Останні новини

У Дрогобичі нагородили лауреатів Міжнародної премії ім. Івана Франка 2018 року

Цьогорічну Премію було вручено двом Лауреатам.

Сьогодні, 27 серпня, у Дрогобичі в Народному домі ім. Івана Франка відбулася ІІІ урочиста церемонія нагородження лауреатів Міжнародної премії імені Івана Франка.

У номінації “за вагомі здобутки (досягнення) у галузі україністики” нагороду отримала доктор філологічних наук, дійсний член Наукового товариства імені Шевченка, професор Українського католицького університету (Львів) і Українського вільного університету (Мюнхен), завідувач кафедри філології Українського католицького університету – ЯРОСЛАВА МЕЛЬНИК.

У номінації “за вагомі здобутки (досягнення) у галузі соціально-гуманітарних наук” нагороду вручили доценту східноєвропейської історії Гельсінського університету – ЙОГАННЕСУ РЕМІ.

Роланд Франко, голова правління Міжнародного фонду Івана Франка, у своєму виступі зазначив, що мріє, щоб премія, яка має ім’я українського вченого і мислителя, посіла почесне місце у науковому світі та піднесла велич Івана Франка на високий рівень.

«Уже сьогодні наша премія стала явищем, яке є новим для України. Мій дід залишив нам велику спадщину. Тепер ми маємо її вивчати. Міжнародна премія імені Івана Франка – стає популярнішою з кожним роком, це велика справа яка відкриває науку світові», – наголосив Роланд Франко.

Директор Міжнародного фонду Івана Франка Ігор Курус зазначив, що діяльність і місія Фонду знайшли підтримку серед українських і закордонних вчених, зокрема  Америки, Канади та країн Європи. Так, у 2018 році до комітету премії було подано 21 наукову роботу з 17 вишів 4-х країн: Великобританії, ФРН, Сербіі та України. До складу номінаційних комітетів та Ради експертів увійшли вчені з 11 країн світу, зокрема з Великобританії, Канади, Німеччини, Австрії, Польщі, Чехії, Хорватії, Словаччини, Ізраїлю, Італії, США та України.

«Міжнародна премія ім. Івана Франка поступово стає українським міжнародним змагальним майданчиком серед науковців-гуманітаріїв. І в цій справі Фонд дотримується найвищого рівня об’єктивності, міжнародних академічних та етичних стандартів», – наголосив директор Фонду.

Ігор Курус також подякував благодійникам, що внесли свої кошти до преміального фонду Міжнародної премії імені Івана Франка, який цього року становив 400 тисяч гривень, і підтримали сталий розвиток важливої української справи у світі.

Члени міжнародного журі – доктор історичних наук, професор Одеського національного університету ім. І.Мечникова Тарас Вінцковський і доктор наук, академік НАН України, професор Пряшівського університету Микола Мушинка – представили лауреатські роботи.

“Хочу зазначити, що монографія Йоганнеса Ремі стала знаковою подією у світовій історичній науці як за зовнішніх атрибуцією, так і за смисловим наповненням», – підкреслив професор Тарас Вінцковський, презентуючи працю Й. Ремі.

Своєю чергою доктор наук, академік Микола Мушинка, представляючи працю Ярослави Мельник  «…І остання часть дороги. Іван Франко в 1908-1916 роках». », зауважив, що «…досі я нічого подібного про життя Івана Франка не читав…».

На церемонії нагородження були присутні члени міжнародного журі, вчені з Австрії, Словаччини, України, міжнародні делегації, представники дипломатичного корпусу, франкознавці, представники влади, громадськість та родина Івана Франка.

З вітальним словом до присутніх також звернувся міський голова міста Дрогобича Тарас Кучма та ректор Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка Надія Скотна.

Вітання лауреатам премії та Міжнародному фонду Івана Франка надіслав президент Конгресу українців Канади – відділ Торонто Тарас Багрій.

Завершилася урочиста частина покладанням квітів до пам’ятника Іванові Франку біля міського Народного дому.

Нгадаємо, що у 2016 році, першим лауреатом Міжнародної премії ім. Івана Франка став – архієпископ – емерит, екс-глава УГКЦ Любомир Гузар, як автор наукової монографії “Андрій Шептицький Митрополит Галицький (1901-1944) провісник екуменізму”.
у 2017 році у номінації “За вагомі здобутки (досягнення) у галузі україністики” – професор Інституту славістики Віденського університету Міхаель Мозер з монографією “New Contributions to the History of the Ukrainian Language”;
у 2017 у номінації “За вагомі досягнення у галузі соціально-гуманітарних наук” – заслужений професор Львівського національного університету імені Івана Франка, академік Олег Шаблій з науковою роботою “Суспільна географія” у 2-х томах.
Довідково. Міжнародна премія ім. Івана Франка є почесним визнанням наукових відкриттів, вагомих здобутків та значних заслуг науковців в галузі суспільних наук та україністики. Засновником Міжнародної премії ім. Івана Франка є його онук – Роланд Франко.

Міхаель Мозер: премія Івана Франка – це приватна ініціатива неабиякого значення

27 серпня в Дрогобичі на Львівщині відбудеться церемонія нагородження Міжнародно премії Івана Франка. Лауреати отримають по 200 тис. грн. Тогоріч відзнаку у номінації “За вагомі здобутки (досягнення) у галузі україністики” отримав Міхаель Мозер, професор мовознавства Інституту славістики Віденського університету, дослідник української мови. Іван Франко був підданим Австро-Угорської корони, видатний інтелектуал свого часу, один із претендентів на Нобелівську премію.

Що про доробок українського письменника знають у сучасній Австрії?
На жаль, треба визнати, що дуже небагато австрійців знають про Івана Франка. Переважно це люди, які якось пов`язані з українською культурою або, принаймні, зі слов´янськими. Може, ще щось знають про Франка ті, що окремо цікавляться багатокультурним Віднем кінця ХІX століття. Я знаю доволі багато наукових праць і чимало журналістських текстів Івана Франка. Натомість значно менш обізнаний із його белетристичним доробком, який мене як мовознавця переважно цікавить з огляду на мову.

Яке значення нагородження премією Івана Франка для вас?

Бути лауреатом Міжнародної премії Івана Франка для мене велика честь і величезний обов´язок. Ця премія є для мене дуже милим символом того, що я вже перетворився з австрійського україніста на австрійсько-українського. Це одна з причин того, що хоч Міжнародна премія Івана Франка не є моєю першою престижною премією, вона в моєму серці посідає окреме місце.

Як Ваша праця “Нові внески в історію української мови” перегукується з доробком Франка?
Це широке поле української й слов´янської філології. Щодо змісту й цінності я не скажу, що моя праця перегукується з тим, про що я зараз згадаю. Скажу лише: щодо всіх наведених мною властивостей Іван Франко був і є одним із найкращих україністів свого часу. Водночас він чудово розумів, що і філологи повинні виконувати певну роль в інтелектуальному житті. Франко був чесним і критичним у своїй праці, він ніколи не піддавався якійсь дешевій пропаганді. Франко розумів, що україністи мусять усвідомлювати міжнародні виміри свого предмета та своєї праці. Він співпрацював з нефілологами, мав великий інтердисциплінарний потенціал. Ніколи не був зарозумілим, любив спілкуватися з людьми з позаакадемічного світу.

Чому зацікавились історією української мови?
Як можна на таке запитання відповісти в рамках кількох речень? Це сталося, можна сказати, випадково. Вибрав славістику, бо мені сподобалося на кафедрі, де я зустрів друга. Згодом швидко став славістом у справжньому розумінні, тобто зацікавився всіма слов´янськими мовами. Моя улюблена – українська. Уже напередодні незалежності України наша лекторка російської, яка походила з Києва, пропонувала дуже скромні курси української для гурту зацікавлених. Ми там трохи знайомилися з граматикою мови, не більше. Насправді я вивчив українську в розмовах із колегами та друзями, за кавою та пивом. Українською я захопився аж так, що вже тоді, коли я її ще не знав добре, говорив саме нею на різних славістичних конференціях. Навіть у Москві. Адже завжди відчував, що на цю мову славістика і з нею весь світ звертають замало уваги. Що варто підтримувати українську мову, культуру. І швидко українська мова стала для мене такою, яка пов´язує з десятками справжніх друзів.

У чому суть вашого дослідження, яке його прикладне значення?
Суть мого дослідження полягає в тому, що я намагаюся по-новому висвітлювати чимало суттєвих питань із історії української мови. З однієї сторони, мій підхід можна охарактеризувати як традиційно-філологічний. З іншої – я зосереджуюся на питаннях соціолінгвістичного виміру, ставлю нові питання й пропоную нові висновки. Моїми працями цікавляться не лише мовознавці, а й історики, літературознавці та часом і юристи.
Що особливо тішить: мене читає чимало нефахівців. Сподіваюся, що мої дослідження спростовують чимало радянських та й інших стереотипів, які досі побутують де-не-де у підручниках з історії української мови. Для мене історія української літературної мови не є майже винятково історією мови української літератури. Я ставлю історію мови у контекст мовців, досліджую, як саме певні норми поширювалися. Не виходжу постійно з того, що все мало бути саме так, як є. Не боюся зачіпати табуйованих тем, наголошую на ролі мовних контактів та описую їх без телеологічних догм щодо “чистоти мови”. Підкреслюю роль Галичини, досліджую історію української мови поза Галичиною. Наголошую на проблемних і конфліктних вимірах історії української мови, не роблю з неї історію героїв і переможців. І при цьому наголошую на неабиякому значенні української мови для мовного краєвиду Європи та всього світу.

Яке значення створення премії Івана Франка, на ваш погляд?
Міжнародна премія Івана Франка – це приватна ініціатива неабиякого значення. Це премія без офіціозу, яка ґрунтується на вельми прозорих і справедливих критеріях вибору. Премія насправді міжнародна через склад журі, і не тільки. Наприклад, цьогоріч і минулому році лауреатами премії ставали іноземці. Щороку при відборі наукових робіт, у номінаційних та експертних радах працюють професори з різних країн Європи, США, Канади. Це теж визначає міжнародний статус. Вона скрізь живе духом Франка. Усе, що пов´язане з премією, – від процесу вибору до лауреатських доповідей – відбувається в дуже гідному контексті. Вручення премії від самого початку стало справжньою подією. На кожному кроці відчувається, як сильно Міжнародна премія Івана Франка сприяє загальному розумінню того, наскільки гуманітарні науки нас збагачують. Того, що без гуманітарних наук ми не живемо, лише животіємо.

Міжнародну премію Івана Франка заснував 2015-го його онук – Роланд Франко. Основною метою премії є сприяння всеосяжному вивченню творчої, наукової, громадської діяльності Івана Франка. Також заохочення вчених із різних країн світу до проведення актуальних досліджень у галузі соціально-гуманітарних наук та україністики. Премія є щорічною та вручається 27 серпня – у день народження Івана Франка.

Названо розмір грошової винагороди Міжнародної премії ім. Івана Франка

Дирекція Міжнародного фонду Івана Франка затвердила розмір преміального фонду Міжнародної премії імені Івана Франка у 2018 році.

Як повідомив директор-розпорядник Фонду Ігор Курус, згідно з кошторисом на цей рік, сума преміального фонду становить 400 000 гривень.

Він також наголосив, що, окрім грошової винагороди, лауреат премії отримує золоту медаль та диплом.

«У  2018 році ми маємо двох лауреатів премії. У номінації “За вагомі здобутки у галузі україністики” нагороду отримає доктор філологічних наук, професор Українського католицького університету й Українського вільного університету (Мюнхен) – Ярослава Мельник. У номінації “За вагомі здобутки у галузі соціально-гуманітарних наук” нагороду вручать доценту східноєвропейської історії Гельсінського університету – Йоганнесу Ремі. Таким чином, лауреати Міжнародної премії розділять між собою призовий фонд і отримають грошову винагороду в розмірі 200 000 грн кожен (включно з податковими виплатами)», – наголосив Ігор Курус.

Правління Міжнародного фонду Івана Франка висловлює щиру вдячність фондодавцям, які зробили свої благодійні внески у підтримку важливої української справи:

Нагадаємо, що 27 серпня 2018 року у Дрогобичі відбудеться головна культурна подія року – ІІІ урочиста церемонія нагородження лауреатів Міжнародної премії ім. Івана Франка.

 Довідково. Міжнародна премія ім. Івана Франка є почесним визнанням наукових відкриттів, вагомих здобутків та значних заслуг науковців у галузі суспільних наук та україністики. Засновником Міжнародної премії ім. Івана Франка є його онук – Роланд Франко.

Це пазл великої мозаїки, – Алоїз Вольдан про премію Івана Франка

Цьогоріч 22 червня журі Міжнародної премії імені Івана Франка на засіданні в Інституті славістики Віденського університету визначило лауреатів 2018 року. І вже 27 серпня в день народження Івана Яковича Франка у Дрогобичі відбудеться урочиста церемонія нагородження переможців. Гал-інфо мало нагоду поспілкуватись з головою журі професором Віденського університету Алоізом Вольданом, аби дізнатись що його пов’язує з Каменярем.професор Віденського університету Алоіз Вольдан (Австрія)

Алоїз Вольдан – це австрійський професор, який по сьогоднішній день розвиває українську культуру та літературу в Австрії. Має багаторічний досвід керування проектом «Австрійська Галичина та її багатокультурна спадщина». Також займається перекладами з української та польської мов.

«Можна сказати, що я був одним із перших хто перекладав з української мови на німецьку. Пригадую, що було важко переконати видавництво, що випустити у світ книжку. Тільки десь після п’ятої публікації у журналі вдалось все ж таки наполягти на своєму. І ось сьогодні вже можемо збирати плоди, адже україністика однозначно прогресує, українські твори зацікавлять європейського читача. Трохи перекладав оповідання Івана Франка. Займався упорядкуванням антології Каменяра,  в якій дослідив раніше не перекладені його тексти. Також маю у науковому доробку праці на цю тему», – розповів Алоїз Вольдан.

Іван Франко як фронтмен української науки, – Ігор Курус

Голова журі виконує «географічну» функцію

«Вже другий рік поспіль я очолюю журі Міжнародної премії імені Івана Франка. Проте це не означає, що я буду постійно виконувати ці функції. Ймовірніше, що з наступного року моє місце посяде інший професор. Хочу ще раз подякувати своїм колегам-науковцям, які виявили до мене довіру і дозволили очолити процес обрання лауреатів.

Водночас, хотів би наголосити на тому, що голова журі має скоріш адміністративні функції, які не є визначальними під час обрання переможця премії. Наприклад, голова керує дискусією, так би мовити займає «географічну» позицію. Потрібно прослідкувати за тим, щоб кожен член журі міг вільно висловитись, пояснити і донести до своїх колег свої думку».

Рецензент – не адвокат

«Серед учасників журі є обов’язково рецензент кожного ймовірного лауреата. Він письмо та усно критикує наукову працю. Але варто зауважити, що це не робить його автоматично адвокатом претендента на перемогу. Так, звичайно, рецензії переважно позитивні, проте не без критичних зауважень. Головне, щоб вони були об’єктивні та змістовно обґрунтовані».

У  часі своєї діяльності кожен науковець формує власну точку зору на певну проблематику. Зокрема, на це може вплинути національна приналежність чи емпіричний досвід. Тож, враховуючи це і заради максимальної об’єктивності під час визначення переможця, до складу журі увійшли 12 вчених з університетів України, Австрії, Італії, Словаччини та Польщі.

Роланд Франко: світ має пізнати Україну!

До складу міжнародного журі, яке обирало цьогорічних Лауреатів Міжнародної премії ім. Івана Франка увійшли: академік  Микола Мушинка (Словаччина); професор Віденського університету Алоіз Вольдан (Австрія);  професор Віденського університету Андреас Каппелер (Австрія); професор Неапольського університету ім. Фрідріха ІІ Сімоне Беллецца (Італія); професор Одеського національного університету ім . І.Мечникова Тарас Вінцковський (Україна); професор Яггелонського університету Лешик Корпорович (Польща); професор, завідувач відділу філософії культури, етики і естетики, Інститут філософії НАН України Євген Бистрицький (Україна ); професор Чернівецького національного університету ім. Федьковича Мар’ян Скаб(Україна); професор Львівського національного університету ім. Івана Франка, проректор Ярослав Гарасим (Україна); професор Українського Католицького університету Ігор Скочиляс (Україна); професор Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова Володимир Савельєв (Україна);  професор, лауреат Міжнародної премії ім. Івана Франка 2017 року Міхаель Мозер».

Під час дискусії народжується істина

«Звісно ж, що без дискусій не обійшлось. Такого не бувало ще, щоб рішення прийняли одноголосно, бо у членів журі є різні погляди на якість творів та їх зміст, форму подачі. Але у підсумку переважає загальна думка, яку визначають шляхом голосування».

Оголошено лауреатів премії Івана Франка-2018

Тож, за підсумками голосування у номінації «За вагомі досягнення у галузі україністики» перемогу здобула монографія «…І остання часть дороги. Іван Франко в 1908-1916 роках» авторства докторки філологічних наук Ярослави Мельник, яка працює в Українському католицькому університеті.

А у другій номінації – «За вагомі досягнення у галузі соціально-гуманітарних наук» – лауреатом міжнародної премії імені Івана Франка 2018 року став Йоганнес Ремі із Гельсінського університету, за працю “Брати чи вороги: Український національний рух та Росія, з 1840-х до 1870-х років”.

Премія Франка – це пазл великої мозаїки

Під час роботи у складі журі  відкрив для себе багато корисних та цікавих фактів, зокрема, у дискурсі діяльності та надбань українських науковців. Вражає все те, що робили та продовжують робити для світової науки громадяни України.

Щороку значення премії, зокрема для України, збільшується. Це маленький пазл великої мозаїки. Але очевидно, що вона привертає увагу до діяльності українських науковців. У перспективі для поширення та заохочування молоді наукові сили, варто було б ввести нагороди не тільки для переможців, а й для усіх учасників загалом.

«Я син народу, що вгору йде»

Окрім грошової винагороди, лауреатам премії вручається диплом і нагрудний золотий знак Лауреата (медаль). На знаку лауреата викарбувано слова Івана Франка: «Я син народу, що вгору йде». Знак має форму круглої медалі з вушком діаметром 30 мм. Знак виготовляється із золота 375 проби як proof-like і має вагу 24 грами. Ткана стрічка у синьо-жовтих тонах з елементом традиційної вишивки кріпиться на металевій вставці із зображенням пера та лаврового листка.

Золота медаль від Франка…

Додамо, що для визначення ескізу знаку проводився конкурс. Переміг ескіз канадського художника українського походження, голови Української спілки образотворчих мистців Канади, члена Національної спілки художників України і Асоціації скульпторів Канади – Олега Лесюка.

Довідка. Алоїз Вольдан народився в 1954 році в м. Лінц. Вивчав теологію, славістику та компаративістику в університеті міста Інсбрук. Був стипендіатом університету м. Воронеж. Австрійським лектором в Інституті іноземних мов у Москві, у 1982 році захистив дисертацію про М. Булгакова. Перекладає з української та польської мов. У 1995 році отримав ступінь професора за наукову роботу «Цsterreich-Mythos in der polnischen Literatur». З 2005 року працює в інституті славістики м. Відень.

Іван Франко як фронтмен української науки, – Ігор Курус

Вже традиційно третій рік поспіль у Дрогобичі 27 серпня відбудеться урочисте вручення Міжнародної премії імені Івана Франка. Журналістка Гал-інфо поспілкувалась з директором Міжнародного фонду Івана Франка – Ігорем Курусом, аби дізнатись про умови та особливості наукової відзнаки.

Ігор Курус, директор-розпорядник Міжнародного фонду Івана Франка

Ми маємо здути товстий шар пилу, яким радянська ідеологія покрила історію життя та досягнення видатного українця

У рамках Міжнародної премії імені Івана Франка визначають найкращих науковців у двох номінаціях. Перша – це україністика, друга – суспільно-гуманітарні науки. Це саме ті сфери, в яких працював Іван Франко. Адже впродовж свого життя йому вдалось залишити свої напрацювання у 24 наукових дисциплінах. Звичайно, що у нашому розумі Іван Якович Франко – це найперше вічний революціонер Каменяр. Проте не варто забувати й про той факт, що Івана Яковича подавали на Нобелівську премію у галузі соціальної економіка. Це тільки один із багатьох фактів, який лише привідкриває завісу з життєвого шляху видатного українця.

Місія Міжнародної премії імені Івана Франка полягає у тому, щоб популяризувати творчість Каменяра та розкрити світові його різноплановість. Ми маємо здути товстий шар пилу, яким радянська ідеологія покрила історію життя та досягнення видатного українця, чим водночас спотворила історію усього українського народу.

Франко – це фронтмен України

Іван Франко як фронтмен української культури та науки зарекомендував себе на високому рівні у світі. Адже він володів багатьма європейськими мовами. Зокрема,  українською (більшість текстів), польською, німецькою, болгарською, чеською. Це дозволило Іванові Яковичу побудувати інформаційний канал між Україною та світом, долаючи мовний бар’єр. Саме тому в його літературній спадщині значне місце посідає перекладацький доробок. Він був переконаний у тому, що «переклади чужомовних творів, чи то літературних, чи наукових, для кожного народу є важним культурним чинником».

Цікава історія сталась минулого року у Відні. Коли до пам’ятника Іванові Франку прийшов німецький вчений. Він покладаючи квіти, сказав, що вшановує пам’ять німецького поета.

Каменяр євроінтегровував Батьківщину

Загалом у своєму житті Каменяр намагався поєднати українські традиції з європейським стилем життя, наче започатковуючи євроінтеграцію. Прикладом того є всім відомий образ Івана Франка у вишиванці, поверх якої він одягав піджак. Ця традиція актуальна у по сьогоднішній день.

Серед літературної спадщини Іван Якович залишив нащадкам, наприклад, сатирично-політичний твір «Свиння», який побачив світ у 1890 році. У той час набув широкої популярності літературний герой Микита Хрунь, який продавав і купляв вибори.  Цього героя письменники списали з реальної тогочасної людини. Хрунь на словах пропагував ідеї захисту селян, проте після обрання обстоював інтереси поміщиків. Щось подібне, на жаль, бачимо і сьогодні у часі передвиборчих агітацій та політичних перегонів.

Саме тому, на моє переконання Франка варто вивчати кожному, адже він залишив нам багато заповітів. Чим більше ми досліджуватимемо його творчість, тим менше помилок робитимемо у своєму житті та загалом у державі.

Чи мають роботи учасників стосуватись безпосередньо життя Івана Франка?

Ні. Цьогоріч це вперше франкознавча робота потрапила в список лауреатів. Річ в тому, що премія вибудувана таким чином, що роботи приймаються в тих галузях, в яких працював Франко. Це не означає, що потрібно писати про Франка. Ми говоримо про наукову премію і це означає, що,  якщо Франко дійсно був засновником компаративістики, то це не означає, що треба писати про те, що він був найкращим компаративістом. Просто потрібно зробити якісну, професійну роботу в галузі компаративістики і вже можна подаватись на премію.

Хто визначає переможців?

Тут дуже складна ієрархія. Це виглядає так: університети подають роботи на здобуття премії, потім є номінаційні комітети, які по кожній дисципліні, в якій подано роботу, перевіряють чи ця робота є науковою чи псевдо-науковою. Наприклад, якщо в нас з’являється робота з історії, ми створюємо номінаційний комітет з історії, де вчені-історики кажуть, що це справді історія і це справді наукова робота. Це перший етап.

Другий етап – це міжнародні експертні ради. Їх є дві відповідно до номінацій. Перша є в галузі україністики, а друга – в галузі соціально-гуманітарних наук. І тут вже складніше, тому що це інтердисціплінарний шлюз, який має визначити трьох номінантів. І там є вже критерії, які є точнішими та більш прописаними. Тобто ця робота повинна бути не локальною і має мати загальне міжнародне значення, ця робота має бути критичною і мати всі атрибути наукової роботи та бути інноваційною. Це є три головних критерії і відповідно до них вчені-експерти з різних країн світу ставлять бали. І тоді оргкомітет премії визначає номінантів – три роботи, які передаються в журі.

І тоді в Віденському університеті, де Франко став доктором філософських наук, відбувається засідання журі. Це вже є серйозна наукова дисциплінарна дискусія, навіть ціла конференція. Туди приїжджають 12 докторів наук з різних галузей і з різних країн. І вони обирають лауреатів. Журі формується таким чином, що половина є ініційована номінантами, а половина – незалежні, які рецензують роботи. І так буває, що один член журі не знає хто буде іншими членами журі. Вони дізнаються вже по приїзді, тому що дирекція тримає це в великій таємниці, для того, щоб не було кумівства, якихось домовленостей і тому подібного.

Наприклад цього року журі складалося з 12 вчених з п’яти країн: Україна, Італія, Австрія, Польща і Словаччина. Минулого року це були Німеччина, Австрія, Україна, Чехія і Польща. А позаминулого це були Польща, Німеччина, Швейцарія, Австрія, Україна та Словаччина. Ми кожного разу ротуємо членів журі для того, щоб це були спеціалісти з тих дисциплін, які обираються.

Склад міжнародного журі, яке  обрало цьогорічних Лауреатів Міжнародної премії ім. Івана Франка:

  • академік  Микола Мушинка (Словаччина);
  • професор Віденського університету Алоіз Вольдан (Австрія);
  • професор Віденського університету Андреас Каппелер (Австрія);
  • професор Неапольського університету ім. Фрідріха ІІ Сімоне Беллецца (Італія);
  • професор Одеського національного університету ім . І.Мечникова Тарас Вінцковський (Україна);
  • професор Яггелонського університету Лешик Корпорович (Польща);
  • професор, завідувач відділу філософії культури, етики і естетики, Інститут філософії НАН України Євген Бистрицький (Україна );
  • професор Чернівецького національного університету ім. Федьковича Мар’ян Скаб (Україна);
  • професор Львівського національного університету ім. Івана Франка, проректор Ярослав Гарасим (Україна);
  • професор Українського Католицького університету Ігор Скочиляс (Україна);
  • професор Національного педагогічного університету ім. М.Драгоманова Володимир Савельєв (Україна);
  • професор, лауреат Міжнародної премії ім. Івана Франка 2017 року Міхаель Мозер.

Премія дістає з глибин океану «Наука» досі невідомі скарби

Деколи з’являються дисципліни, про які науковий світ не говорить на широкий загал, а дехто і взагалі не знає. Наприклад, ономастика. Минулого року в нас з’явилась робота з науки ономастика, яка є дуже вузькою частиною мовознавства. Це фантастичний труд професорки ЛНУ Зоряни Купчинської, яка разом з батьком 20 років працювала над цією роботою, яка налічує 2500 сторінок. І ця робота була номінантом та програла переможцю Міхаелю Мозеру лише 3 бали.

Також минулого року ми мали роботу, яка називається «Логіка ожидовілих» з Ізраїлю. Її подав професор Єрусалимського університету. Ця робота описувала переклади тори слов’янськими мовами з 14-го століття. Це унікальна робота, яка, нажаль, не стала номінантом.

Першим лауреатом премії був Любомир Гузар

Премію вручають з 2015 року. Першого лауреата визначили в 2016 і це був блаженніший Любомир Гузар. Він отримав нагороду в галузі соціально-гуманітарних наук. Його наукова монографія “Андрій Шептицький Митрополит Галицький (1901-1944) провісник екуменізму” була фантастичною. І навіть сьогодні тема праці нагальна та актуальна. Адже об’єднання церков, зокрема Томос – це якраз те, про що писав Любомир Гузар ще 20 років тому.

Цьогоріч буде відзначатися третя урочиста церемонія нагородження. Ми вже пройшли всі етапи і залишається лише нагородити лауреатів премії. Це відбудеться в Дрогобичі 27 серпня.

У номінації “За вагомі досягнення у галузі соціально-гуманітарних наук” лауреатом Міжнародноі премії ім. Івана Франка 2018 року став Йоганнес Ремі. Його праця “Брати чи вороги: Український національний рух та Росія, з 1840-х до 1870-х років” набрала найбільшу кількість балів журі і була визнана найкращою. Рецензент монографії, професор Неапольського університету ім. Фрідріха ІІ Сімоне Аттіліо Беллецца наголосив, що книга Ремі є дуже добре дукоментованим дослідженням механізму цензури та репресій українського руху в царській імперії. « Надзвичайно докладний і барвистий портрет еволюції українського національного руху та Україно-російських відносин у ХІХ столітті»,- зазначив професор Беллецца.

Лауреат Міжнародної премії імені Івана Франка 2018 року

У номінації “За вагомі досягнення у галузі україністики” перемогу здобула монографія «…І остання часть дороги. Іван Франко в 1908-1916 роках» авторства Ярослави Мельник. Як зазначив рецензент монографії професор Борис Бунчук: «Поважний науковий здобуток Ярослави Мельник слугує всеохопному збагненню генія Франка». «Праця є дуже важливою для пізнання самого Франка і часу, який описується в книзі! Я наче опинився біля Івана Франка», – зауважив член журі Євген Бистрицький.

Тож, ми маємо двох вчених рауреатів з різних країн світу – Фінляндії та України.

Лауреат Міжнародної премії імені Івана Франка 2018 року

Окрім світового визнання переможців отримають…

За перемогу у Міжнародній премії ім. Івана Франка  лауреатам вручається диплом, грошова винагорода та Знак Лауреата. Золотий знак є оригінальним, має форму круглої медалі діаметром 30 мм. Знак виготовляється із золота 375 проби як proof-like і має вагу 24 грами. Кожен золотий знак є номерним, і їхня кількість обмежується кількістю лауреатів Міжнародної премії імені Івана Франка. Виготовлення кожного такого знака обходиться Міжнародному фонду Івана Франка у 35 000 гривень.

Ескіз Знака Лауреата було відібрано під час відкритого конкурсу, який проходив навесні 2016 року. Медаль розроблено канадським художником українського походження Олегом Лесюком — головою Української спілки образотворчих мистців Канади, членом Національної спілки художників України й Асоціації скульпторів Канади.

Знак Лауреата

Відкриваємо Україну по-новому

Це говорить про те, що премія виймає такі фрагменти з наукових дисциплін, які ніхто не знає. Наприклад, сьогодні до нас в фонд Франка приходять люди і кажуть: «О, а що це за така книжка Любомира Гузара? А можна десь знайти її, щоб почитати?».

Загалом з усіма роботами можна ознайомитись на сайті. Роботи є різними мовами, вони не перекладаються. Але даються анотації українською та англійською мовами, як і рецензії. Як сказав посол України в Канаді, що це є така інкорпорація української науки в світову науку. А з іншого боку мені подобається, що ті члени журі, які приїжджають у Відень і знайомляться з книжками, відкривають Україну по-новому. Не ту традиційну і відому країну Чорнобиля та революцій, а державу з фантастичним науковим минулим та майбутнім.

Олена Ляхович, Гал-інфо.

Золота медаль від Франка…

«Лиш праця світ таким, як є, створила. Лиш в праці варто і для праці жить», – відомий вислів Івана Франка проніс крізь усе своє  життя його онук – Роланд, який  у 2015 році заснував Міжнародний фонд Івана Франка, місія якого полягає у популяризації наукового і творчого доробку Великого Українця та відкритті України світові.

Щоб заохотити науковців світу до проведення актуальних досліджень у галузі соціально-гуманітарних наук та україністики, Роланд Франко заснував Міжнародну  премію  ім. Івана Франка. За час існування премії її лауреатами стали 5 науковців, роботи яких є вагомим внеском у світову науку й культуру. Міжнародну премію імені Івана Франка присуджено ученим із 3-х країн світу – Австрії, України та Фінляндії.  Першим  лауреатом Премії у 2016 році став Блаженніший Любомир Гузар. Минулого року лауреатами було обрано українця Олега Шаблія та австрійця Міхаеля Мозера.  У 2018 році перемогу здобули  українка Ярослава Мельник та фінський дослідник Йоганнес Ремі.

За перемогу у Міжнародній премії ім. Івана Франка  лауреатам вручається диплом, грошова винагорода та Знак Лауреата.

Золотий знак є оригінальним, має форму круглої медалі діаметром 30 мм. Знак виготовляється із золота 375 проби як proof-like і має вагу 24 грами. Кожен золотий знак є номерним, і їхня кількість обмежується кількістю лауреатів Міжнародної премії імені Івана Франка. Виготовлення кожного такого знака обходиться Міжнародному фонду Івана Франка у 35 000 гривень.

Ескіз Знака Лауреата було відібрано під час відкритого конкурсу, який проходив навесні 2016 року. Медаль розроблено канадським художником українського походження Олегом Лесюком — головою Української спілки образотворчих мистців Канади, членом Національної спілки художників України й Асоціації скульпторів Канади.

Нагадаємо,  ІІІ урочиста церемонія нагородження лауреатів Міжнародної премії імені Івана Франка  відбудеться 27 серпня у місті Дрогобичі.

Ігор Курус: 27 серпня в Україні відбудеться знакова подія

За півтора місяця, а саме 27 серпня, в Україні відбудеться знакова подія – ІІІ церемонія нагородження лауреатів Міжнародної премії імені Івана Франка. Премії, яка, на думку її засновників, має допомогти науковому світу краще пізнати Україну. Про підготовку до урочистої церемонії ми розпитали директора-розпорядника Міжнародного фонду Івана Франка Ігоря Куруса.

– Пане Ігоре, а чому Премія міжнародна? Це данина моді чи…?

Про моду тут не йдеться. На самому початку створення Фонду ми обрали міжнародний рівень. До правління Фонду увійшли громадяни різних країн: Канади, Великої Британії, Австрії, Польщі, ну і, звичайно, України. Хоча біографія Премії поки що невелика, але її лауреатами вже стали представники Австрії, Фінляндії та України. Щороку ми розширюємо географію Премії: участь у ній брали вчені з 8 країн Європи, а до журі та експертної ради входять науковці з 11 країн світу. Я думаю, що це і визначає міжнародний рівень.

– Цьогорічних лауреатів уже оголошено. Наступний етап – це церемонія нагородження. Як іде підготовка?

Так, ми маємо чудових лауреатів: це професор Йоханнес Ремі з Фінляндії та професор Католицького університету Ярослава Мельник з України. Щодо підготовки церемонії, то тут легше, бо ми маємо чудових партнерів: Львівська обласна адміністрація, Дрогобицька міська рада, Дрогобицький державний педагогічний університет та Дрогобицька районна рада. Кожен з нас має свої зобов’язання. Щодо обов’язків Фонду, то ми успішно провели всі процедури стосовно вибору лауреатів, наразі ми завершуємо фандрайзингову програму зі збору коштів до преміального фонду, а також розпочали розсилати запрошення на церемонію нагородження, яка, нагадаю, відбудеться 27 серпня 2018 року у м. Дрогобичі.

– Тобто, Ви ще збираєте кошти для призового фонду? А яким буде цього року розмір Премії?

Так, збираємо! У 2016 та 2017 роках преміальний фонд становив 500 тисяч гривень. Цього року ми б не хотіли зменшувати цю суму, але зараз говорити щось зарано, бо ще триває наповнення преміального фонду. 10 серпня закінчиться ця кампанія, і тоді ми зможемо оголосити суму преміального фонду Міжнародної премії імені Івана Франка у 2018 році.

– А хто фінансово підтримує Фонд?

Здебільшого, це засновник Фонду, а також долучаються звичайні громадяни, приватні компанії та організації. Минулого року ми мали внески до преміального фонду від українців, які живуть в Канаді, а також від Української кредитової спілки з Канади…

– А наша держава допомагає?

Фонд є благодійною недержавною організацією. Тому держава не бере участі у процесах, які відбуваються у Фонді (від обрання Лауреатів до їх нагородження).

– Можливо, сприяє?

Добре, що не заважає (ред. – сміється). До речі, нещодавно в Україні відбувався за підтримки Українського культурного фонду, який очолює перша леді Марина Порошенко, Міжнародний ярмарок грантів у сфері культури. Ми хотіли взяти участь у цьому заході, але, на жаль, нам відмовили, посилаючись на велику кількість учасників.

– Чомусь мені не дивно… Давайте повернемося до підтримки премії. Я так розумію, що кожен може зробити свій внесок у призовий фонд?

Так. Для того, щоб вписати своє ім’я в історію розвитку гуманітаристики та україністики, достатньо зайти на наш сайт frankoprize.com.ua, натиснути плашку «Підтримати Фонд», зробити свій благодійний внесок. Ось і все – Ви вже фундатор Премії. Ваше прізвище буде вписано в історію Премії.

– Бачу перед Вами різні списки. Кого ви запрошуєте на церемонію нагородження цього року?

Це насамперед науковці, і не лише з України, дипломати, благодійники, громадські діячі, представники бізнесу, медіа, депутати, партнери Фонду…

– А Президента України, керівника Уряду Ви запрошуєте?

У минулі роки ми запрошували все вище керівництво держави, але вони ніколи не приїжджали. Навіть на 160-ту річницю від Дня народження Івана Франка, коли першим Лауреатом був Блаженніший Любомир Гузар, ніхто із високопосадовців не приїхав. Мабуть, це їм не цікаво. Можливо, вони не мають часу на такі заходи. Тому цього року, найімовірніше, запрошувати їх не будемо.

– Виходить, що представники влади не підтримують ініціативи, які робить громадськість? Але Ваша робота спрямована на імідж держави, великі начальники мали б сприяти, чи не так?

Погоджуюся з Вами. Наша робота спрямована на те, щоб формувати позитивний імідж України у світі. Щодо участі начальства, то у минулих роках церемонію нагородження відвідував голова Львівської обласної адміністрації, присутні були керівники органів місцевого самоврядування, представники Львівської обласної ради, народні депутати… Усе гаразд. Важливо, щоб на церемонії були науковці! Бо це наукова премія, і я думаю, що для лауреатів почесно отримати цю нагороду в професійному середовищі. Звичайно, було б добре, щоб на церемонії нагородження найкращих науковців світу в галузі україністики були присутні керівники України, але без політики, якої нам вистачає у повсякденному житті.

– А як можна потрапити на церемонію людям, які не мають офіційного запрошення?

Минулого року ми надіслали запрошення усім охочим, хто завчасно повідомив дирекцію Фонду про своє бажання бути присутнім на заході. Звичайно, зала Дрогобицького народного дому не є дуже місткою, але я думаю, що ми знайдемо розумне рішення. Дякуючи міській владі Дрогобича та Львівській обласній адміністрації, цього року вдалося частково відремонтувати Дрогобицький Народний дім імені Івана Франка, а це розширить функціональні можливості приміщення і розміщення гостей.

– І наостанок, чому в Дрогобичі? Є Київ, Львів, ці міста мають більші зали, й іноземців легше зустріти і розмістити.

Усе просто. Це батьківщина Івана Франка. І ми намагаємося хоча б раз на рік, у День народження Великого українця, заохотити громадськість приїхати на цю землю. Адже буває так, що навіть науковці, які вивчають Франка, жодного разу не бували на його батьківщині. І це неправильно. Тому присутність на церемонії нагородження лауреатів Міжнародної премії імені Івана Франка – це не лише виявлення пошани і поваги до лауреатів, це ще і шанс доторкнутися до Франкової землі, відчути його дух, перейнятися ним, побачити його нащадків.

Роланд Франко: світ має пізнати Україну!

Він народився у Львові, навчався у Києві, працював у Великій Британії. Змінив місце проживання (через примусове виселення зі Львова його родини), був змушений стати технарем  – та не перестав бути українцем  і прославляти велич свого діда. Роланд Франко  не лише зміг опанувати нове для себе середовище, але й створив Міжнародний фонд Івана Франка. Про проекти фонду та виклики, що стоять перед популяризатором творчої спадщини Івана Франка, журналісти Укрінформ і поговорили з онуком Івана Франка.

– Ідея створення Фонду – як вона виникла і скільки часу та ресурсів пішло на запуск?

-Я все життя працював над тим, щоб українці пізнали велич Івана Франка, щоб  не вважали його лише Великим Каменярем, бо він був  розумом  і серцем нашого народу, він і сьогодні попереду нас і розкриває нам очі на теперішнє наше життя. Я мріяв, щоб у Києві було споруджено повноформатний пам’ятник Іванові Франкові, але це, як виявилося, не так легко. Мої колеги переконали мене, що в пам’ять про діда я маю зробити щось більше і фундаментальніше, ніж пам’ятник, так і виникла ідея створити Міжнародний фонд Івана Франка.  У червні 2015 року  ми  заснували такий фонд, основна діяльність якого спрямована на поширення позитивної інформації про Україну у світі та створення позитивного іміджу України за її кордонами, а також просування та популяризацію наукового і творчого доробку Івана Франка.

Наразі наш фонд Івана Франка веде чотири проекти. Минулого року ми започаткували для дітей всеукраїнський учнівський літературно-мистецький конкурс «Стежками Каменяра», у 2016 було відкрито Квартиру-музей родини Івана Франка у Києві, проводимо виставку картин Тараса Франка (мого батька),  та найважливіший проект – Міжнародна премія ім. Івана Франка. Крім того, фонд консультує творчу групу, яка знімає художній фільм «Захар Беркут»!

– Тобто Ви почали цей проект зі своїми друзями, однодумцями, з тими, з ким, власне, спільні інтереси вас і об’єднували…

– Фактично так. Я є співзасновником і головою правління фонду. Ви знаєте, що я маю вже 86 років, тому усю поточну роботу виконує дирекція фонду. Мої друзі, з якими ми і прийняли рішення про створення цієї організації, Ігор Курус та Ольга Нижник, взяли на себе відповідальність і ведуть більшу частину роботи. Інші проекти ведуть окремі люди. Але ми всі натхнені однією ідеєю і робимо все це заради Франка і заради України.

– Розкажіть, будь ласка,  детальніше про премію.

– Міжнародну премію ім. Івана Франка було засновано за зразком Нобелівської. Річ у тім, що у 1916 році мого діда подавали на здобуття цієї почесної наукової нагороди, та смерть не дозволила йому її отримати. Тому ми, щоб віддати данину Іванові Франкові, рівняємося на Нобеля. Проте, як і сам Франко, премія його імені спрямована на гуманітаристику. Премія І. Франка вручається у двох номінаціях: «За вагомі здобутки (досягнення) у галузі україністики» та «За вагомі здобутки (досягнення) у галузі соціально-гуманітарних наук».

– Вже є переможці?

– Так, ми вже маємо 5 лауреатів премії. У 2016 році першим нашим лауреатом був Блаженніший Любомир Гузар. Його працю «Андрей Шептицький Митрополит Галицький (1901-1944) провісник екуменізму» було визнано найкращою у номінації «За визначний особистий внесок у розвиток суспільно-гуманітарних наук». У 2017 році було два лауреати. В україністиці перемогла монографія відомого мовознавця, професора Інституту славістики Віденського університету Міхаеля Мозера  «Нові причинки до історії української мови», а у номінації «За вагомі досягнення у галузі соціально-гуманітарних наук» лауреатом  було визнано почесного професора Львівського національного університету імені Івана Франка Олега Шаблія з його науковою роботою «Суспільна географія». Цього року, 22 червня,  під час засідання міжнародного журі у Віденському університеті (Австрія) ми дізналися імена цьогорічних лауреатів. Це: фінський професор Йоганнес Ремі, із Гельсінського університету, за працю «Брати чи вороги: Український національний рух та Росія, з 1840-х до 1870-х років» та  у номінації «За вагомі досягнення у галузі україністики» перемогу здобула монографія «…І остання часть дороги. Іван Франко в 1908-1916 роках» авторства докторки філологічних наук Ярослави Мельник, яка працює в Українському католицькому університеті.

– Це дійсно міжнародна премія, бо лауреатами є іноземці. А яка винагорода за їхню працю?

– Ця премія є міжнародною  не лише через те, що лауреатами є професори з інших країн. З кожним роком ми отримуємо наукові роботи з різних країн. І це означає, що премія, названа на честь мого діда, набирає визнання у світі, а науковий світ пізнає Україну з позитивного боку. Крім того, міжнародне журі, яке щороку засідає у Віденському університеті (саме там Іван Франко захистив докторську дисертацію),  складається з 12 членів. Щороку 12 докторів наук з різних країн світу обирають лауреатів. Географія представництва експертів теж широка, наприклад в експертній раді цього року було представлено 49 вчених з 11 країн світу, зокрема з Колумбійського університету в США, Канади, Великої Британії, Німеччини, Австрії, Ізраїлю, Хорватії, Італії, Польщі та Словаччини.

Щодо винагороди, то урочисті церемонії вручення Міжнародної премії ім. Івана Франка проводяться щороку в місті Дрогобичі 27 серпня, у день народження Івана Франка. Лауреати у кожній з номінацій отримують грошову винагороду та золотий знак. У 2016 та 2017 роках призовий фонд премії становив 500 тисяч гривень.

–  Чи допомагає Вам держава реалізовувати такий грандіозний проект?

Міжнародний фонд Івана Франка і премія імені Івана Франка є. Жодної  державної підтримки ми  не маємо. Добре, що не заважають ( сміється – Ред.).  Усі витрати та наповнення преміального фонду ми покриваємо здебільшого власним коштом, але також  маємо  фінансову підтримку від меценатів та «друзів»  Фонду.  Ми можемо сміло заявити, що премія є абсолютно незалежною і критерії відбору є повністю об’єктивними, а лауреати  премії – беззаперечні.

– Чому ви рівняєтеся саме на премію Нобеля?

– По-перше, Іван Франко був першим українським претендентом на Нобелівську премію. Я про це вже говорив. По-друге, премія А. Нобеля є найбажанішою нагородою науковців світу. Ми хочемо, щоб Міжнародна премія імені Івана Франка набула такої ж популярності серед вчених-гуманітаріїв. По-третє, ми усе робимо, щоб оцінювання праць вчених, які подаються на здобуття Премії, відбувалося об’єктивно! Ми за чесніть і прозорість у відборі лауреатів. Звісно, що до грошової винагороди Нобеля нам ще треба рости, але я сподіваюся, що у швидкому майбутньому усі разом ми зможемо підвищити преміальний фонд і заохотити ще більше науковців України і світу брати участь у премії. На сьогодні ми робимо усе, щоб показати світу інтелектуальну і розумну Україну.

 

– Які у Вас плани до кінця року? Можливо, є певні точкові моменти, які важливо втілити?

– Наразі ми працюємо над організацією проведення  ІІІ урочистої церемонії нагородження лауреатів премії. Вона відбудеться у Дрогобичі 27 серпня. Разом із Дрогобицькою міською радою, Львівською облдержадміністрацію та Дрогобицьким державним педагогічним університетом ім. І.Франка ми працюємо над тим, щоб вшанування лауреатів премії відбулося на найвищому рівні. На цьому діяльність Фонду Івана Франка не зупиняється. Ми продовжуємо проводити екскурсії по квартирі-музею родини І. Франка у Києві, де містяться архівні документи,  фотографії з сімейного архіву. У грудні ми знову плануємо оголосити про проведення всеукраїнського конкурсу для школярів «Стежками Каменяра» та працюємо над випуском каталогу картин мого батька.

– Які поради Ви могли б дати тим, хто хоче долучитися до вашої ініціативи?

– Іван Франко  потрібен нам сьогодні, бо його мудре слово здатне впливати на людину, робити її кращою й зрозуміти своє призначення через століття.  Іван Франко був, є і назавжди залишиться генієм українського національно-культурного самоусвідомлення. Не забувайте його слова: «Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіційних кордонів» – бо вони досі актуальні. Ми запрошуємо усіх долучатися до нашої роботи.

Оголошено імена Лауреатів Міжнародної премії ім. Івана Франка 2018 року

22 червня 2018 року, в Інституті Славістики Віденського університету (Австрія) відбулося засідання журі Міжнародної премії ім. Івана Франка, на якому було визначено цьогорічних лауреатів.

У номінації “За вагомі досягнення у галузі соціально-гуманітарних наук” лауреатом Міжнародноі премії ім. Івана Франка 2018 року став Йоганнес Ремі. Його праця “Брати чи вороги: Український національний рух та Росія, з 1840-х до 1870-х років” набрала найбільшу кількість балів журі і була визнана найкращою.

Рецензент монографії, професор Неапольського університету ім. Фрідріха ІІ Сімоне Аттіліо Беллецца наголосив, що книга Ремі є дуже добре дукоментованим дослідженням механізму цензури та репресій українського руху в царській імперії. « Надзвичайно докладний і барвистий портрет еволюції українського національного руху та Україно-російських відносин у ХІХ столітті»,- зазначив професор Беллецца.

У номінації “За вагомі досягнення у галузі україністики” перемогу здобула монографія «…І остання часть дороги. Іван Франко в 1908-1916 роках» авторства Ярослави Мельник.

Як зазначив рецензент монографії професор Борис Бунчук: «Поважний науковий здобуток Ярослави Мельник слугує всеохопному збагненню генія Франка».

«Праця є дуже важливою для пізнання самого Франка і часу, який описується в книзі! Я наче опинився біля Івана Франка», – зауважив член журі Євген Бистрицький.

Підсумовуючи засідання, директор Міжнародного фонду Івана Франка Ігор Курус висловив щиру подяку членам міжнародного журі за їхню плідну наукову дискусію, а також за обрання беззаперечних Лауреатів Міжнародної премії ім. Івана Франка у 2018 році.

Зазначимо, що до складу міжнародного журі увійшло 12 вчених з університетів України, Австрії, Італії , Словаччини та Польщі.

Склад міжнародного журі, які обрали цьогорічних Лауреатів Міжнародної премії ім. Івана Франка:
академік Мушинка Микола (Словаччина), професор Віденського університету Алоіз Вольдан (Австрія), професор Віденського університету Андреас Каппелер ( Австрія) , професор Неапольського університету ім. Фрідріха ІІ Сімоне Беллецца ( Італія), професор Одеського національного університету ім . І.Мечникова Тарас Вінцковський (Україна), професор Яггелонського університету Лешик Корпорович (Польща), професор, завідувач відділу філософії культури, етики і естетики, Інститут філософії НАН України Євген Бистрицький ( Україна ), професор Чернівецького національного університету ім. Федьковича Мар’ян Скаб (Україна), професор Львівського національного університету ім. Івана Франка, проректор Ярослав Гарасим (Україна), професор Українського Католицького університету Ігор Скочиляс ( Україна), професор Національного педагогічного університету ім. М.Драгоманова Володимир Савельєв ( Україна) та професор, лауреат Міжнародної премії ім. Івана Франка 2017 року Міхаель Мозер

Переможці Міжнародної премії ім. Івана Франка отримають грошову винагороду та золотий знак лауреата. Церемонія нагородження лауреатів Міжнародної премії ім. Івана Франка відбудеться 27 серпня 2018 року на батьківщині І. Франка у Дрогобичі на Львівщині.

Нагадаємо, Міжнародну премію ім. Івана Франка засновано у 2015 році його онуком – Роландом Франком. Основною метою Премії є сприяння всеосяжному вивченню творчої, наукової, громадської діяльності Івана Франка, заохочення вчених з різних країн світу до проведення актуальних досліджень у галузі соціально-гуманітарних наук та україністики. Премія є щорічною і вручається 27 серпня – у день народження Івана Франка. Лауреати Премії нагороджуються грошовою винагородою та золотим знаком лауреата.

Лауреати Премії попередніх років:

у 2016 році – архієпископ-емерит, колишній глава УГКЦ Любомир Гузар з науковою монографією “Андрей Шептицький Митрополит Галицький (1901-1944) провісник екуменізму”;
у 2017 році у номінації “За вагомі здобутки (досягнення) у галузі україністики” – професор Інституту славістики Віденського університету Міхаель Мозер з монографією “New Contributions to the History of the Ukrainian Language”;
у 2017 у номінації “За вагомі досягнення у галузі соціально-гуманітарних наук” – заслужений професор Львівського національного університету імені Івана Франка, академік Олег Шаблій з науковою роботою “Суспільна географія” у 2-х томах.

Роланд Франко став почесним громадянином Дрогобицького району

Відповідне рішення сьогодні на пленарному засіданні ухвалила сесія районної ради.

Про це інформує Дрогобицька районна державна адміністрація. У рішенні райради зазначено: «За визначні заслуги в розбудові держави, патріотизм, самовіддане служіння українському народу, активну громадську та благодійну діяльність, присвоїти звання «Почесний громадянин Дрогобицького району» українському вченому, дипломату, громадському діячу, голові Правління Міжнародного фонду Івана Франка, кандидату технічних наук Франку Роланду Тарасовичу».

На підтвердження цього звання внукові Івана Франка вручать посвідчення Почесного громадянина Дрогобицького району та відповідний нагрудний знак.

Роланд Тарасович Франко народився 28 березня 1932 року у Львові. Український вчений-інженер, дипломат, громадський діяч, популяризатор творчості І. Я. Франка. Кандидат технічних наук. Онук Івана Франка.

Навчався в середніх школах Львова та Станіславова, згодом – на нафтовому факультеті Львівського політехнічного інституту, а по переїзді до Києва в 1950 р. – на гірничому факультеті Київського політехнічного інституту. На початку 1950-х років Р. Франко був запідозрений (разом з колишніми однокласниками) у створенні підпільної націоналістичної організації, після чого його двічі викликали в МДБ. Від арешту й ув’язнення його врятувало тільки дідове ім’я.

Після закінчення інституту (1954 р.) працював старшим інженером технічного управління Міністерства місцевої паливної промисловості УРСР, згодом – секретарем Науково-технічної ради міністерства. Потім понад тридцять років віддав праці в Київському інституті автоматики, де закінчив аспірантуру, захистив кандидатську дисертацію та пройшов усі посади – від наукового співробітника до заступника генерального директора. З 1972 до 1978 р. очолював Всесоюзний науково-дослідний інститут аналітичного приладобудування, що виокремився з Інституту автоматики, відтак повернувся на попередню посаду. Автор близько 50 праць у галузі автоматичного регулювання та приладобудування.

Протягом 1993-1996 рр. на запрошення МЗС України перебував на дипломатичній службі – був радником з питань науки в Посольстві України у Великій Британії. Завдяки клопотанням Р. Франка 1996 р. Україна безкоштовно одержала від Британського міністерства закордонних справ науково-дослідну станцію імені Фарадея в Антарктиці.

З 1997 р. — заступник голови правління Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини імені О. Гончара, з 2012 – виконувач обов’язків голови Фонду.

Протягом 1997–2001 рр. — віце-президент, згодом завідувач відділу міжнародних відносин (до 2008 р.), відтак консультант президента Міжнародного науково-технічного університету імені академіка Ю. Бугая.

Член правління Національної спілки краєзнавців України.

Активний учасник заходів, присвячених ушануванню пам’яті І. Франка в Києві, Львові, Дрогобичі, с. Нагуєвичах тощо. 28 травня 1999 р. брав участь у відкритті погруддя І. Франка у Відні. Один з ініціаторів створення «Літературного музею Івана Франка на Дніпрі» в с. Халеп’я Обухівського району Київської області (відкрито 27 жовтня 2010 р.) та Музею І. Франка в Києві. Співзасновник літературного конкурсу ім. І. Я. Франка серед школярів Дрогобиччини (2011). За ініціативи Роланда Франко створено квартиру-музей родини Івана Франка у Києві, 25 листопада 2016 року відбулося урочисте відкриття.

Наші партнери