), з позначкою «На конкурс «Стежками Каменяра».

Нагородження переможців відбудеться наприкінці травня 2020 року у м. Києві.

З Положенням про конкурс можна ознайомитися тут.

Нагадаємо, що у минулому році у конкурсі взяли участь 1756 учнів з усіх областей України. Повний список переможців розміщено на сайті Міжнародного фонду Івана Франка.

Конкурс має на меті посилити творчу мотивацію вивчення у закладах загальної середньої освіти творчості Івана Франка через створення літературно-мистецьких творів у різних жанрах, у яких працював Іван Франко, та дослідити його літературну спадщину, наукову, культурологічну та громадську діяльність.

Міжнародний фонд Івана Франка став переможцем Рейтингу благодійників 2019 року

1 листопада Український форум благодійників оголосив імена переможців Національного рейтингу  благодійних організацій 2019 року.

Міжнародний фонд Івана Франка публічно підтвердив прозорість і підзвітність діяльності на всеукраїнському рівні та став лідером номінації “Розвиток науки та освіти” в сегменті благодійників з бюджетом до 1 млн грн на рік.

Міжнародний фонд Івана Франка було засновано в 2015 році його онуком Роландом Франком. Діяльність Фонду спрямована на сприяння розвитку науки, освіти та культури, на підтримку розвитку україністики та суспільно-гуманітарних наук, просування та популяризацію наукового та творчого доробку Івана Франка.

За 2018-2019 рр. Фонд разом з Міністерством освіти та науки України, Львівським Товариством у м. Києві та Львівським національним університетом ім. І. Франка провів Всеукраїнський учнівський літературно-мистецький конкурс «Стежками Каменяра», у якому взяли участь 1756 школярів з усіх областей України.

Разом із Дрогобицькою та Бориславською міськими радами Фонд провів у Києві дводенний фестиваль «Країна ФРАНКІАНА», на якому виступали колективи з Дрогобиччини, а відвідали захід понад 5 тисяч гостей.

До 130-ї річниці від дня народження сина І. Франка – Тараса – у Квартирі-музеї родини Івана Франка у Києві відкрилася унікальна експозиція «Завзятий Франковий сокіл». До цієї події було відкрито виставку картин «Колесо історії Тараса Франка» у КНУ ім. Шевченка та Музеї видатних діячів української культури. Фонд виступив співорганізатором виставки картин Тараса Франка в музеї І. Франка у Львові та Нагуєвичах.

За цей рік Фонд Франка зумів розширити географію науковців, які взяли участь у Міжнародній премії імені Івана Франка, як претендентів на Премію, так і експертів. Збільшено кількість ЗВО, які подали наукові праці на здобуття Премії. Обрано та урочисто нагороджено лауреатку 2019 року – італійську вчену Марію Грацію Бартоліні.

Крім того, за звітний період проведено: Церемонію нагородження Лауреатки премії 2019 року;  3 прес-конференції;  8 Лауреатських лекцій;  5 публічних заходів, присвячених пам’яті Івана Франка. Також організовано консультації  продакшн-компанії Ganzafilm, яка знімає фільм «Інший Франко».

Голова правління Фонду Роланд Франко подякував Українському форуму благодійників за високу оцінку діяльності очолюваної ним організації. Особливу подяку Роланд Франко адресував партнерам, колегам та меценатам, які підтримують Фонд. Він зазначив, що “ми всі повинні працювати для України, знаючи, що тільки своєю працею кожен може внести той вклад, який буде сприяти розбудові держави, відродженню її культури, розвитку науки та освіти”.

Національний рейтинг благодійників – це незалежний рейтинг благодійних організацій, які оприлюднюють свої річні податкові звіти і тим самим підтверджують прозорість і підзвітність діяльності на всеукраїнському рівні.

Єдина міжнародна наукова премія України зазнає змін

22 жовтня 2019 року у Львові було презентовано новації Міжнародної премії імені Івана Франка у 2020 році.

П’ятий конкурс на щорічну Премію видатного українського вченого зазнає відчутних змін і з 2020 року вручатиметься лише в одній номінації. Про це повідомили під час прес-конференції представники Міжнародного фонду Івана Франка.

«Це крок до підвищення престижу премії Івана Франка і збільшення конкуренції наукових робіт. І хоча всі нинішні лауреатські роботи мають надзвичайно високий науковий рівень, наступні зміни покликані ще вище підняти якість поданих робіт на Премію», – зазначив доктор Ярослав Гарасим – член Правління Фонду, професор Львівського національного університету імені Івана Франка.

Єдина номінація матиме назву «За вагомі здобутки (досягнення) у галузі соціально-гуманітарних наук».

Учасники  заходу також звернули увагу на вимоги до поданих на конкурс наукових робіт.

«Ми оновили вимоги до наукових робіт, що претендуватимуть на здобуття Премії. Зокрема, обов’язково має бути міжнародне значення роботи і приналежність її до соціально-гуманітарних дисциплін. Праці-претенденти мають ґрунтуватися на засадах наукового осмислення історичних або сучасних процесів у культурі, політиці та суспільному житті України», – прокоментувала ще одне нововведення докторка Тамара Смовженко – членкиня Правління Фонду, професорка Університету банківської справи.

Директор Міжнародного фонду І. Франка Ігор Курус ознайомив присутніх з інновацією у процесі подання наукових робіт.

«Комітет прийматиме роботи з 15 січня до 1 березня 2020 року. Суб’єкти подання мають заповнити відповідну електронну форму, яка міститься на сайті Фонду. А також надіслати на поштову адресу Комітету три примірники друкованої праці зі своїм підписом», – наголосив Ігор Курус.

За його словами, решта супровідних документів залишаються незмінними, що передбачено Положенням про Премію. Також сталими будуть усі відбіркові процедури: від номінаційних комітетів, експертних рад і до визначення лауреата міжнародним журі.

Організатори конкурсу розпочнуть формувати преміальний фонд ще цього року і вже звернулися до усіх прихильників Івана Франка долучитися до цієї кампанії. А також висловили подяку від Роланда Франка усім меценатам, зокрема – Мирославу Хом’яку, Михайлу Цимбалюку, Оксані Юринець, родині Івана Франка з Торонто, о. митр. прот Богдану Матвійчуку та власникам СПА-готелю «RESPECT».

У підсумку, учасники заходу закликали небайдужих українців до підтримки Міжнародної премії імені Івана Франка у ювілейному для Фонду і Премії році.

Нагадаємо, V урочиста церемонія нагородження лауреата Премії відбудеться уже традиційно 27 серпня 2020 року в місті Дрогобичі.

Довідково: Міжнародну премію ім. Івана Франка  заснував у 2015 році його онук – Роланд Франко.

У 2016 році премію отримав Любомир Гузар, Верховний Архієпископ-емерит Української Греко-Католицької церкви, кардинал Католицької церкви. У 2017 році лауреатом став професор Віденського університету, президент Міжнародної асоціації україністів – Міхаель Мозер, та  академік, почесний професор Львівського національного університету імені Івана Франка – Олег Шаблій. У 2018 році перемогу здобула  професор Українського католицького університету (Львів) та Українського вільного університету (Мюнхен) Ярослава Мельник, та  доцент кафедри Східноєвропейської історії Гельсінського університету Йоганнес Ремі. У 2019 році нагороду отримала доктор філології Міланського університету Марія Грація Бартоліні (Італія).

У Міжнародному фонді Івана Франка затвердили річний звіт

У понеділок, 23 вересня 2019 року, відбулося засідання Зборів учасників БО «Міжнародний фонд Івана Франка».

Під час засідання директор-розпорядник Ігор Курус презентував звіт Фонду за рік, що минув.

Протягом звітного періоду Міжнародний фонд Івана Франка зумів розширити географію науковців, які взяли участь у Міжнародній премії імені Івана Франка, як претендентів на Премію, так і експертів. Збільшено кількість ЗВО, які подали наукові праці на здобуття Премії. Обрано та урочисто нагороджено лауреатку 2019 року – італійську вчену Марію Грацію Бартоліні.

 

Разом з Міносвіти, Львівським Товариством у м. Києві та Львівським національним університетом ім. І. Франка проведено Всеукраїнський учнівський літературно-мистецький конкурс «Стежками Каменяра», у якому взяли участь 1756 школярів з усіх областей України.

Разом із Дрогобицькою та Бориславською міськими радами Фонд провів у Києві дводенний фестиваль «Країна ФРАНКІАНА», на якому виступали колективи з Дрогобиччини, а відвідали захід понад 5 тисяч гостей.

До 130-ї річниці від дня народження сина І. Франка – Тараса – у Квартирі-музеї родини Івана Франка у Києві відкрилася унікальна експозиція «Завзятий Франковий сокіл».

До цієї події було відкрито виставку картин «Колесо історії Тараса Франка» у КНУ ім. Шевченка та Музеї видатних діячів української культури. Фонд виступив співорганізатором виставки картин Тараса Франка в музеї І. Франка у Львові та Нагуєвичах.

Крім того, за звітний період проведено: Церемонію нагородження Лауреатки премії 2019 року;  3 прес-конференції;  8 Лауреатських лекцій;  5 публічних заходів, присвячених пам’яті Івана Франка. Також організовано консультації  продакшн-компанії Ganzafilm, яка знімає фільм «Інший Франко».

Директор-розпорядник Фонду І. Курус повідомив, що за звітний період дирекція продовжила активну роботу із залучення благодійників і партнерів Фонду. Зокрема, на рахунки Фонду надійшла благодійна допомога у розмірі 254 000 грн. Від Міжнародного фонду «Відродження» та проекту «Велика ідея» було отримано 266 903 грн у рамках грантового проекту «Frankoprize: лупайте цю скалу». Решта суми – 451 864 грн – кошти засновників Фонду.

 

Дирекція Фонду висловлює вдячність усім фондодавцям, які у звітний період зробили благодійні внески. Це, зокрема: Мирослав Хом’як (Львів), Михайло Цимбалюк (Львів), Віталій Романчукевич (Івана-Франківськ), родина Івана Франка (Торонто), Отець Богдан Матвійчук (Манчестер), Тамара Смовженко (Київ), Валентин Наливайченко (Київ), Маркіян Лубківський (Київ), родина Тараса Багрія (Торонто),  Роман Недзельський (Київ), Володимир Бугров (Київ), Оксана Юринець (Львів), Ігор Кобилецький (Борислав), Галина і Зеновій Зубрицькі (Стебник), Іван Піляк (Східниця), Ірина та Михайло Бенько (Київ), а також СПА-готель «RESPECT» зі Східниці.

Таким чином, бюджет Фонду у звітному періоді є бездефіцитним і в абсолютних числах становить 1 036  872,8 грн.

 

За результатами розгляду, учасниками Фонду було затверджено річний звіт Благодійної організації «Міжнародний фонд Івана Франка» за період з 1 вересня 2018 по 23 вересня 2019 року та основні фінансові показники.

Прес-служба Міжнародного фонду Івана Франка

Міжнародну премію ім. Івана Франка вручили на батьківщині Великого Каменяра

У вівторок, 27 серпня, у 163-тю річницю від дня народження Івана Франка, у Дрогобичі відбулася подія, яка зібрала науковців України, Італії, Австрії, Словаччини, відомих франкознавців, громадськість, родину Великого Каменяра та високоповажних гостей, — IV урочиста церемонія нагородження Лауреатів Міжнародної премії імені Івана Франка. Нею нагороджують науковців за дослідження, здобутки та відкриття у галузі україністики та соціально-гуманітарних наук.

Із 27 наукових робіт у двох номінаціях, які було подано на премію у 2019 році, монографію авторства доктора філології Міланського університету Марії Грації Бартоліні «Пізнай самого себе. Неоплатонічні джерела в творчості Г. С. Сковороди» було визнано найкращою у номінації “За вагомі здобутки (досягнення) у галузі україністики”. В іншій номінації премію присуджено не було, оскільки жодна із представлених монографій не набрала необхідну кількість балів.

 

Відтак член міжнародного журі – доктор філософських наук Євген Бистрицький представив лауреатську роботу на широкий загал, а доктор педагогічних наук Петер Штегер з Австрії і доктор історичних наук Сімоне Беллецца з Італії розповіли про критерії, згідно з якими оцінювались наукові праці, ознайомили із претендентами на премію у номінації «За вагомі здобутки (досягнення) у галузі соціально-гуманітарних наук» і підкреслили важливість премії в розвитку гуманітаристики і україністики зокрема.

У вітальному слові директор Міжнародного фонду Івана Франка Ігор Курус зазначив, що діяльність і місія Фонду знайшли підтримку серед українських і закордонних вчених, зокрема Канади та Європи. Так, за чотири роки існування на премію претендували 70 науковців і 6 авторських колективів з України, Австрії, Італії, Канади, Великобританії, Німеччини, Фінляндії, Іспанії, Грузії, Ізраїлю, Польщі та Сербії.

Ігор Курус також подякував благодійникам, що внесли свої кошти до преміального фонду Міжнародної премії імені Івана Франка, який цього року становив 200 тисяч гривень, і підтримали сталий розвиток важливої української справи у світі.

Церемонія завершилася виконанням державного Гімну України, після чого усі учасники взяли участь у покладанні квітів до пам’ятника Іванові Франку.

 

Захід був організований Міжнародним фондом Івана Франка спільно з Дрогобицькою міською радою за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».

Нагадаємо, Міжнародна премія ім. Івана Франка є почесним визнанням наукових відкриттів, вагомих здобутків та значних заслуг науковців в галузі суспільних наук та україністики. Премію заснував у 2015 році онук Каменяра  – Роланд Франко.

У 2016 році премію отримав Любомир Гузар, Верховний Архієпископ-емерит Української Греко-Католицької церкви, кардинал Католицької церкви.

У 2017 році лауреатом став професор Віденського університету, президент Міжнародної асоціації україністів – Міхаель Мозер  та  академік, почесний професор Львівського національного університету імені Івана Франка – Олег Шаблій.

У 2018 році перемогу здобула  професор Українського католицького університету (Львів) та Українського вільного університету (Мюнхен) Ярослава Мельник, та  доцент кафедри Східноєвропейської історії Гельсінського університету Йоганнес Ремі.

Тарас Кучма: Іван Франко — геніальна постать світового масштабу

27 серпня Україна відзначатиме 163-ю річницю від дня  народження Івана Франка. На його Батьківщині, у Дрогобичі, готуються до цього дня по-особливому і підготовка триває вже не один тиждень. Вшанування пам’яті Каменяра розпочнеться урочистим покладанням квітів до його пам’ятника у Нагуєвичах, а о 12:00 годині розпочнеться  IV урочиста церемонія нагородження лауреатів Міжнародної премії ім. Івана Франка. Про своє відношення до Івана Франка та про цю грандіозну культурну подію нам розповів міський голова міста Дрогобич ТАРАС КУЧМА.

Як Ви особисто розглядаєте постать Івана  Франка? Це виключно великий письменник, який вирізняється високою поезією чи прозою, чи це значно багатогранна та унікальна особистість?

Іван Франко у житті і по своїй суті є великим українцем. Це не просто письменник, не просто філософ, не просто професор, науковець, а це в першу чергу українець, який дуже сильно любив свій народ та турбувався за нього. А, люблячи, він бачив усі «ганджі», всі недоліки свого народу та намагався у цьому народі, у собі ці вади викорінювати не просто словом, а й своїми діями.

Івана Франка потрібно популяризувати чи про нього відомо ледь не все і всім?

Про Івана Франка майже ніхто не знає нічого, зовсім. Ми чули про твори, які за програмою вивчаємо в школі і все. А Іван Франко — це велич, це людина, яка творила епоху. І, не знаючи Івана Франка, ми не зможемо осягнути епоху, у якій він жив, історичні події, які відбувалися у цей період, коли жила людина-епоха.

Івана Франка потрібно кожного дня вчити, вивчати, пізнавати і відкривати по-новому.

Церемонія вручення премії Івана Франка є заходом науковим і заходом науковців. Чи потрібно її щороку проводити  так масштабно як ми собі можемо тільки дозволити?

Церемонія вручення Міжнародної премії імені Івана Франка — це перш за все подія, яка має на меті відзначити людей, які доклалися до того, щоб Україна стала іншою, стала кращою, щоб пізнати цю Україну — українську, якою насправді вона повинна була б бути по-Франківськи. Тому, я вважаю, що ми досить скромно ще відзначаємо Церемонію вручення премії. Сподіваюсь, що згодом наші державні мужі, керівництво держави зрозуміють, що ця подія — це не політична акція, не піар-акція, а перш за все — це вдосконалення душі українського народу і всі, зокрема Президент, братимуть у ній участь.

Ми знаємо, що преміальний фонд Премії формується зокрема з благодійних внесків організацій чи осіб, які виловлюють таке бажання. Якщо б виникла така потреба чи можливість частково профінансувати преміальний фонд з міського бюджету Дрогобича, міська рада підтримала б таке рішення?

Я вважаю, що неприпустимо, щоб таке колись трапилось. Чому? Тому, що Фонд Івана Франка — це народний фонд і якщо цей фонд потребуватиме фінансової підтримки адміністративної одиниці, то це буде свідчити про недооцінення чи знецінення Івана Франка серед українців.  Не дай Боже, щоб таке колись трапилось. Ми повинні розуміти, що це народна і наукова премія, тому бюджетні кошти тут будуть недоречні і демонструватимуть занепад української культури.

Відомо, що спершу Церемонію вручення Міжнародної премії імені Івана Франка хотіли проводити у Києві чи то у Львові, але все-таки обрали Дрогобич — місто-батьківщину Каменяра. Ви пишаєтесь цим? Чи слугує це своєрідною промоцією міста?

Ми дуже цим пишаємось, дуже цього хотіли і дякуємо Роланду Франку — внуку Івана Франка, голові Правління Міжнародного фонду імені Івана Франка та Ігорю Курусу за таке прийняте рішення і допомогу. Бо можуть бути різні рішення: з вигодою для набуття своєрідного іміджу і ідейні. Можливо, Фонду легше було б працювати у Києві чи то у Львові, однак саме у Дрогобичі, маленькому місті, народився, жив, вчився, працював і формувався як особистість Іван Франко. Тому саме звідси, з Дрогобича, своєрідного серця України, повинен був розпочатися шлях пізнання української душі та Івана Франка.

Вшановувати пам’ять Івана Франка ми маємо не тільки на Дрогобиччині чи в Україні, але й по всьому світу. Оскільки Франко – геніальна постать світового масштабу.

Амбасадор Франко – з відстані століття

Якби у ХІХ столітті була Українська держава, а в її уряді посада міністра з європейської та євроатлантичної інтеграції, достойнішого її обійняти за Франка – не було б – достоту. Якби український народ використовував свої потенціали сповна – він би взяв набуток Франковий за настільну брошуру, перетворив на інструментарій досягнення успіху. Лише так би авторитет, репутація, голос України стали б присутніми, її визнання на міжнародній арені у всіх царинах було б можливим.

ПООДИНОКІ КАМІНЦІ…ДЛЯ ПІЗНІШОГО ВЖИТКУ

У той час, коли нижчі прошарки суспільства упивались народництвом, а горді паничі зі шляхетних родин ставали перекинчиками, запопадливо схиляючись у реверансах перед «великой русской литературой», хтось настійливо і блискуче доводив вершинність, інтелектуальність і масштабність української культури. Ще у ХІХ столітті Іван Якович займався інтеграцією України в європейський простір.

Франко розширив діапазон українського виміру – чи то політичного, чи то культурного, чи то наукового, відкинув тавро замкненості на собі. Феноменальна ерудованість дозволила інтелектуалу привнести зі світової арени все, що було надбане людством, познайомити свій народ з екзотикою, класикою, із релігіями, віруваннями, традиціями народів Європи та Азії.

40 років лупалася скаля закритості перед індійською, арабською, грецькою, латинською, західноєвропейськими та слов’янськими культурами. Франко ввів найкращі світові набутки  у психологічний і ментальний код українців через пам’ять мови. Бо його вміння вбудовувати іншомовний текст в український твір було настільки глибоким, що те інше трансформувалося із легкістю у своє, вбиралося у національні шати. Здавалося, наче Франко жонглював мовами.

Його завданням було – збагатити душу нації, перевтілити стереотипного затурканого хохла в ерудованого українця європейського типу мислення. Стратегія Франкового збагачення мала небувалий діапазон – від ІІІ тисячоліття до н.е – до початку ХХ століття.

Ще зовсім юним Франко переклав українською дві драми Софокла, кілька частин з пісні про Нібелунгів. Пізніше працював над творами Байрона, Ґете, Гюго, Сервантеса, Вальтера Скотта, Дюма, Майєра, Шеллі, Міцкевича, Тургенєва, Льва Толстого…

Серед перекладів Франка вагоме місце належить античності. Гесіод, «Гомерівські гімни», трагедія Софокла «Цар Едіп», Сапфо і Алкей, Піндар і Менандр, збірка «Старе золото», римські поети Горацій і Вергілій. Робота із древньоіндійською мовою, середньовічним, старогрецьким, старовавилонським епосами. Довершені уривки з «Махабхарати», індійські казки «Панчатантри». А ще чималі фрагменти із грецького, індійського та єврейського біблійного матеріалу.

Ерудит друкував серії статей – «Із чужих літератур», де відкривав для українців шедеври Альфонса Доде, Анатоля Франса, Готфріда Келлера, Марка Твена, Ібсена, Лессінга, Міцкевича, презентував маловідомих тоді австралійських новелістів: Джона Гріна, Артура Девіса, Дж. Пойнтона. Промовисто, що найвідоміша збірка казок «Коли ще звірі говорили», це адаптація до українських реалій грецьких, німецьких, староіндійських, сербських, московських та перських казок.

«Блукаючи по різних стежках всесвітньої історії та літератури, я здавна збирав потроха або намічував собі для пізнішого вжитку поодинокі камінчики, придатні для моєї будови…» – писав у передмові до збірки «Мій Ізмарагд» Франко. Усе, що витворене генієм, є цілим розсипом тих збираних камінців, єдине призначення яких – теперішня будова, міцний український конструкт.

ГАРАНТ ЄВРОПЕЙСЬКОСТІ, МІЖНАРОДНОГО УСПІХУ

«… мета мого життя, – писав Франко, – …  полягає в тому, щоб підтримувати життєві духовні зв’язки української інтелігенції з високо-розвинутими націями Європи, а, з іншого боку, ближче познайомити ці нації з духовним життям українського народу…»

Франкове сподвижництво виходить далеко за межі фізичного життя. Прецінь сьогодні Каменяр не менш упевнено, успішно і беззастережно розширює українські кордони, вимуровує мости між народами, зав’язує тісні вузли культурно-дипломатичних відносин. Його авторитет, спадщина, напрацювання, вихід на міжнародну арену (адже не забуваймо, що Франко був серед усіх видатних українців найближчим до отримання премії Нобеля) – дозволяють сьогодні Україні як державі гідно говорити про себе у світі, навіть попри політичну недолугість, періодичні колапси. Франко блискуче дипломатично працює на Україну, відчищає плями сорому з відстані століття.

Очевидно, що Міжнародному фонду імені Франка як недержавній благодійній організації – з часу заснування (2015 рік) – вдалося втілити куди більше, аніж низці державних інституцій, організацій. Адже фонд створює позитивний імідж для України за кордоном, поширює якісну позитивну інформацію, популяризує, пропонує український культурний продукт зацікавленому іноземному реципієнтові, врешті гуманітарно убезпечує у протидії латентній ворожій пропаганді.

В умовах спрямованої чи несвідомої байдужості держави до постаті Франка фонд стратегічно виводить діяча за межі регіональності. У 2016 році було відкрито квартиру-музей родини Франка у Києві, а у 2019-му презентовано виставку-присвяту синові – Тарасові Франкові.

Також у 2017 році фонд заснував Всеукраїнський учнівський літературно-мистецький конкурс «Стежками Каменяра», а у 2019-му вперше в Києві проведено дводенний фестиваль «Країна Франкіана». Створені заходи плідно залучають молодь до свідомого й осмисленого занурення у спадщину Каменяра, привертають увагу до значимості культурних локацій.

ЯКЩО ВГОРУ – ТО ВИЩЕ НОБЕЛЯ!

Однак засновник фонду – онук Івана Франка – Роланд Франко поставив за ціль дедалі більше – аніж просто активна гуманітарна діяльність. У 2015 році фондом було засновано Міжнародну премію імені Івана Франка. Її ідея-фікс – амбітна й смілива – вивести премію Франка на штиб Нобелівської. Але з винятковим стосунком до україністики та соціально-гуманітарних наук.

Де-факто українська гуманітарна наука дотепер потерпає від ярма непрестижності. Загнуздана радянськими вершителями, вона просякнута старими рудиментами, показовою неактуальністю, а дріб’язкове фінансування принижує і продовжує стагнацію. Натомість премія імені Франка всього лише за кілька років скасувала цей вирок і показала, що Франко продовжує дипломатично підносити статусність українського слова, думки, книги.

За час існування на премію претендували 70 науковців і 6 авторських колективів з України, Австрії, Італії, Канади, Великобританії, Німеччини, Фінляндії, Іспанії, Грузії, Ізраїлю, Польщі та Сербії. За її здобуття змагаються історики, мовознавці, літературознавці, правники, філологи з провідних університетів світу. Вона успішно подає інформацію про Україну в інтелектуальних добірних колах, товариствах високого рівня, відкриває для зацікавлених знання про україністичні центри за кордоном.

Премія переконує українців у їхній гідності, спонукає інших поважати нас як народ, адже доводить, що Україна – цікава і можлива для перспектив, кар’єрного зростання й професійного визнання. Як відомо, у 2017 році премію Франка отримав професор Інституту славістики Віденського університету Міхаель Мозер за працю “Нові причинки до історії української мови”. У 2018 році лауреатом Міжнародної премії імені Івана Франка став Йоганнес Ремі із Гельсінського університету за розвідку “Брати чи вороги: Український національний рух та Росія, з 1840-х до 1870-х років”. А у 2019-му журі премії удостоїло перемоги докторку філології Міланського університету Марію Грацію Бартоліні за монографію “Пізнай самого себе. Неоплатонічні джерела у творчості Г. С. Сковороди”.

Тематика праць переможців багатогранна – від досліджень витоків української мови до доскіпування діяльності окремих постатей. Відзначається вагомий внесок у розвиток україністики, а також визначний особистий внесок у розвиток соціально-гуманітарних наук.

Премія Франка має різноспрямовану стратегію – наблизити світове вчене товариство до українського виміру, а з іншого боку – вивести українського науковця на міжнародний рівень, підвищити його авторитет, завоювати пошану. Через наукову співпрацю утверджуються ключові державницькі позиції, Україна перед обличчям світу набуває вигляду єдиної ментальної духовної цілісності, країни високого гуманістичного етосу.

Не дарма ж таки на знаку лауреата премії – золотій нагрудній медалі –  викарбувано сутнісні буттєві і настановчі слова: “Я син народу, що вгору йде”. Амбасадор Франко промовисто йде і вже століття не перестає вести вгору.

Андріана Біла

Франко у сьогоденні: пролог чи епілог?

«Свідомо чи несвідомо, з власного пересвідчення чи з чужого голосу, але кожен, почувши ім’я Франка, здіймає шапку незалежно від свого місця народження. Тут діє інстинкт величі». Так колись сказав Євген Маланюк

Втім у незалежній епосі теперішнього Франко наче досі зостається галицьки приуроченим, за заборолом Збруча, пошанований своїми серед своїх, галичан. Іван Якович упродовж 28 років незалежності пилюжиться у саркофазі стереотипів, і в соціокультурному дискурсі України є далеким від того, щоби бути визнаним насправжки як загальнонаціональний геній, постать єднання під покровом державництва.

ДО КИЇВСЬКИХ ПАГОРБІВ – ЗАСЬ!

Де-факто Київ як сьогочасний осередок розвою державництва, духовний, культурний, економічний, ба навіть – ідеологічний центр країни – не поспішає скидати шапку перед Іваном Яковичем. Столиця “пошанувала” Франка ще у часи совітчини – в облудливому пролетарсько-соціалістичному контексті. Найвідоміший у столиці пам’ятник Франкові постав аж у далекому 1956-му – на сторіччя від уродин. Про художню вартість і смислове навантаження витвору також можна полемізувати, адже геній Франко є акурат не лише втіленням каменярства, спрацьованості, набурмосеного чола, жилавих рук, благенького плаща і приреченого погляду одвічної трагедії.

У колах інтелігенції не раз зринало питання про встановлення повноформатного пам’ятника світочу у столиці. Особливо цим питанням опікувався онук Івана Яковича – Роланд Франко, якому й належить першопочатково ініціатива. Однак задумам не судилося втілитися у реальності. У 2008 році тодішнє Міністерство культури й туризму навіть проводило конкурс на найкращий ескізний проєкт пам’ятника Іванові Франку у Києві. І вирішило, що краще зруйнувати старий, а на його місці – звести “нового” Каменяра. Так, начебто для видатного українця бракне клаптя землі. Таке рішення викликало обурення, затримку, а зміна влади – класично – означила втрату актуальності питання.

Роланд Франко

Опісля ще кілька років поспіль проблема зринала у контексті діяльності групи культурних діячів України, які об’єдналися в організацію «Громадська ініціатива побудови пам’ятника Івану Франкові у м. Києві». Члени громадської ініціативи проводили серії зустрічей, обговорень, закликали до популяризації ідеї, одначе для владних інституцій та кулуарних мужів така пропозиція видалася не стратегічною.

ДИСКРИМІНОВАНИЙ ДЕРЖАВНИК

В умовах необхідності посиленого захисту країни, випростовування національного стрижня звернення до Франка мало би бути очевидним. І не йдеться винятково про науковий, академічний дискурс. Адже своїм титанізмом світоч звів усі грані міцної держави. Про Франка сьогодні нагально потрібно говорити у контексті політики, загрози популізму, затурканого електорату, етосу політика як державного діяча, у контексті фаховості й принциповості.

Франко як політик показав приклад якісної зміни, еволюції до рівня філософа-державника. Він створив першу українську політичну партію європейського зразка з ідеологією, програмою і чітким планом дій. Наполягав на окремішності соборної України, необхідності єдиної мови на основі наддніпрянського діалекту та замінив означення “руський” на “український”. Своєю політичною діяльністю Франко ввів надсучасний термін – “хрунізм”, показово став прикладом “неуспіху” в умовах брудних передвиборних перегонів.

Розвиток суспільства, економіки, культури, виковування окремої особистості та просування країни на міжнародній арені: Франко давав майстер-класи практикою, не лише теорією, що помилково вважати. Але все, чим поціноване сподвижництво діяча – це горстка музеїв, з яких лише однісінький у статусі національного, а у столиці – тільки окремий відділ, частина у складі Музею видатних діячів української культури.

Визначною подією в розширенні українського культурного простору стало відкриття музею “Становлення української нації”, своєрідне ноу-хау, яке розповідатиме українцям про їхню гідність, аристократичність, лікуватиме хворобливу самооцінку. Серед репрезентативних діячів представлених епох – більшість велетів історії: Шевченко, Леся Українка, Петлюра, Грушевський, Чорновіл, Миколайчук, Ступка, Джамала. Проте місця Іванові Яковичу і тут забракло.

Зважаючи на гучну назву, високий статус культурно-освітнього закладу і просвітницькі, національно орієнтовані завдання, свідоме чи несвідоме оминання постаті Франка є неприпустимим. Це штучно створює лакуни у цілісному розумінні історії, продовжує життя стереотипові про галицьку закритість Франка і приналежність до окремого регіону. Натомість варто збагнути, що Іван Якович унікально був репрезентантом двох епох, творив на помежів’ї століть, чинив у русі від старого традиційного до нового прогресивного, і на противагу частині наддніпрянських інтелігентів уболівав за єднання Галичини з центром.

ІЗ ДНІВ ЖУРБИ

Окрім питання про окремий музей Каменяра у Києві, є ще необхідність у повному виданні його спадщини. Адже дотепер Франкова 40-річна праця обскубано тулиться у 50-ти томиках, подарованих із “щедрої” радянської руки. І про стотомник, вочевидь, годі мріяти, бо кожна нова зміна влади традиційно означає, що Франкові суджено існувати на рівні указів, постанов і хибно обнадійливих обіцянок.

Так само на рівні указу залишилася ініціатива про створення Державної премії імені Івана Франка. Хоча й існує з 2004 року окрема премія Держтелерадіо в галузі інформаційної діяльності.

Цікавою видалася торішня ідея про надання бульвару Дружби народів у Києві імені Франка. Її автори – члени «Громадської ініціативи зведення пам’ятника Івану Франку в Києві». У контексті декомунізації – доцільно і доречно. Але час і політична вакханалія – вчергове проти, тим паче, що сама ж декомунізація при теперішній владі вже відкочується у невідомість.

Треба сказати, що при помітній розхваленості таких установ та офіційних органів, як Держкіно та Український культурний фонд, – з проєктами, які б популяризували Каменяра, – геть не густо. Точніше – лише один блискучий “Захар Беркут”. І те – почасти.

З такого “розвою” хочеться лишень нагадати собі збірочку Франка – “Із днів журби” і впасти у декадентство… Бо ж насправді розмах Каменяра декларує і вимагає не просто музею, якісних видань, фільмів, премій, пам’ятників, і, звісно, притомного стабільного фінансування на все це, – а солідного центру, Франкового простору у центрі країни.

Досі якісні успішні проєкти – це діяльність окремішня, незалежно від держави. До прикладу, Міжнародна премія імені Івана Франка, яка відзначає наукові здобутки у галузі україністики та соціально-гуманітарних наук, та Міжнародний фонд Івана Франка, який діє як недержавна благодійна організація.

Однак варто розуміти, що латентне уникання Франка на загальнонаціональному рівні – це боротьба проти себе в умовах необхідності мобілізації усіх ментальних, духовних, ідеологічних, розумових потуг. Не ми потрібні Франкові, а він нам. І поставити його в пролозі нашого наступу – питання стратегічно державне, запорука перемоги й інтелектуальної безпеки.

Андріана Біла



Наші партнери