Ігор Курус: Ми хочемо, щоб через постать Івана Франка світ пізнав пізнав Україну

Це лише коротка розмова з неординарною особистістю, тому її продовження неодмінно буде ще. Адже Ігорю Курусу – українському журналістові, відомому громадському діячеві, є про що розповісти. Його життя – це цікаві ідеї, значимі проекти, частину яких він великими власними зусиллями та зусиллями багатьох людей, патріотів своєї країни, що йому довіряють і підтримують, вже втілив у життя. Але про все, як кажуть, за порядком.

— Ці лютневі дні вже ось п’ятий рік поспіль повертають нас до подій трагічних – загибелі понад сотні патріотів… Ви були  координатором Громадської ради Майдану, бачили все, що відбувалося на власні очі. Які думки щодо минулих подій тепер? Чи змінив нас Євромайдан? Чи щось дав? Чому нині, навіть серед тих українців, які були в епіцентрі подій, так багато розчарованих і зневірених?

— Важко сказати що я бачив все, бо охопити всі ті події, які відбувалися на Майдані – неможливо. Знаю напевне, те, що ми пережили тоді – це була гордість за народ, який міг вибудувати  громаду, де всі один одного поважали і виконували всі завдання дуже завзято. А також – великий смуток за Небесною сотнею.

Шкода, що політики використали нас для захоплення влади, але ідеї змінити радянську систему управління, які виникли на Майдані, мають бути реалізовані, незважаючи ні на що. І саме реалізація цих ідей на практиці і є нашим шляхом в Європу.

Щодо розчарувань, то ніколи не варто зачаровуватися, як в нас це часто буває. Ті хто знає, як працює державна машина, розуміє, що змінити систему влади на Майдані за кілька місяців – нереально. Це важка повсякденна праця, але за умови, коли цю працю виконують люди, які щиро хочуть таких змін. На жаль, реальні зміни в України замінили гаслами і псевдореформами, які в кінцевому результаті й призвели до розчарування.

— А яке Ваше власне бачення змін на краще? Хто винен в тому, що ми рухаємося в напрямку реформ такими повільними кроками: влада чи народ?

 Я прихильник ідей французького філософа П’єра Розалвалона, який говорить, що в умовах повної недовіри в суспільстві, найкращими ліками є пряма демократія. Думаю, що у нас в Україні якраз так і є – ніхто нікому не довіряє. І це є найгірше. Щодо вини, я думаю що обидві сторони винні. Влада – бо навмисно дурить народ, а суспільство – бо дає себе дурити.

— Сфера культури – це Ваш фах. Колись Галина Яблонська, Народна артистка  України, сказала, що якби від початку своєї незалежності (понад двадцять років тому) держава вкладала кошти в культуру, то б і війни нині не було. Що з цього приводу думає Ви?

 Частково погоджуюся. Жодна влада, за роки Незалежності не змогла сформувати україноцентричну ідею, яка б була прийнятною на Донбасі, в Криму, на Галичині і в Києві. Усі ці роки, та й зараз, ми живемо в умовах квазіунітарної держави, коли в Галичині є свої герої і своя історія, а на Слобожанщині і Донбасі – своя. Влада з дня проголошення Незалежності мала б зшивати Україну, і в першу чергу, ідеологічно і культурно. Натомість нас постійно роз’єднували, як не на мовному, то на релігійному ґрунті.

Щодо грошей, то їх можна вкладати куди завгодно, а потім успішно розкрадати. Подивіться на українські дороги – грошей вкладають багато, а доріг немає. Подивіться на реформи – грошей виділяють як ніколи, але вони не працюють. Тому гроші, звичайно, потрібні, але насамперед потрібні ефективні виконавці, які б раціонально їх використовували, а не розкрадали.

— Питання мови мають бути ключовими на шляху державної розбудови? Чому в нас  всюди так багато російської, і якогось прогресу, особливого в цьому питанні, не відбувається?

— Досі на державному рівні ніхто українською мовою не займався. Були спроби в телебаченні, радіо і кінематографі, але в інших сферах, наприклад в освіті, армії, сфері послуг, навіть в державному секторі українська мова використовувалася формально і лише тоді, коли треба показати що вона там існує. Для прикладу, в столиці важко знайти школу, де б викладачі розмовляли виключно українською мовою не лише на уроках, але й під час перерви. Важко знайти магазин, де б касир обслуговував державною мовою. Усі ці роки потуги влади щодо української мови були ширмою і зводилися до внесення змін у законодавство, які на практиці не діяли.

— Ви директор Міжнародного фонду Івана Франка. Фонд опікується якось мовними питаннями? Які взагалі на сьогодні організація ставить завдання перед собою. Що є у її діяльності ключовим?

— Опосередковано так. Фонд пропагує ідеї Івана Франка, а він в свою чергу був натхненним борцем за права української мови. Для прикладу, на церемонії нагородження лауреатів Міжнародної премії імені Івана Франка іноземні вчені намагаються виступати українською мовою. І це приємно.

Основним завданням Фонду є популяризація творчої і наукової спадщини Івана Франка. Ми хочемо, щоб  через постать Івана Франка світ пізнав Україну. Ми залучаємо іноземних вчених, які б відкрили справжню Україну: критичну, толерантну, інтелектуальну, дружелюбну. А не країну війни, революцій, корупції, як її намагаються презентувати наші вороги. Міжнародна премія Івана Франка – це ефективний інструмент в реалізації цих завдань. Тому Фонд просуває Премію, щоб Премія просувала Україну в світі.

Щодо ключових завдань, то Міжнародний фонд Івана Франка дотримується двох основних критеріїв: прозорість і об’єктивність. Дирекція робить усе для того, щоб усі проекти Фонду були відкритими, процедури доступними, а рішення – об’єктивними. Тому в нашій діяльності найважливішим завданням є досягнення довіри.

— А давайте детальніше зупинимося на конкурсах ініційованих Фондом. Яка їх основна мета?

— Фонд Франка на сьогодні реалізовує наступні проекти – Міжнародна премія імені Івана Франка, яка спрямована на наукове середовище і популяризує Україну на міжнародному рівні. Ми рухаємося до створення української «премії Нобеля» в гуманітаристиці, яка  б стала бажаною нагородою для всіх науковців світу. Всеукраїнський учнівський конкурс «Стежками Каменяра» стимулює розвиток критичного мислення у школярів, заглиблює дітей в творчість Івана Франка і мотивує до вивчення української мови, бо конкурс є виключно україномовним. Крім того ми відкрили  Квартиру-музей родини Івана Франка у Києві, де також можна дізнатися багато цікавого про життя нащадків Великого Каменяра, який мотивує громадян до розуміння і пізнання своєї країни.

— Ви командний гравець? Як формуєте своє оточення?

— Звичайно, командний гравець. Без команди і однодумців стільки масштабних проектів вести нереально. Фонд не є бюджетною установою. Ми не маємо державного фінансування, тому команда формується на  волонтерських засадах. Тут я хочу висловити вдячність усім людям, які присвячують свій час, щоб розвивати і реалізовувати проекти Фонду. Як Ви розумієте, за таких обставин  команду формують виключно віддані ідеям Франка та українству люди. З такою командою приємно і працювати і здобувати нові перемоги.

— Які плани, наприклад, на найближчі 10 років?

— Я намагаюся бути активним і тому роблю усе від мене можливе, щоб ідеї Франка і ідеї прямої демократії в Україні перемогли. «І прийде час, і ти огнистим видом засяєш у народі вольних колі…» – це можливо найважливіший мій план, крім звичайно суто особистих.

— Ви оптиміст чи песиміст? Що зазвичай говорите людям, які з певних причин втратили віру в завтрашній день?

— Без сумніву – оптиміст. Хоча інколи «накриває». Що кажу друзям-песимістам? По різному буває. Але за звичай щось таке: Добре, що не гірше. Усе що є – усе на краще.

— У Вас багато цікавих проектів. Один з них – «Позитивіська концепція влади»,  яка покликана змінити мотивації посадовців і змінити діючу систему влади. Що є в основі цієї концепції і скільки ще чекати, коли в нашій країні стануть іншими посадовці й іншою влада?

— Основна ідея «Позитивіської концепції влади»,  полягає у наступних тезах: держава, якою управляють низькооплачувані чиновники завжди буде бідною; статки чиновників мають рости в залежності від збагачення держави, а не за рахунок держави, як це відбувається зараз. Іншими словами, чиновники повинні отримувати високу зарплатню за рахунок ефективної праці на державу, а не за рахунок хабарів, відкатів чи перерозподілу державного майна. І я думаю, що ці постулати мають бути наріжними у зміні системи влади. А ще професіоналізм і патріотизм. Це те, про що ми говорили раніше.

Не можна давати багато грошей самодуру, брехуну і україноненависнику, бо він їх вкраде. Але вони потрібні висококваліфікованому, патріотичному і мотивованому фахівцеві, який вміє не тільки гарно говорити, але й правильно планувати, моделювати і реалізовувати проекти розбудови України. Ось тоді ми і змінимо систему влади, коли обиратимемо не тих, хто красивий і гарно обіцяє – патентованих патріотів, – як колись писав Іван Франко. А тих, хто своєю роботою показав ефективність, прозорість і чесність. І не за півроку до виборів, а протягом усього життя!

А щоб влада не розбещувала, в Україні мусить бути створений ефективний інструмент контролю з боку суспільства – просте право громадян відкликати чиновників з посади у випадку, коли той втратив довіру, без корумпованих прокурорів, суддів і т.д. Ось тоді, на мою думку, в нашій країні стануть іншими і посадовці і влада.

— Дякую за розмову і справді невичерпний оптимізм.

Інтерв’ю для сайту “ЕЛІТА”, розмову вела Тетяна Череп-Пероганич.

Наші партнери